Львів, якого вже нема, частина 7

Район Зеленої – Стуса

Світлину початку XX століття, яка ілюструє цей текст, можна назвати направду унікальною, бо це фактично той Львів, якого вже нема. Перед нами вулиця Зелена там, де вона вигинаючись, іде догори на перетині з Водогінною. Вулиця, що прямує догори ліворуч – Ольги Басараб, праворуч на ній бачимо дві будівлі: та, що вище, зведена 1883 року – колишня гімназія Святої Софії, нині середня школа № 49, та, що нижче – відділення психоневрологічного диспансеру. Нині лівий бік вулиці Ольги Басараб займає довга шестиповерхова будівля 1972 року - це гуртожиток Львівського вищого професійного політехнічного училища, а на світлині там ще пустир.

Жоден із будинків ліворуч на передньому плані світлини до нашого часу не зберігся, нині тут стоять рядком п’ятиповерхові «хрущовки» 1960-х років. Немає ще на світлині ані гуртожитку Академії ветеринарної медицини, збудованого наприкінці 1920-х років на розі теперішніх вулиць Ольги Басараб і Водогінної, ані тим більше офісних будинків радянського періоду на Водогінній, зате нижче, майже по центру, можна впізнати будівлю Львівводоканалу, збудовану 1912 року, і правіше в зелені будинок, де за Польщі розміщувалось Товариство легкої смерті, за часів СРСР – кінотеатр «Зірка», а ще порівняно донедавна – нічний клуб «Пікассо».

Верхню частину вулиці Ольги Басараб, яка з’єднує вулицю Патріарха Любомира Гузара з вулицею Тарнавського, проклали у повоєнні часи. На місці частини вулиці Тарнавського від вулиці Басараб до вулиці Зеленої до Другої світової війни був пустир.

На території, яка прилягає до південно-західної сторони стадіону «Україна», до Другої світової війни стояв фільварок Снопків із цілим комплексом будівель. У парку Снопківський приблизно за 100 метрів на схід від стадіону «Україна» ще до кінця 1950-х років працювало декілька цегелень. Від будинку №113 на вулиці Зеленій до колишнього винзаводу через лісопарк Погулянка пролягала неіснуюча тепер дорога.

На південній стороні вулиці Стуса у районі теперішніх будинків №10 і №12 до Другої світової війни був великий ставок завдовжки 70 і завширшки 30 метрів . За цим ставком у напрямі теперішнього басейну «Динамо» околицею парку Залізна Вода протікала річка Полтва, яка мала тоді ширину приблизно 5 метрів . Сихівська рогатка була розташована на місці теперішнього житлового будинку за адресою вулиця Зелена №140.

Потік Пасіка раніше йшов під землю на відрізку між закінченням вулиці Вахнянина і вулиці Погулянки. Нинішній стадіон у районі вулиці Аральської і Ольжича за польських часів належав спортклубу «Віс». Північний рукав Полтви починався біля сучасного будинку на вулиці Дністерській №1а. Південний рукав річки починався за кілька метрів на захід від залізничної колії неподалік будинку №182 на вулиці Зеленій. Далі Полтва протікала паралельно до вулиці Раковського на захід до перетину сучасних вулиці Стуса і проспекту Чорновола.

Район вулиці Сахарова

На місці Палацу спорту «Динамо» на вулиці Вітовського за польських часів стояла будівля Лижв’ярського товариства. До облаштування Парку культури імені Богдана Хмельницького на початку 1950-х років нинішня вулиця Зарицьких наскрізно виходила на вулицю Героїв Майдану за будівлею СБУ.

Вулиця Метрологічна до 50-х років минулого століття повертала і виходила на вулицю Нечуя-Левицького через територію нинішнього дитсадка 60-70-х років і житлового будинку 50-х років.

На перетині вулиць Японської і Єфремова до кінця Другої світової війни існувала площа Згоди.

Район Коновальця – Чупринки

До Другої світової війни вулиця Труша від перетину з вулицею Рудницького проходила наскрізно до вулиці Чупринки. У повоєнні часи на цьому місці облаштували парк Піскові Озера (до 1990-х років Алтайські Озера) з двома водоймами. Через це змінився напрямок вулиці Гординських, яка за польських часів перпендикулярно з’єднувалася з вулицею Труша, а тепер проходить обабіч озера до вулиці Чупринки.

Нині вулиця Перемиська є глухим кутом, а за польських часів наскрізно виходила на вулицю Коновальця. До середини 1960-х років вулицю Перемиську з вулицею Повстанською з’єднувала вулиця Переїзд; до 1930-х років вона мала назву Остроленцька бічна, від 1933 року - Переїзд. У 1960-і роки цю територію забудували 4-поверховими «хрущовками», і вулиця Переїзд (Переїзна) зникла.

Район Стрийської – Княгині Ольги

На місці теперішніх будинків №7 і №9 вулиці Княгині Ольги до Другої світової війни стояла будівля Вулецької рогатки.

Горішня частина Стрийського цвинтаря до війни займала територію колишнього монумента Слави радянських воїнів, колишнього музею радянських військ, верхню частину вулиці Лижв’ярської, а у західному напрямку межа цвинтаря майже сягала лінії фасаду головного корпусу Національної академії сухопутних військ. За радянських часів горішня частина Стрийського цвинтаря була повністю ліквідована.

Вулиця Відкрита за польських часів виходила територією теперішнього заводу «Львівприлад» на вулицю Стрийську саме навпроти алеї парку, що веде до будівлі колишнього кінотеатру «Львів». У ті часи вулиця Комаринця з’єднувалася з вулицею Відкритою. Верхня частина вулиці Сахарова до Другої світової війни проходила іншим напрямком територією заводу «Львіприлад» на північ до перетину з вулицею Відкритою. На початку 1960-х років вулиця Сахарова від перетину з вулицею Бойківською змінила напрямок і, з’єднавшись з вулицею Стрийською бічною, вийшла на Стрийську. Від польських часів територія заводу «Львівприлад» до будівництва цього підприємства була парковою зоною.

Український стадіон «Сокола-Батька» розташовувався у південно-західному куті Стрийського парку на місці нинішньої станції дитячої залізниці.

Вулецький потік, як і нині, брав початок у парковій зоні на 80 метрів південніше від залізниці, протікав уздовж тоді ще не існуючої вулиці Бойківської і на перетині з вулицею Сахарова, на місці нинішньої автостоянки, йшов під землю. Ширина потоку сягала 10 метрів.

На місці 9-поверхового будинку вулиці Стрийської №78 на перетині з вулицею Сахарова до війни була будівля Стрийської рогатки.

Львівська радіостанція з передавальною вишкою, споруджена 1930 року, містилася на території Стрийського парку неподалік від вулиці Франка навпроти колишнього Будинку культури «Львівенерго».

На місці будівлі сучасної податкової адміністрації, між вулицями Стрийською, Чмоли і Козельницькою, в районі Інституту українознавства, був стадіон футбольної команди «Чарні». Навпроти сучасної будівлі податкової адміністрації, на західному боці теперішньої вулиці Стрийської, був стадіон команди «Погонь» і парк Товариства рухових забав (донедавна це була територія військової частини). Територію сучасного містечка Політехніки між вулицями Лазаренка і Бойківською займало поселення Вулька.

Піскові Озера і ставки в районі вулиць Княгині Ольги, Музики, Бойчука, між вулицями Янева, Володимира Великого і Стрийською з’явилися у повоєнні часи. Східна сторона вулиці Стрийської від перетину з колією до вулиці Володимира Великого була забудована житловими будинками. Територією сучасного автобусного заводу до станції Персенківка йшла вулиця Освицька.

Уздовж вулиці Козельницької від станції Персенківка до Стрийського парку, приблизно по лінії сучасної дитячої залізниці, йшла залізнична колія, розібрана на початку 1970-х років. Ця колія до війни і в повоєнні часи слугувала для доставки товарів у павільйони виставки Східних Торгів.

Монумент польським воякам, які загинули в українсько-польській війні 1918-1919 років, стояв між сучасними будинками №17 і №19 вулиці Персенківка.

Між Любінською і Кульпарківською

Між вулицями Любінською і Кульпарківською, на південь від залізничної колії (район до Другої світової війни мав назву Мала Сигнівка), в районі сучасної вулиці Садової до кінця 1950-х років були поодинокі індивідуальні забудови довоєнного часу. В західних околицях вулиць Вечірньої і Пустомитівської до початку 1960-х було розташоване озеро (колишній ставок Батярівки) завдовжки близько 100 м, завширшки – близько 50 м . Сучасна вулиця Скнилівська до війни продовжувалася на північний схід до перетину з вулицею Садовою.

Старий Кульпарківський цвинтар являв собою прямокутник, видовжений з півночі на південь, і займав територію на півночі між сучасними будинками вулиці Володимира Великого №№117 і 113, на півдні межа цвинтаря проходила перед теперішньою церквою Володимира і Ольги, західна межа цвинтаря йшла від №4 вулиці Симоненка до теперішньої поліклініки, східна проходила вздовж будинків №1 вулиці Симоненка і №101 вулиці Володимира Великого. Нинішня вулиця Симоненка розташована саме посередині колишнього цвинтаря. Дорога на Кульпарківський цвинтар ішла від вулиці Перфецького №7 на південь до сучасного будинку №117 на вулиці Володимира Великого.

Сучасна вулиця Перфецького мала продовження від вулиці Куровця (колишна Боткіна) до вулиці Княгині Ольги між вулицями Бойчука і Володимира Великого. Там, окрім вулиці Кульпарківської, зосереджувалася основна забудова селища Кульпарків. Нинішня вулиця Княгині Ольги – колишня Вулецька дорога – від перетину із залізницею на південь ішла ламаною лінією, а від перетину нинішніх вулиць Бойчука і Софії Караффи-Корбут (колишня Айвазовського) прямувала строго на південь паралельно до вулиці Княгині Ольги приблизно на 100 м західніше місця, де тепер розташовані ресторан «МакДональдс», універмаг «Львів», Комплекс водних видів спорту (аквапарк) і готель «Супутник».

Район Нового Львова

Між нинішніми вулицями Угорською, Тернопільською, Героїв Крут і Віденською (колишня Карбишева) на початку 1930-х років був розпланований район забудови – в центрі від площі Варшавської відходило радіально 6 вулиць: Кам’янецька, Гнезненська, Познанська, Хелмська, Віленська і Київська, з них зберегла назву лише Кам’янецька. Сучасна вулиця Литвиненка проходить на місці колишніх Гнезнинської і Віленської. Решти вулиць зараз не існує – вони були забудовані у повоєнні часи.

На титульному фото вулиця Зелена на початку XX століття.