У п’ятницю, 1 березня, на сцені Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької відбулась прем’єра опери німецького композитора Ріхарда Ваґнера «Лоенґрін». Це вагома подія для оперного мистецтва всієї України, адже опер Ваґнера зараз немає в поточному репертуарі жодного українського театру.
Сучасна постановка, здійснена у співпраці з німецьким режисером Міхаелем Штурмом, втілюватиме оригінальний режисерський задум – переосмислений середньовічний міф буде актуалізувати важливі питання для сучасного суспільства.
Однак, виконання опери «Лоенґрін» на львівській сцені – це далеко не перша постановка, адже прем’єра цієї опери відбулася у Львові ще за життя композитора у 1877 році. «Лоенґрін» був однією із найпопулярніших і найчастіше виконуваних опер у Львові аж до початку ІІ Світової війни.
Перша постановка 1877 року
До 1900 року оперні вистави у Львові відбувалися у театрі графа Скарбка (тепер – це Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької). Саме тут вперше прозвучала опера Ваґнера «Лоенґрін» у 1877 році, а виконавцем головної партії виступив співак українського походження, уродженець Косова – Юліан Закревський.
Юліан Закревський
На той час виконавцю було лише 25 років, але талановитий співак ще у 18-літньому віці став солістом Львівської опери (дебютував у партії Йонтека в «Гальці» Станіслава Монюшка). Закревський вдосконалював свою майстерність у Венеції та, згодом, гастролював у багатьох країнах Європи, а завершив свій творчий та життєвий шлях у Росії.
Ще один український співак – бас-баритон Олександр Концевич виконував тоді партію Промовця короля. Концевич також співав у театрі «Руська бесіда» і відзначився виконанням партій у творах українських композиторів – Семена Гулака-Артемовського, Миколи Лисенка, Михайла Вербицького, Ісидора Воробкевича.
Список виконавців
Решту головних партій на прем’єрі опери «Лоенґрін» виконували чотири запрошені італійські співаки: партію Ельзи – панна Марко, Ортруди – панна Габбі, короля Генріха – пан Терцуззі, Фрідріха Тельрамунда – пан Верді. Цікаво, що чотири запрошені співаки виконували партії італійською мовою, решта – співали польською. Вистава пройшла лише чотири рази, причиною цьому була все-таки невідповідність сил оперної трупи, оркестру і хору до вимог партитури Ваґнера.
І хоча першу прем’єру «Лоенґріна» на Львівській сцені не можна назвати вдалою, згодом вистава поновлювалася в репертуарі і театру Скарбка, і після відкриття будівлі у 1900 році – на сцені Великого міського театру (тепер – Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
Успіх виставі приносили, зокрема, яскраві виконавці головної партії Лоенґріна: видатні українські виконавці Модест Менцинський, Олександр Мишуга та польські співаки Олександр Бандровський-Сас й Владислав Флоріанський.
Сучасна прем’єра
Нова постановка «Лоенґріна» Ваґнера у 2019 році на сцені Львівської національної опери була анонсована ще влітку минулого року. Це вже четверта прем’єра, вслід за «Коли цвіте папороть» Є. Станковича, «Дон Жуаном» В.А. Моцарта та балетів І. Стравінського в рамках проекту «Український прорив» генерального директора-художнього керівника Львівської національної опери Василя Вовкуна.
«Звернення до ваґнерівського музичного полотна є справжнім викликом для нас і водночас «українським проривом» в освоєнні мистецтва як синтезу, і як філософської концепції. До постановки ваґнерівського «Лоенґріна» театр запросив німецького режисера Міхаеля Штурма, австрійського сценографа і художника костюмів Маттіаса Енґельмана, хормейстера Йоганнеса Кьолера, які разом з диригентом-постановником Мироном Юсиповичем та хормейстром Василем Ковалем, пропонують незвичну і неочікувану, але актуально-сучасну інтерпретацію сюжету опери», − наголосив Василь Вовкун.
Якою ж буде сучасна інтерпретація «Лоенґріна», постановники привідкрили завісу у коротких відеороликах, які вийшли на каналі YouTube та в соціальних мережах Львівської національної опери.
Хто ховається під маскою клоуна?
Але своєю концепцію ексклюзивно із ZAXID.NET поділився режисер Міхаель Штурм, водночас оповідаючи сюжет опери, на основі середньовічного епосу, та з другого боку – даючи підказки, які будуть втілюватися і в сценографії, і в неочікуваних костюмах, і в незвичному втілені опери на Львівській сцені.
«Горда, маленька країна Брабант – вузька та ізольована, й мало свіжого та нового проникає туди з-поза її меж. Усе тут вирішують чоловіки, а жінкам слід коритися. Очевидно, що завжди у тій країні правителями-герцогами були чоловіки. Одного дня помер славний та відомий герцог, підготував він спадкоємця, проте той був ще дитина та ім’я йому було Ґотфррід. Його вихованням аж до віку, коли той зможе посісти трон, зайнявся близький друг старого герцога Фрідріх фон Тельрамунд. Фрідріх уподобав собі сестру Готфріда; одруження з нею дало б йому ще більшу владу та вплив. Проте дівчина сторонилася його, чим гнівила Фрідріха. Замість неї узяв він за дружину жінку, що походила з прадавнього, ще язичницького роду, звали її Ортрудою; одруження з нею було престижним для Фрідріха. Та не знав він, що дружина задумала помсту за усі минулі приниження від християнських володарів. І так повеліла вона Готфріду зникнути, щоб Ельза повірила у вбивство брата. Падіння Ельзи, досягнення Фрідріхом влади, і Ортруда була б із свого боку повновладною володаркою – такі її надії, такі її фантазії, така її казкова та жорстока історія, яку вона надумала, щоб уникнути власного безправ’я. Її омріяний лицар могутній, він має гідність та є справжнім чоловіком, аристократом, йому відомі засоби боротьби жахливого самурая. Ельза не дає себе перемогти і мріє про рятівника, казкового П’єро (Лоенґріна) у супроводі лебедя, що готовий до боротьби за неї.
Хто ж власне ховається під маскою клоуна, яке ж його ім’я? П’єро каже, що готовий відповісти взаємністю на її кохання, готовий ощасливити людство своїми чарами. Вона не запитає, хто він та звідки прийшов. Так як Давид переміг Голіафа, так і П’єро приніс звитягу як посланець бога; і він готовий до одруження з Ельзою.
Міхаель Штурм: «Фантазію творить театр, і диво є завжди новим»
Чи власне є суцільною брехнею те, що переможений Фрідріх, як самурай, зазнав поразки в бою? Ортруда не впевнена в цьому і далі виношує ідею похмурої помсти. Вона прикидається найкращою подругою Ельзи та здобуває її довіру. І саме так сіє вона сумнів в душі Ельзи, пробуджує її цікавість щодо справжньої ідентичності клоуна. Наступним дозволеним їй питанням після імені нареченого, буде те, коли ж відбудеться весілля та їхня перша шлюбна ніч…
П’єро уникає замаху та вбиває самурая Фрідріха, що сам мав здійснити на нього замах. Проте він не враховує таку річ – скрута Ельзи стає настільки великою, що вона ставить йому життєво важливе питання. Перед власною публікою він декларує: його ім’я Лоенґрін та він має надприроднє походження. Він йде, але магія залишається. Фантазію творить театр, і диво є завжди новим. Для усіх переконаних і тих, хто просто вірить…».
Фото: Євген Кравс