Найбільшими кочівниками виявилися два кам’яні леви з цвинтаря Оборонців Львова: одного поставили при дорозі на Винники, другий стоїть десь на подвір’ї геотехнічного інституту на Кульпарківській.
Ідея президента Фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини міста Львова» Андрія Салюка встановити на Площі Ринок копію лева Лоренцовича (1591-1618 рр.), в принципі, лише продовжує добру багатовікову львівську традицію відновлення занедбаних, зруйнованих і понищених пам'яток і встановлення їх на тих місцях, де вони колись стояли, або навіть у зовсім інших місцях Львова.
Львівська традиція пошанівку історичних пам'яток завжди полягала у збереженні усього цінного, що тільки можна було зберегти, і відновленні того, що тільки мало найменший шанс бути відновленим. Є десятки прикладів того, як пам'ятки, що здавалося вже назавжди канули у вічність, поверталися на своє місце, ставали доступними для публічного огляду і нагадували громадянам Львова про їхню величну історію.
Львівські пам'ятки також кочували і через державний кордон, як це було у повоєнні часи з пам'ятниками Яну III Собєському (нині у Гданську), Олександру Фредру (нині у Вроцлаві), Корнелю Уєйському (нині у Щеціні), і в часі української незалежності - совєтському розвідникові Кузнєцову (нині у Свердловській області). Кочували пам'ятки і в невідомому напрямку, найімовірніше, на звалище, як це сталося з пам'ятниками польським діячам Яблоновському, Голуховському і Смольці у повоєнний час (бо поляки відмовилися перевезти до себе діячів регіонального масштабу), і в новітні часи з пам'ятниками тоталітарної епохи «Гільйотиною» (Золотого вересня 1939 року), «Цирозною печінкою» (Народної Гвардії імені Івана Франка), Лєніну, Галану, Гаврилюку etc.
Найбільш сумна сторінка - це свідоме нищення безбожною владою сакральних символів Львова: фігури Святого Яна з Дуклі на колоні перед Бернардинами, фігури Святого Яна Непомука перед церквою Святої Анни, фігури Матері Божої роботи Пінзеля біля церкви Марії Сніжної, кам'яного хреста, вибитого з рук святої на даху собору Домініканів і ще багатьох і багатьох чудових пластичних пам'яток. Але найцікавіше відстежити маршрути переміщення збережених відомих львівських пам'яток у межах міста.
Лев Лоренцовича - найбільш славетний символ Львова, втілення честі й гідності львів'ян, після завалення ренесансової камп'янівської Ратуші 1826 року довгий час лежав на ратушевому подвір'ї. 1874 року австрійці дозволили польським патріотам невеличкий перформанс із перенесенням лева під Копець Люблінської Унії на Високий Замок, але коли у перший день перетягування важчезного лева перетворилося на неабияку політичну акцію, вночі силами поліції і ув'язнених львівських буцегарень кам'яну фігуру швиденько переправили на місце, де вона простояла 133 роки, а саме, до літа 2007 року. Зараз лева Лоренцовича реставрують у ландшафтному парку «Знесіння» і невдовзі його копію ми зможемо побачити на Площі Ринок, але не там, де лев стояв від кінця XVI століття, а трохи далі - на клумбі зі східного боку.
З вісьмох кам'яних левів-консолей, що підпирали балкон камп'янівської Ратуші, через двадцять років після її падіння двоє опинилися на Високому Замку біля штучного «Гроту самогубців», двоє - біля студні на Коперника під костелом Святого Лазаря, один зберігається у Львівській галереї мистецтв.
Цікавою є доля переміщень першого в Україні пам'ятника світській особі - визволителю Львова від нашестя татар 1695 року гетьману Станіславу Яблоновському. Фігура гетьмана, вирізьблена, найімовірніше, на початку XVIII століття, до знесення оборонних мурів стояла навпроти будівлі Низького Замку. Потім довгий час пам'ятник лежав і нищився на подвір'ї Єзуїтського костелу і кам'яниці на Театральній, поки 1859 року його власним коштом відреставрували і встановили на Валах Гетьманських двоє львівських ентузіастів збереження старовини - редактор Іпполіт Ступницький і книговидавець Каетан Яблоновський. 1932 року гетьмана перенесли на сучасну площу Стефана Яворського, звідки він зник безвісти 1944 року.
Одна з найцінніших скульптурних пам'яток Львова - відлита 1639 року фігура Архангела Михаїла, понад два століття прикрашала портал Королівського арсеналу, а з 1873 до 1888 року стояла на Гетьманських Валах на відрізку між теперішнім пам'ятником Шевченкові і новоспорудженим фонтаном на місці колишнього пам'ятника вождеві світового пролетаріату. Нині Архангел Михаїл є головною окрасою Музею зброї у приміщенні міського арсеналу.
Чудова різьблена фігура Матері Божої з Ісусом з 1664 року прикрашала Краківську браму. Коли за наказом австрійської влади руйнували оборонні мури Львова, вірмени врятували фігуру і встановили її над вхідною брамою, що веде на подвір'я їхнього катедрального храму, де вона стоїть донині. Вірмени врятували від знищення також і надгробні плити з колишнього монастирського цвинтаря бенедиктинок і перенесли їх до свого храму, частину з них вмонтувавши у стіни подвір'я, а частиною вимостивши саме подвір'я. Як би не було, а для нас залишилося те, безцінне, що мало піти у небуття.
Пощастило, а надто у тоталітарні часи, фігурі Матері Божої з площі Марійської роботи мюнхенського скульптора Гаутмана 1859 року. Від 1862 року вона стояла на місці теперішнього пам'ятника Міцкевичу, а від 1904 року, поступившись місцем найбільшому польському поетові, перемістилася на своє теперішнє місце. Однак безбожна совєтська влада на початку 50-х років минулого століття перенесла фігуру (залишається лише подякувати, що не знищила) до каплиці Боїмів, яка тоді використовувалася під склад. Зараз оригінал скульптури міститься у церкві Святого Андрія, а на площі Марійській 1997 року встановили копію.
З відомих скульптур міжвоєнного часу найбільшими кочівниками виявилися два кам'яні леви з цвинтаря Оборонців Львова. Після того, як радянські бульдозери знищили польський меморіал на Личакові, одного з левів поставили при дорозі на Винники, де він стоїть дотепер, іншого вмістили навпроти входу до Парку культури імені Богдана Хмельницького біля Дошки пошани передовиків виробництва. Другий лев має трохи гіршу долю і нині він стоїть десь на подвір'ї геотехнічного інституту в районі вулиці Кульпарківської.
Окрім скульптур, кочували у Львові з місця на місце також портали, барельєфи, герби і окремі елементи декору. Коли під час революційних подій 1848 року був остаточно зруйнований монастир Францішканів на теперішній вулиці Театральній, нащадок давнього українського роду, молодий граф Володимир Дідушицький навантажив на фіру вцілілий портал XVII століття, відвіз до свого палацу на Курковій і вмонтував його у стіну на подвір'ї. Дещо незвично виглядає палац у стилі пізнього французького ренесансу останньої чверті XIX століття із вмонтованим у нього барочним порталом XVII століття, зате для нас збережено те, що мало безвісти канути у небуття.
При будівництві нової споруди на місці старої львів'яни намагалися бодай частинку попередньої залишити у новій. Так, алебастровий надгробок XVI століття зі старого готичного домініканського монастиря, розібраного у середині XVIII століття, перекочував у новий барочний храм. Герб Львова 1633 року зі знаком емфітевзису (довічної оренди) перекочував зі старої Клопотівської кам'яниці на розі Староєврейської і Сербської на новий розкішний сецесійний будинок, зведений 1913 року. Барельєф зі зображенням Святого Юрія, що побиває змія, зі старого будинку готелю «Жорж» перекочував на новий, тобто сучасний, зведений 1901 року.
При зведенні у 1905-1913 роках будівлі «Дністра» на вулиці Руській, 20 і нового ціпперівського універмагу на Площі Ринок, 32 зберегли безцінні елементи кам'яного декору, які до 50-х років минулого століття валялися на подвір'ї Вірменської церкви. Борис Возницький вивіз їх до Золочівського замку і тепер вони чекають свого повернення до Львова.
З дитинства пригадую фігуру дволикого Януса на кам'яниці вулиці Личаківської нижче костелу Святого Антонія, вона там стояла ще, здається, на початку 60-х, потім безслідно зникла. Нещодавно з великою радістю побачив чи то саму скульптуру, чи то її копію на будинку в кінці вулиці Харківської під Кайзервальдом, де міститься майстерня львівських скульпторів.
Кочували у Львові й будматеріали: розібране каміння Низького замку 1802 року продали єврейським ділкам і ті з нього збудували прибуткові будинки на початку вулиці Богдана Хмельницького; з розібраної стіни Високого Замку спорудили будинок №3 на Личаківській, а з каміння розібраного 1554 року старого міського арсеналу збудували Порохову вежу.
А тепер до найголовнішого. Усі львів'яни, старші 35 років, пригадують три чудові кам'яні герби Львова, Собєських і Яблоновських, які прикрашали стіну Міського арсеналу з боку теперішньої вулиці Братів Рогатинців. Герби колись теж сюди перекочували з міських фортифікацій і австрійська та польська влади ретельно їх доглядали протягом XVIII-XX століть, постійно реставруючи. 1980 року їх зняли нібито з метою з часом повернути на місце. Минуло вже 28 років, а про повернення нічого не чути. Роком раніше зняли також герб Собєських з оборонної стіни монастиря Кармелітів босих. Після багаторічного поневіряння підвалами храмів зараз ці герби стоять на подвір'ї Львівської галереї мистецтв, до речі, у тому місці, куди відвідувачі галереї не потрапляють. Усіх львів'ян, які пам'ятають, наскільки неповторно велично і гарно виглядали ці герби на стіні Міського арсеналу, прошу підтримати ідею повернення цієї однієї з найцінніших пам'яток Львова на місце. Пишіть про них, згадуйте свої враження, висловлюйте ідеї з приводу повернення цих гербів для публічного огляду.