От у Білорусі й стало все на свої місця. Бацька Лукашенко зняв з вусатої фізіономії блазнівську маску антиросійськості й шанобливо заговорив про Путіна, Кремль і Росію загалом. Не просто заговорив, а фактично попросив її про військову допомогу.
Так, ніби й не Олександр Лукашенко ще тиждень тому звинувачував північно-східного сусіда в спробі «організувати бійню в центрі Мінська», у виділенні «мільярдних ресурсів», спрямованих на «дестабілізацію ситуації в країні напередодні виборів». «На нашому міцному, монолітному суспільстві вирішили відпрацювати "кольорові революції". Не вдасться!» – запевняв він.
Лукашенко застерігав Москву, що та пожалкує, якщо вдаватиметься до подальших кроків із розхитування ситуації в Білорусі: «Не підривайте ситуацію, бо палахкотітиме так, що до Владивостока буде важко!». Ну, справжній тобі герой-зухвалець.
Цікаво було також спостерігати за реакцію українців на такі Лукашенкові антиросійські філіппіки. Дуже багато наших земляків куплялися, взяли це за чисту монету. От, мовляв, він не побоявся заарештувати російських найманців-«ваґнерівців», а вони ж перебувають під кремлівською протекцією. Он як він Путіну жорстко закинув, котрий виставив проти бацьки проросійських кандидатів на президентських виборах. Так що для України єдиний слушний варіант – триматися за Олександра Григоровича, іншого у нас нема.
Багато хто щиро очікував, що тих бойовиків приватної військової компанії «Ваґнера», котрі воювали на Донбасі, бацька обов’язково віддасть Україні, бодай для того, щоб помститися Путіну.
Утім ті, хто уважно стежив за розвитком ситуації в Білорусі, хто намагався хоч мінімально її аналізувати, не плекали навіть найменших таких надій. Їм було зрозуміло, що вся ця критика Росії – поганенький спектакль, гра на публіку напередодні виборів. Що жодних «ваґнерівців» Лукашенко Україні не видасть, хоч би для цього були всі законні підстави. Але, припускаю, навіть утаємничені не сподівалися, що бацька змінить риторику щодо Росії так блискавично.
Це «чарівне» перетворення відбулося щойно завершилися вибори президента, щойно ЦВК оголосила Лукашенка беззаперечним переможцем. Бацька передбачав, що цього разу грубі виборчі фальсифікації не зійдуть так легко з рук. Саме тому до центру Мінська було нагнано міліцейських автівок, тисячі спецпризначенців у повних бойових обладунках. І він не помилився: у Білорусі розпочалося щось схоже на український Майдан, хоча білоруси й намагаються уникати цього слова, котре під дією білоруських та російських засобів масової пропаганди набуло в їхній свідомості винятково негативної конотації.
І от уже білоруський лідер горланить: «Треба зв'язатися з Путіним, президентом Росії, щоб я міг з ним переговорити зараз. Тому що це вже загроза не тільки Білорусі». Як це так: зв’язатися з тим самим Путіним, котрий ще зовсім недавно прагнув «дестабілізації ситуації в країні напередодні виборів», «організувати бійню в центрі Мінська»? Так, саме з ним. Причому не просто зв’язатися, а ще й попросити в нього військової допомоги проти натовської агресії. А тими «агресорами» були протестувальники, котрих, за версією білоруської влади, закинули як диверсантів до Мінська, або просто завербували закордонні резиденти. Тобто військова допомога Росії Лукашенкові була потрібна для придушення акцій протесту.
А на якій це підставі російські військовики мали б втручатися у внутрішньополітичні білоруські справи? Лукашенко пояснює так: «Коли мова йде про військову складову (допомоги Росії, – ред.), у нас є договір з Російською Федерацією в рамках Союзної держави і ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, – ред.). Якраз ці моменти підходять під цей договір». От як усе, виявляється, просто. І Лукашенко запевнив, що «з російського боку підтверджена готовність надати необхідне сприяння у розв’язанні проблем».
Хоча, здавалося б, навіщо такій поліційній державі, як Білорусь, ще й зовнішня допомога у приборканні протестувальників? І варто зазначити, що білоруський ЗМОП і десантники неодноразово відпрацьовували тактику дій під час ймовірних «кольорових революцій», яких Лукашенко боїться не менше, ніж Путін. Тому в білоруського диктатора рука не здригнеться, коли доведеться віддати наказ армії на придушення громадських протестів.
Однак можуть виникнути певні нюанси. Колишній військовий аташе польської амбасади у Вашингтоні Ярослав Стружик (Jarosław Stróżyk) у коментарі для видання Defence 24 зробив таке припущення: «Питання, чи живуть 50 тисяч білоруських військовиків у відриві від реальності. Ми бачимо, як на бік опозиції переходять співробітники ЗМОПу, МВС, сумніваюся, що в обставинах, які склалися, до такої операції вийде залучити більшість білоруських солдатів. На цьому етапі, вважаю, йде перевірка їхньої лояльності, розглядаються різні сценарії… Лояльних білоруських військовиків можуть об'єднати з російськими. Такі спільні підрозділи з легкістю займуть ключові підприємства або інші стратегічні, з точки зору Білорусі, місця. Росіяни могли б грати формально допоміжну, але в реальності – провідну роль, навіть якщо б вони не виступали під власним прапором, а діяли під прикриттям білоруської армії». Усе це ми вже спостерігали на Донбасі.
Не варто також забувати й про можливу «гібридну» форму допомоги Росії Лукашенкові. Передовсім йдеться про інформаційну війну, яку Росія провадить уже давно з рештками білоруської незалежності. За приблизними підрахунками, у Білорусі 90% мешканців регулярно дивляться російські телеканали й легко акцептують пропагандистські тези Кремля. А російське телебачення зараз взялося за те, щоб продемонструвати «загрозу» для білорусів з боку НАТО і «фашистських протестувальників».
Одним з елементів цієї інформаційної війни було повідомлення російських ЗМІ про те, що нібито «ваґнерівців» до Білорусі заманила українська СБУ. Що цікаво, у цю байку повірило також багато українців (здебільшого тих, котрі вірили антиросійській риториці Лукашенка). Вони навіть загордилися кмітливістю наших спецслужб.
Видатний український експерт у царині безпеки Юрій Бутусов присвятив цій темі окремий блог, у якому, з одного боку, погодився з кремлівською версією про операцію СБУ проти «ваґнерівців». А з іншого – звинуватив у її провалі Офіс президента, безпосередньо його голову Андрія Єрмака, зрештою, і самого президента Володимира Зеленського. Цікава заявка чи не так? Підіграти Росії, кремлівським пропагандистським каналам, аби тільки завдати політичного удару по опонентах. І звідки міг Бутусов, котрий не має стосунку до СБУ, знати напевно, що українська спецслужба таку «таємну операцію» проводила, довідатися про її деталі та причини провалу?
А от те, що Росія готується до військової інвазії в Білорусі, не є жодною фікцією, це – реальність. Російська військова техніка стягується до білоруських кордонів, що підтверджують численні свідчення очевидців і навіть відео. Щось приблизне спостерігалося навесні 2014 року поблизу російсько-українського кордону.
Саме тому світ сприймає таку загрозу цілком реально. У Вашингтоні і Брюсселі вже застерегли Москву від необдуманих кроків щодо військової «допомоги» Білорусі. А втім, коли це російську владу зупиняли такі застереження?
У цьому контексті дуже цікаво спостерігати за стрімкою зміною висловлювань у соціальних мережах тих активних українських користувачів, котрі ще недавно грудьми ставали на захист Лукашенка як «єдиного гаранта білоруського суверенітету». Багато хто з них, що називається, перевзувся в повітрі, тихенько попідтирав свої минулі пролукашенківські пости в соцмережах і тепер стверджує, що завжди мав білоруського диктатора за російського запроданця, завжди підтримував протести проти нього. Що ж, краще пізно, ніж ніколи.
А тим часом 32 затримані в Білорусі «ваґнерівці» без проблем повернулися до Росії.