Керамістки Ганна Друль та Ірина Марко виставили до огляду глядача роботи, які взялися створювати від 2013 року. На третій спільній експозиції мисткинь «проростають» паростки - символи нового життя. А порожні керамічні суцвіття закликають, аби їх врешті заповнили новим змістом.
Так обидві подружки Ірина Марко та Ганна Друль дивляться на сьогодення, яке повне болю. Кажуть, є час розкидати каміння - та доведеться його й збирати.
«Я завжди кажу: сад - це не ліс. Ліс росте, а сад засаджує людина. І кожна людина садить свій сад. Він метафоричний: все, що ти робиш - кидання зерен - воно проростає і дає свої плоди. Сад асоціюється завжди зі всім - це щось таке таємниче. Це твої і дитячі перші мрії, і спогади», - поділилася враженнями керамістка Ганна Друль.
Сад - це світоглядний універсум: думки, стосунки зі світом. І сьогодні він зовсім інший, аніж був би 2-3 роки тому - не Едемський. У ньому - й пошуки відповіді про те, чому війна.
«Наш сад, безумовно, плідний. До речі, в нас в Україні всі споглядають і квітучі садки біля хати, і дерева плодючі. І сама нація уквітчана, розквітчана. Тобто у своїй суті українці - це розквітлий сад», - наголосила Ірина Марко.
Мисткині товаришують ще з 1993-го, коли познайомилися на Кераміко-скульптурній фабриці Львова. Від тоді разом їздять на керамічні симпозіуми, відпочинок та навіть спільні закупи. За цей час перейняли одна в одної способи творення: чи то узагальнювати роботи, чи насичувати барвами. А головне - творити, попри те, що фабрики їхньої вже немає. Твори керамісток дуже шанують за кордоном: В Німеччині, Польщі, Канаді, Японії та США.
Попередню виставку під назвою «Константа» художниці спільно з Оксаною Андрущенко присвятили любові. Мовляв, у світі стільки агресії, що її треба нейтралізувати теплом сердець.