Одну з них під назвою «Тінь» Соломія Ковтун презентувала у галереї «Велес», іншу - «То є моє місто» - у кав’ярні-галереї «Штука».
Три десятки виставлених полотен – це закутки Львова та її улюблені дахи. Дівчина може малювати, забуваючи про їжу, - і це їй подобається. Навіть попри те, що за освітою Соломія - медик і працює офтальмологом. Зізнається, медицина - це робота, мистецтво ж, власне, її «Я». І на це «Я» вона готова витрачати гроші.
«Обираючи сукні і підбори ти ходиш: «та чи та сукня?» Вибираєш, довго думаєш, вагаєшся. А у магазині з будівельними матеріалами ти не обираєш «ту чи ту» - ти береш все: той ряд, той ряд і той ряд, ті полотна - ті полотна, а ще те, те і те», - розповіла мисткиня Соломія Ковтун.
Коли дівчина навчалась на шостому курсі медуніверситету, вступила до Академії мистецтв на художнє скло.
«Багато хто говорить: «Ой, там така гарна брама є, - бо я починала з брам. Чи там такий гарний будинок. Ти мусиш його намалювати". Поки я не полюблю те «щось», я його в житті не намалюю! Мені треба закохатися, відчути чи ту антену, чи ті дроти, чи той, власне, пейзаж», - зізналася Соломія.
Малює авторка виставок навіть пальцями: «Це нерви заспокоює. Особливо, коли малюю руками велике полотно, це круто. Коли фізично працюєш... У мене є деякі полотна, які я малювала з драбини: виліз-спустився, вниз-вверх - вся у фарбі. Чим більше полотно, тим більше в ньому розчиняюся».
Ще торік художниця запрошувала глядача на дванадцяту персональну виставку, а цьогоріч - з різницею у кілька днів - знову запрезентувала дві чергові. Каже, що зупинятися - їй не притаманно.