Вже рівно 14 років я ходжу на роботу і з роботи пішки, за цей час пройшовши відстань майже двох екваторів. Сідаю до маршрутки лише тоді, коли буває сильна злива, а таких днів у мене трапляється не більше трьох на рік.
Ламання усталених життєвих стереотипів - найважче, що можна лише вигадати у людському житті. Тільки війна чи серйозне стихійне лихо змушують людину усвідомити, що можна нормально обходитися і виживати без благ цивілізації, які у більшості випадків є зайвими й надуманими. Але якщо дах над головою, опалення взимку, газ на кухні для приготування їжі чи гарячу воду можна зарахувати до благ більш чи менш необхідних, то благо транспортного пересування нашим містом є справді не благом, а чимось цілковито протилежним. Спробую аргументовано це довести.
Вже рівно чотирнадцять років я чимчикую на роботу і з роботи пішки, за цей час пройшовши відстань, яка дорівнює майже двом екваторам. Сідаю до маршрутки лише тоді, коли буває сильна злива, а таких днів у мене трапляється не більше трьох на рік.
Недоліки міського транспорту для пересічного городянина занадто відомі. У першу чергу, це матеріальні витрати. При ціні на маршрутку в одну гривню п'ятдесят копійок (а вона все більше й більше зростатиме) і при середніх 22-х робочих днях на місяць, відкинувши час відпустки, ми витратимо на не занадто приємні поїздки рівнесенько 750 грн на рік. На ці гроші можна придбати декілька пар нормального взуття, але, як не дивно, власний досвід показує, що при 15-20 пройдених за день кілометрах взуття зношується не набагато більше, аніж при 3-5-ти.
Інші «принади» поїздок маршрутками: задуха, перетяги, шанс отримати від сусіда ліктем «під дих», при різкому гальмуванні набити собі чоло, вислуховувати конфлікти між пасажирами і водієм, між самими пасажирами або особисто ставати їх учасником, поспілкуватися з кишеньковими злодіями, послухати ініційовану водіями акустичну агресію, а саме музичну «бодягу» «Ретро FM», від якої усяку нормальну людину нудить і без закачування на дорожніх ямах - це все сидить в усіх у печінках.
Увага! Від цього всього є реальний порятунок. В іншому великому місті це не мало би сенсу, але, власне, у Львові, який розташований напрочуд компактно, ходити на роботу і назад додому пішки дуже реально, набагато реальніше, аніж це собі уявляє більшість львів'ян. Подивіться на карту міста. Від найвіддаленіших закутків міста - спальних районів кінця Стрийської, Городоцької чи Кульпарківської - до центру міста не більше шести-семи кілометрів, тобто не більше, аніж годину і двадцять хвилин нормальної, не дуже швидкої ходи. Елементарні статистичні розрахунки показують, що в середньому для більшості львів'ян похід до місця праці займає не більше сорока хвилин.
Ось деякі приклади. До Оперного театру від Наукової, Д.Вашингтона чи Левандівки йти пішки 50 хвилин, з Сихова - згрубша від 1 години до 1 години 20 хвилин (від проспекту Шевченка до ринку «Шувар» я спокійно йду рівнесенько годину), від залізничного вокзалу - 25 хвилин. Це означає, що переважна більшість львів'ян, звичайно, що не всі, можуть спокійно добиратися до роботи і назад на своїх двох.
Опоненти можуть закинути економію часу при використанні транспорту, проте ця економія при згаданих вже незначних львівських відстанях може скласти, в середньому, від десяти хвилин до півгодини в один бік. Елементарний розрахунок: від Наукової, Грінченка, Д.Вашингтона до центру маршрутка їде 15 хвилин, ще в середньому 10 хвилин треба прикинути на очікування транспорту, усього виходить 25 хвилин. Це в ідеальному випадку, але, зазвичай, особливо ввечері після роботи маршрутки стоять у дорожніх корках так довго, що значно подовжують час добирання додому. Пішки ж така відстань легко долається за 45-50 хвилин. І постає запитання: невже сорок хвилини на день (по двадцять в обидва кінці) можна вважати втраченими, коли, слухаючи з МР3-плеєра улюблену музику чи з тюнера новини, прогулюєшся зеленими маршрутами, яких у Львові не бракує і які можна собі спланувати. Незначне відхилення від найкоротшого маршруту компенсується насолодою пройтися парком, подихати, замість максимально допустимою концентрацією оксиду вуглецю, нормальним повітрям, наскільки воно може бути нормальним у мегаполісі. Дерева, кущі і трава віддзеркалюються у твоїй підсвідомості і непомітно підтримують добрий психологічний настрій протягом усього дня.
Головний виграш пішого - це, власне, збережене здоров'я, тому що коли проходиш п'ятнадцять кілометрів на день морозною чи спекотною, або навіть і дощовою погодою, апетит, сон і все інше стають набагато кращими порівняно з тими, хто може зарахувати себе до в'язнів «гробів на колесах». Дехто з таких в'язнів дуже нервує, якщо маршрутка проїхала зайві десять метрів від того місця, де пасажир мав намір вийти, а це вже схоже на патологію.
Треба зважитись на відмову від транспорту, як я колись зважився на це, і тепер, якщо би мені пропонували, скажімо, навіть досить поважну суму, щоб на роботу не ходити, а їздити навіть якимось шестисотим «Мерседесом», я не зміг би й за великі гроші відмовити собі у задоволенні щодня прогулюватися Львовом, тому що на сто відсотків переконаний - піший у будь-якому разі виграє.
Якщо пофантазувати, що можна навернути до піших походів містом бодай чверть львів'ян (тих, що не мають автівок), а ще чверть заохотити облаштованими, як у Європі, велодоріжками, тоді з рештою затятих автолюбителів можна дуже легко впоратися, як це роблять, наприклад, у Нью-Йорку. На підступах до історичної частини міста, скажімо на лінії проспект Свободи - площа Осмомисла - Підвальна - площа Соборна, встановити пункти пропуску приватних автівок, через які можна проїхати лише за великі гроші (скажімо 100 гривень на день), решту ж автомобілів пропускати лише при максимальному заповненні місць (водій і чотири пасажири). Затяті водії будуть вимушені встановлювати певні графіки, домовлятися з родичами, друзями, сусідами, щоб їх підвозили на роботу і таким чином їздитимуть власним авто до центру міста раз на п'ять днів. Отож, центр теоретично розвантажиться від приватних авто на чотири п'ятих (!) Привчити водіїв їздити лише раз на робочий тиждень було би феноменальним виходом із катастрофічної екологічної і транспортної ситуації, що її спричиняють у центральній частині міста авто, як на дорогах, так і на хідниках.
Ще одне транспортне нововведення, яке потрібне історичній частині міста як повітря - це тупо зняти трамвайні рейки від Підвальної до початку вулиці Дорошенка і з невідомо якої причини не піддавати мордуванню вулицю Руську, площу Ринок, площу Катедральну, вулицю Беринди і всі навколишні безцінні пам'ятки архітектури заповідної зони. Усього-на-всього триста метрів трамвайного маршруту нікого не рятують, а спричиняють непомірну шкоду історичній частині міста. На Дорошенка треба зробити розворот, а Підвальною трамваї курсуватимуть лише в бік Личаківської і Гонти.
От і все.
Фото зі сайту www.msnu.org