У кінці 80-х років львів’яни почали руйнувати монументи комуністичним вождям та водночас споруджувати пам’ятники українським героям.
Бунт "пам’ятникоманії" припадає на 90-ті роки. З тих часів у місті залишилось більше десятка знаків, де проголошено, - на цьому місці буде споруджено монумент на честь певного героя або події. Утім, на жаль, в багатьох випадках згадані місця поросли травою та бур’яном.
Колись чи не на кожному мітингу вирішували спорудити на цьому місці пам’ятник українським героям. В багатьох випадках ставалось не так, як гадалось. Після встановлення пам’ятного знаку або першого каменю - справа тихенько сходила на пси.
Таких незавершених пам’ятників у Львові назбиралось більше десятка. Майже усі вони були погоджені з магістратом. Приміром на вулиці князя Романа українське козацтво два роки тому зібралось зводити монумент козакам загиблим при визволенні Львова. А пам’ятна глиба на площі Петрушевича взагалі була встановлена без будь-яких дозволів.
Запланований ще у 1992 році на вулиці Вітовського пам’ятник борцям за волю України, можливо взагалі не споруджуватимуть. Бо вже немає кому.
З майбутнім пам’ятником депортованим з Польщі українцям теж не склалось.7 років тому оголошували конкурси і розглядали проекти. Однак, як завше. забракло коштів та бажання. Утім на місці пам’ятного знаку, що навпроти Святоюрського комплексу, незабаром все ж повстане пам’ятник Андрею Шептицькому. Усі проекти погоджено та кошти віднайдено. Утім такі ситуації радше вийняток. Тож майбутня доля пам’ятних знаків наразі залишається невідомою. Якщо до одних ще інколи покладають квіти то про інші мабуть вже забули.