Минулого тижня тисячі львів’ян постраждали від прикрої ситуації – аварії на водогоні. При чому «обезводненими» виявилися не лише житлові будинки, а й медінститут, військовий шпиталь, ендикринологічний диспансер, геріатричний центр, що взагалі можна розглядати як локальну техногенну катастрофу.
Усе це доволі прикро. Прикро, але, на жаль, закономірно. Як з’ясувалося, і це підтвердили посадові особи, аварія сталася на водогоні, збудованому 30 років тому, який не зовсім був придатним для використання. Уявіть собі, що в нас використовують такі водогони!
Більше того! Керівництво «Львівводоканалу» визнало, що місто і його мешканці не застраховані від таких аварій і в подальшому. Мовляв, у Львові сьогодні понад 20 кілометрів аварійних водогонів і на заміну старих труб потрібно кілька десятків мільйонів доларів.
У мене в зв’язку з цим виникло питання: якщо міняти старі труби дорого, то нехай все залишається, як є? Львів’яни за такою логікою щодня мають жити в передчутті очікуванні проблем, або в очікуванні аврального латання дір комунальними службами. Виходить, що всі ми ходимо під дамокловим мечем техногенної катастрофи, бо зовсім не убезпечені від того, що завтра, не дай Бог, може прорвати не на одній ділянці, а на двох, трьох, п’яти…
На превеликий жаль, мусимо констатувати, що проблемою оновлення міських комунікації уже давно системно не займаються. Звісно, що на невидимих очам виборців трубах, закопаних у землю, важко пропіаритися. Це не новий трамвай, який милує око, не фестивальне шоу, від якого мліють туристи і навіть не свіжо висаджена клумба, яка має свідчити про господарський естетизм влади. На трубу мало хто звертає увагу, коли вона у землі і коли вона справна. Але вічного не буває нічого.
Тому аби уникнути в подальшому потенційних аварій, місто має серйозно поставитися до своїх комунікацій. І тут основне питання не у фінансах. Вони є і будуть. Просто необхідно чітко розставити пріоритети – першочерговою має бути реалізація проектів, які забезпечують життєдіяльність міста. Для цього нам і потрібна продумана стратегія Львова, аби місто можна було розвивати, а не займатися постійним «гасінням пожеж». Комфорт львів’ян має бути основою такої стратегії.