Прикладів, як поставити господарство на ноги, в нещодавній історії чимало.
Бузок, під яким о цій порі зазвичай юрмляться після школи підлітки, відцвів. Групка міліціонерів – кілька чоловіків і жінка, – сівши на бетонне підвищення, лузають насіння. Байдужими поглядами вони супроводжують поодиноких перехожих. Міліціонери зовсім не розмовляють між собою і відразу втрачають інтерес до навколишньої дійсності, ще глибше поринаючи у своє заняття. Нижче, де вулиця утворює коліно, припарковано жовтий шкільний автобус. Цього разу в автобусі не сидять учні, а у віконцях видно з дюжину уніформованих чоловіків. Там, де вулиця вливається в іншу, узвозом на середній швидкості саме просувається вгору верениця лімузинів. Вікна прилеглих будинків зачинені, з під’їздів ніхто не виходить і не заходить. Найнеприємніше залишилося позаду, в цьому закутку з липами, каштанами та акаціями панує ідилія – не видно прихильників, проте й не докучають опоненти: їх немає ні вздовж цієї, ні на сусідніх вулицях. На майданчиках дитсадка, який тепер йменується дошкільним закладом і замість назви, яких-небудь «Сонечка» чи «Малих розбишак», має номер, тихо. Це вік, у який сни, навіть коли то лише післяобідній перепочинок, насичено кольорові і в них літають.
У цей час львівські репортери пишуть президентові про системний тиск, голова Спілки журналістів країни розповідає на весь світ про наступ на свободу слова, у Харкові охоронці затримують захисників парку, а київський студент гине в районному відділку міліції «через те, що впав, перебуваючи у нетверезому стані». Кілька десятиріч тому аргентинський письменник і член міжнародної комісії розстеження злочинів чилійської хунти Хуліо Кортасар склав з подібних повідомлень «Читанку для Мануеля», свій, мабуть, найвідвертіший, найполітичніший твір.
Годі заперечувати, що добробут не можливий без економічного зростання. Прикладів, як поставити господарство на ноги, в нещодавній історії чимало. Можна так, як Сталін, – організувавши концтабори, або так, як Гітлер, – запозичивши концтабірне ноу-хау у свого тоді ще приятеля Сталіна. Можна так, як решта великих і малих диктаторів. Можна так, як у Росії чи Білорусі, а можна так, як Рузвельт, або як це здужали сьогоднішні скандинавські країни чи Німеччина доби економічного дива. Диявол тоталітаризму нашіптує слова про простіший шлях, вони не менш спокусливі і солодкі для вуха, ніж спів античних сирен, почувши який мореплавці забували про все на світі, і лише Одіссей, проминаючи згубний острів, наказав прив’язати себе до щогли, ставши першою людиною, яка почула запаморочливі голоси і залишилась живою. Майстер-клас полягає в тому, аби здійснити реформи, не піддавшись спокусі звузити фундаментальні права і свободи громадян.
Надвечір на своєму улюбленому місці знову юрмилися школярі. Вранці наступного дня підмітальниця, нарікаючи на безкультур’я сучасних підлітків, згортала вчорашнє лушпиння.