Львів поступово втрачає свою ідентичність, зокрема культурну. Про це 26 травня під час дискусії «Обличчя сучасного Львова: між культурою для хатнього вжитку та експортним варіантом. Механізми і способи функціонування культурного простору сучасного Львова» проекту «ДНК міста» зазначила член правління ЛМГО «Мистецька Рада Діалог» Ірина Магдиш.
«Одна аналогія світова. Дві країни поруч - Непал і Бутан. Непал – країна, яка поставила все на туризм, і віддала на відкуп туризму абсолютно все: усю культуру, увесь культурний промисел. Тобто у них вся культура зорієнтована тільки на обслуговування запитів і потреб туристів. Вони зараз опинилися в ситуації, коли ця культура є тільки офіціантом, додатком до ландшафту Непалу і до тих, хто сходить на гору Еверест. Натомість Бутан – абсолютно закрита країна. Не була доступна ні для кого. Це одна сторона питання. Плюс у цьому той, що вони зберегли автентичність, вони дають зберігатися своїй внутрішній національній культурі. І з часом вони, можливо, виграють більше. Вже зараз вони починають відкриватися: там змінюється політична й економічна ситуації. І цілком можливо, що з часом вони виграють більше, ніж спрофанований Непал, який просто перестане бути цікавим, бо скільки можна купувати шапочок в’язаних зі шнурочками. Врешті-решт це приїсться. І далі що? Що буде в них в освіті, в їхньому культурному промислі і так далі...», - зазначила Ірина Магдиш.
«Мені здається, що зараз Львів, на жаль, стає на шлях Непалу. Ми втрачаємо автентичність. Ми втрачаємо якість. У розвиток носіїв своєї культури ми не вкладаємо ніяких інвестицій - ані в їхню освіту, ані в їхній індивідуальний розвиток. Нічого немає. Жодної пропозиції для тих, хто тут мешкає, хоче тут жити. Ми всі розвернуті на одноденного туриста, який приїхав, заплатив гроші, поїхав, ще подивився фестиваль пива, сиру, вина… Причому це абсолютно не властиве для Львова навіть з кулінарної точки зору. Але одноразовому туристу це зійде. Його це влаштує. Він не піде в музей, його не зацікавить експозиція, його не буде цікавити якість наших симфонічних оркестрів… Натомість ми, занедбуючи цю сферу, втрачаємо наш людський капітал. Ми перетворюємося на обслуговуючих мешканців, мешканців, які обслуговують внутрішній і зовнішній туризм», - зазначила вона.
«Зовнішніх туристів ми скоро теж не будемо мати, чим зваблювати, тому що по цілій Європі таких фестивалів, як гною… Ми особливо нічим не відрізняємося… Звичайно, туриста з Красного Луча, чи з Кацапетівки – це також до якогось часу буде приваблювати, але вони також переситяться в кінці кінців», - додала Ірина Магдиш.
За її словами, у співпраці між владою і суспільством, найбільша проблема у нас не з владою, і не з урядниками, «бо влада й урядники насправді в цілому світі однакові», найбільшою проблемою є розворушити суспільство. «Я увесь час шукаю механізмів, які би зрушили людей, і вони повірили, що їхня думка когось в принципі цікавить. Це не мається на увазі, що мешканці міста не мають своєї думки… Але вони настільки розчаровані і застрашені… що їм здається, що їхня думка нікому не цікава, що вони апріорі дурніші, ніж урядники. Як, власне, зламати оцю зневіру, оце розчарування, як так зробити цих людей живими. Оце, на мою думку, потрібно для міста, для нас - це мета», - запевнила Ірина Магдиш.