Художник Володимир Немира та його дружина скульпторка Катерина Немира продають роботи на аукціонах задля бійців на сході.
Їхню нещодавно придбану хатинку в селі Новий Яричів поблизу Львова легко розпізнати: на ній пан Володимир до дня народження дружини намалював квіти.
«Щоб не дарувати кожен рік Катерині квіти, я їй намалював. Взагалі хотів всю хату розписати. Мабуть, їй не сподобалося, бо вона сказала «досить», – жартує Володимир Немира.
Подружжя знається вже понад сорок років, разом навчалися на кафедрі кераміки у Львівській академії мистецтв. Тоді їх навчали знані метри – Сельський, Звіринський, Флінта та Левків.
«Володимир був великий, молодий, красивий , а я маленька, худенька. В мене були чудові пензлі, та він в мене їх забрав. І щоб я не забирала в нього, посадив мене на високий підвіконник на кафедрі живопису. А тут відкриваються двері і заходить професор Сельський і каже: «Ооо, пардон, я не туди попав». І через це ми страшенно переживали і мусили його перепрошувати», – поділилася сімейними таємницями пані Катерина.
Пан Володимир відтворює не предмети, а їхню енергетику. Роботу «Шевченко», стилізовану під ікону з житіями, робив до двохсотої річниці від народження Кобзаря. Виставляв її на салоні «Високий замок».
«Продумано було зобразити в «житіях» частинки життя Шевченка: на висланні, на Аралі, є тут і «Дєло», яке забороняло йому писати і малювати. І «Катерину» його намалював».
Його ж дружина – Катерина Немира – творить скульптуру. Навесні мріє, що разом змайструють пічку, яка повністю буде в землі, для випалу кераміки.
Нещодавно роботу пана Володимира «Бокораш» закупили за рекордну ціну аукціону – 37,5 тис. гривень для допомоги фронту. Пані Катерина теж займається благочинністю: в час війни їздить на схід.
«Катерина мене не питає: їхати їй чи ні до Маріуполя. Їде собі до дітей, мовляв, «чужих дітей немає» – це Катерини лозунг. Вона вчить дітей на сході малювати», – розповів її чоловік.
З дітьми жінка не лише творчістю займається: розповідає їм історію держави, везе їм книги. Подружжя певне, батьківщина починається з кожного. Тож і пропагували любов до України навіть в Америці, де свого часу жили майже з два десятки років. Та любов до рідного перемогла і їх самих – таки повернулися додому.