Наближався 1982 рік. Увесь СРСР готувався святкувати круглий ювілей столиці радянської України – міста Києва, якому мало виповнитися 1100 років. Звісно, ми цієї розмови не чули, і немає про неї жодних свідчень, утім із певною вірогідністю можемо припустити, що вона все ж таки відбулася.
Голова колоніальної адміністрації України, а посада ця тоді називалася Перший Секретар Компартії УРСР – Володимир Щербицький покликав до свого кабінету провідних українських радянських істориків – відданих підспівувачів казенно-імперських наративів тодішнього совка і сказав їм приблизно таке: «Незабаром Києву виповнюється 1100 років, але ж ви знаєте, що це «маць ґарадофф рускіх», а чи не можна накинуті нашій столиці ще парочку століть, аби була, наприклад гарна кругла цифра, ну, скажімо 1500 років?».
Як тоді було заведено – «Партія сказала «нада!», камсамол атвєтіл «єсть!», - отож підневільні історики навіжено кинулись виконувати і перевиконувати завдання партії. Спочатку вони запропонували ЮНЕСКО цілковито несусвітню цифру від заснування Києва – 3000 років, потім скоротили її до 2500, потім до 2000, але й це не проканало. Зупинилися на цифрі 1500 років. Розповідають, що Щербицький навіть узгоджував цю цифру з генсеком Брежнєвим. Але яким чином можна сфальшувати історію, коли найдавніша літописна згадка про Київ датується 882 роком, бо саме тоді Віщий Олег із варягами вбив київських князів Аскольда і Діра і захопив Київ. В усьому цивілізованому світі історики вважають датою заснування того чи іншого міста першу згадку про нього в писемних джерелах, інші ж докази, такі, як наприклад, артефакти матеріальної культури, до уваги не беруться.
Утім це зовсім не стосується совкової історії, де фальш на фальші сидить і фальшем поганяє. Отож вирішили шукати якихось фейкових доказів, і їх одразу ж знайшов вірний попихач Кремля, «чілавєк рускава міра», яким він залишається й досі – археолог Петро Толочко. Під час археологічних розкопок на Старокиївській горі він виявив житла, датовані кінцем V – початком VI століття. Чи були ці житла частиною Києва як міста, ніхто не знає, але Толочко навіть дуже спритно оголосив і їхню дату 482 рік. Чому така точність, чому, скажімо, не 481 чи 483 рік, цілком зрозуміло, бо гряде ж 1982 рік, і партії дуже була потрібна кругленька сфальшована дата заснування Києва – 1500 років. Цікаво, що українська столиця й досі має цю фейкову дату заснування, що зовсім ганебно, бо навіть Москва має дату свого заснування 1147 рік, зафіксовану в літописних джерелах.
А тепер повернімося до Львова. 1992 року на території сучасного ринку «Добробут», який нині наче доживає свої останні дні, археологи виявили рештки поселень Черняхівської і Празької культур, які свідчать, що тут люди жили ще у V столітті. Науковці констатували, що ці знахідки були вражаючі: культурний шар сягав дев’яти метрів, а сліди безперервної забудови сягали від V аж до XX століття. Це були найдавніші поселення слов’янських племен. Звісно, історики не сперечатимуться, що у V столітті від Різдва Христового за рівнем матеріальної культури істотних різниць у поселеннях слов’янських племен на території майбутнього Львова чи Києва, чи іншого міста середньої смуги України не було.
Отож, Львів, як і Київ, має всі підстави приписати собі рік заснування, ну, наприклад 480, бо встановити точний рік походження будь-якого артефакту не зможе навіть найточніший метод радіоізотопного датування. Але Львів, якому, на відміну від Києва, не потрібні фейкові докази його древності, має дату свого заснування 1256 рік, хоча, ймовірно вже існував як місто на початку XIII століття, і з майже стовідсотковою імовірністю 1247 року, коли, як нас переконують деякі історики, князь Данило Романович подарував це місто молодятам – своєму синові Левові і його нареченій принцесі Констанції, доньці угорського короля Бели IV.
Років із двадцять тому львівський історик Іван Паславський у французькому латиномовному стародруку з 1740 року під назвою «Oriens Christianus» («Християнський Схід») авторства Мішеля Лє Кієна знайшов таке свідчення: «Леополь або Львів, центр воєводства в Польщі, – руське місто в Галичині, що, як доносять, було засноване князем русинів Левом 1240 року над річкою Полтвою і біля підніжжя гори».
Тобто маємо неспростовний доказ першої писемної згадки про Львів на 16 років раніший від усім відомої офіційної дати 1256 рік. Звісно, що ніхто навіть і не намагався переіначувати рік заснування Львова, хоча легітимність дати 1256 рік остаточно оформилася лише в середині 1950-х років завдяки львівському дослідникові середньовічної історії Степанові Білецькому, який навіть встановив, що це було ранньою весною. До того ж часу вважалося, що рік заснування Львова 1259, 1252 або 1254, і 1954 року у Філадельфії видали чудовий ювілейний літературно-мистецький збірник «Львів», присвячений «700-м роковинам заснування княжого города».
Зрештою, розповідаючи про заснування Львова, будемо спиратися на офіційний 1256 рік і лише на літописні джерела, хоча не оминемо й легенди про заснування нашого міста, яка сповіщає, що в одній із печер жив страшний лев, який пожирав навколишніх мешканців, і князь цього краю у поєдинку вбив цього лева, прибрав собі його ім’я, а заодно й надав це ім’я містові, яке тут заснував. До речі, легенда про лева у львівській печері не є вже такою фантастичною, бо у «Житті тварин» Брема говориться про те, що леви водилися на півдні Європи ще в XI столітті, і цілком можливо, що збіглий з півдня Європи лев міг перебувати у нашій львівській печері ще два століття, поки його не здолав місцевий князь.
А якщо серйозно, то в Галицько-Волинському літописі під 6767-м роком від створення світу читаємо: «Куремса вирушив війною на Данила і Василька, і коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилось таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу… і полум’я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях було видно, бо сильним було полум’я пожежі».
Історична доля Львова пов’язана з частими нищівними пожежами і, можливо, перша літописна згадка про наше місто, яка теж пов’язана з пожежею, і була тим зловісним кармічним передбаченням лихої долі, коли вогонь нещадно пожирає те, що люди створюють своєю працею, та й і самих людей. Що то була за баба, яка запалила місто Холм, і якими були її гріхи, хто знає? Може то була якась ворожка чи просто недогледіла пляцки у своїй печі? Але менше з тим. По прямій від Львова до Холма у Польщі 142 кілометри. 1868 року горів Станіславів (Івано-Франківськ) (112 км по прямій), і тодішня преса писала, що заграву пожежі було видно з Високого Замку, а 1886 року горів Стрий (60 км), пожежу якого теж було добре видно. У ясні погідні осінні дні ми часто можемо спостерігати з Високого Замку три чіткі синусоїди гори Парашки у Сколівських Бескидах, і хоча 1256 року на Високому Замку ще не було Копця Люблінської Унії, який на 30 метрів підняв найвищу точку Львова, все ж нам лише залишається вірити літописцеві, що тодішні львів’яни бачили заграву від пожежі в Холмі.
І що ми маємо власне про заснування Львова в історичних джерелах? Зовсім мало, і це лише свідчення хроніста і бургомістра Львова XVII століття Бартоломея Зиморовича, який до того ж був поетом, і доволі гарно, в художньому стилі у своїй хроніці описує цю подію: «Лев…, дбаючи ретельно про власну безпеку і долю простого люду, що опинився поміж польським молотом і татарським ковадлом, завше і влітку, і взимку у супроводі численних дружинників був готовий до бою. Позаяк жадібні до багатої здобичі татари щороку спустошували нападами Руську землю, чимало знатних панів будували на стрімких кручах або серед непрохідних боліт сховища і укріплення для безборонного люду, розуміючи, що ворожі набіги стримуються не лише військовими загонами, але й мурами укріплень. За їхнім прикладом і наш Лев також вирішив збудувати фортецю… Угледівши на самому кордоні своїх володінь вигідну у військовому стосунку гору, захищену знизу немовби кільцем вкритих лісами долин і самою стрімкістю, яка може стримати ворога, він негайно наказав збудувати на вершині нашвидкуруч фортецю зі зрубаних на тому ж місці дерев і оточити її міцним частоколом. У внутрішніх спорудах він наказав розмістити регалії княжої влади, замкову скарбницю, воєнну здобич, арсенал і вирішив перенести свою княжу резиденцію на цю гору, з вершини якої відкривався широкий краєвид…».
Чудовий опис нашого львівського краєвиду, і це власне все, що є в історичних джерелах про заснування нашого міста, якщо це не художній вимисел романтичного Бартоломея Зиморовича. Львів, розташований у чудовій місцині Розточчя, як і Рим, був заснований на семи пагорбах. Ось ці сім гір: Замкова, Кальварія (Mons Calvus), Піскова (Лева, Стефана, Лиса), Змієва, Святого Яцка, Кортумова, Гицлівська.
І ще коротко про те, кого ж нам варто вважати засновником Львова – Данила чи його сина Лева. Радянська історична традиція, яка, звісно, спиралася на монархічну традицію царської Росії, починаючи з Миколи Карамзіна, приписує заснування Львова Данилові. Ця ідея якось непомітно перейшла і в українську історичну традицію епохи Незалежності. Утім переважна більшість компетентних істориків беззаперечно твердять, що Львів заснував власне Лев Данилович. Ось дуже коротко і все, що відомо про заснування Львова.