Львівська міська рада звернулася до віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики та міністерки культури Тетяни Бережної з проханням зберегти комплекс колишнього монастиря кармелітів на Персенківці і передати його у власність громади. Занедбана сакральна будівля розташована на території Львівського автобусного заводу і перебуває у приватній власності ЗАТ «Завод комунального транспорту». ЛМР просить Міністерство культури передати колишній монастир у власність міста, щоб напрацювати концепцію збереження пам’ятки. Відповідне звернення на сесії ЛМР 26 лютого підтримали депутати.
«Важливо напрацювати механізм, яким чином цей храм може бути переданий в комунальну власність міста з подальшим переходом у власність тієї чи іншої релігійної громади, яка буде здійснювати його реконструкцію і буде служити тут», – зазначив міський голова Львова Андрій Садовий.
Керуючий справами виконавчого комітету Львівської міськради Євген Бойко наголосив, що, хоч будівля розташована поза історичним ареалом, проте має велику культурну та архітектурну цінність. І місто не допустить, щоб сакральна пам’ятка занепала.
Ансамбль колишнього храму і монастиря кармелітів босих на сучасних вулицях Персенківка, 10 – Стрийська, 45 спроєктували архітектори Людомил Гюркович і Станіслав Маліна. Його збудували у міжвоєнний період у стилі модернізму з декоративними ознаками ар деко. Як зазначають у Центрі міської історії, костел присвятили Марії Божій. Монастир виконував також освітню функцію: монахи планували вивчати теологічно-філософські науки. Комплекс відкрили у 1938 році, але вже за кілька років культова споруда втратила своє призначення.
У Другу світову війну монастир зайняла радянська армія, потім – німецька військово-будівельна команда. Приміщення перебудували, а для роботи залучали полонених. На подвір’ї розташували важку військову техніку і польову кухню. Коли по війні, 1946 року, кармеліти остаточно покинули Львів, релігійний комплекс спершу перетворили на магазин і СТО. Згодом приміщення передали Львівському автобусному заводу, який у костелі розташував виробниче приміщення, а в келіях монастиря працювала адміністрація та конструкторське бюро.
«У січні 1954 року працівники ремонтно-будівельного цеху поглиблювали підвал монастиря та знайшли скарб – ювілейні медалі, ікони із зображенням Божої Матері, сережки, браслети, персні, два з яких з каменями світло-блакитного кольору, масивний ланцюг тонкої ювелірної роботи», – розповідають на сайті Центру міської історії.
За деякий час костел перепрофілювали на будинок культури, а в монастирі запрацювала їдальня. Місце, де раніше стояли церковні лави, зайняли крісла актового залу на 300 глядачів.
Сучасний стан костелу (фото Мирослави Ляхович з сайту Центру міської історії)
Коли завод занепав, приміщення закрили. Відтоді воно стоїть пусткою і не використовується. У 2018 році монастирю надали статус пам’ятки архітектури місцевого значення та внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. З 2025 року комплекс є у приватній власності Закритого акціонерного товариства «Завод комунального транспорту».