Ще якихось десять років тому багато хто з нас, блукаючи обшарпаними вулицями занедбаного Львова, мріяли, щоб у це місто прийшов турист. Щоб задля нього та й його ж коштом ці вулиці стали чистішими, охайнішими, безпечнішими. І ось він прийшов, а за ним прийшло усвідомлення незмінного правила, що все має свою ціну.
За останні роки історичний центр Львова зазнав дійсно суттєвих зовнішніх змін. Відреставровані фасади кам’яниць, десятки більш чи менш оригінальних кав’ярень і ресторанів, невеликі приватні музеї, художні галереї і крамниці з сувенірною продукцією – все, щоб задовільнити попит туристів, число яких зростає з року в рік.
Однак, дбаючи про туристів, львівський тур-бізнес, а вслід за ним і ті, хто приймає в цьому місті важливі рішення, здається, не надто переймаються інтересами мешканців міста. Можна тільки поспівчувати мешканцям площі Ринок і її околиць у фестивально-концертні дні. Та й у будні центральні вулиці зробилися не менш галасливими.
Іншою проблемою є й те, що у жертву туристичній доцільності приносяться справді оригінальні культурні феномени цього міста і краю, які представниками тур-бізнесу спрощуються, примітивізуються і експлуатуються таким чином, що це не може не викликати відчуття несмаку, відрази, а часом і настороги у багатьох львів’ян.
Простий приклад – експлуатація образу Леопольда фон Захер-Мазоха. Коли двадцять років тому у місті було створено фонд його імені і виник проект встановлення пам’ятника цьому відомому у світі письменникові, уродженцеві Львова, то місцева влада не дозволила реалізувати цей проект з мотивацією: «наш народ і так багато настраждався, тож ми не будемо возвеличувати мазохізму». Отже, пам’ятникові письменника і львів’янина – ні, а прикав’ярняному балванові, якого турист може помацати – так.
Прикладів, звісно ж, є чимало. Львів має високі творчі амбіції, але немає достатнього ресурсу для їх реалізації. У місті досі немає великого концертного залу, тому концертними майданчиками стають його вулиці і площі. У Львові немає теж центру сучасної культури, зате в історичних вежах на Цитаделі, які свого часу митці просили передати на створення такого центру, тепер розташувався один з найдорожчих готелів.
Окрема історія – це забудова центральної частини міста, відновлення і збереження історичних та архітектурних пам’яток. Проблем чимало.
Але було б зовсім зле, якби мешканці міста почали асоціювати виникнення нових проблем і не вирішення старих з розвитком туристичного бізнесу. Бо тоді Львів ризикує перетворитися на місто, мешканці якого будуть недоброзичливими щодо туриста. Постраждає тур-бізнес, постраждає й місто. Щоб цього не сталося, треба думати над цим уже сьогодні. Не можна допустити, щоб концепція Львова туристичного перемогла концепцію Львова – культурної столиці України.
Володимир Павлів, модератор ГДК «Митуса»