Рішення суду першого українського присяжних у Личаківському районному суді Львова 4 березня, яким присяжні визнали марокканця Отмана Шакіба невинним у справі про вбивство відомого професора Леона Фрайфельда, підняло хвилю обурення.
З самого початку справа видавалася аж до непристойного зрозумілою. Вже незабаром після затримання Отмана 19 жовтня 2012, нібито практично безпосередньо під час вбивства, тодішній начальник міліції Львівщини Олександр Рудяк впевнено заявляв:
«У нас є достатньо доказів його вини. Нам його покази необов’язкові, скажу чесно. Дасть він їх чи ні – нам вони не обов’язкові… Сьогодні явка з повинною не є обов’язковою. Якщо бути відвертим, для кримінально-процесуальної оцінки нам нецікаві його пояснення. Якщо він не хоче їх давати, нам вони не цікаві».
Начальник міліції м. Львова Сергій Зюбаненко тим часом повідомляв, що є свідки, які бачили, як марокканець «по-звірячому скакав по голові» убитого.
Зовсім невиграшною видавалася і позиція самого Отмана Шакіба, який відмовлявся спілкуватися будь-яким чином – і напряму українською або російською, і через перекладача. Тим більше, що, як підтверджують останні відеоматеріали, щонайменше, російською він володіє цілком пристойно. Відтак те принципове мовчання сприймалося, як фактичне визнання власної вини.
Словом, все виглядало так просто і очевидно, що обвинувальний вирок на перший, та й другий погляд, не викликав жодних сумнівів. І те, що йтиметься про перший в історії України суд присяжних за новим КПК, аж ніяк не виглядало для цього перешкодою. Ба більше, цей процесуальний момент видавався дрібницею, яка вартує уваги хіба що з боку професіоналів-правників.
Рішення і сумнів
Рішення суду присяжних 4 березня, яким Отмана Шакіба визнано невинним, у цьому контексті пролунало справжнім вибухом. Журналісти наперебій повідомляли про те, що троє присяжних поводилися під час цього останнього судового засідання вкрай зухвало і не зовсім адекватно – одна із них навіть показала тележурналістці язика. Інші свідчили про те, що під час зачитування вироку Отман Шакіб відверто кокетував із присяжними, підморгуючи їм, а ті усміхалися йому у відповідь.
Натомість рідні Леона Фрайфельда були у розпачі, звинувачуючи присяжних щонайменше в упередженості, а його доньки прямо говорили про підкуп. Двоє суддів вписали у судове рішення свою особливу думку, наполягаючи на тому, що марокканець таки винний, однак їхня думка тут не мала значення: одностайна позиція трьох присяжних переважила.
Внук убитого Олексій Вериго на наступний день розповів ZAXID.NET про те, що знайомі розповідали йому: присяжні спілкувалися з адвокатом обвинуваченого. Однак він ніяк на це не відреагував тоді, вважаючи це маловажливим.
Власні джерела ZAXID.NET в міліції ще в листопаді минулого року повідомляли, що Отмана збираються виправдати, і в цьому напрямку ведеться активна «робота» з присяжними. Так, ця інформація могла бути упередженою, спотвореною чи загалом неправдивою. Але вона була.
Отже, зважаючи на позірну очевидність вини марокканця і на такі повідомлення, напрошується висновок: присяжні були так чи інакше корумповані захистом і втратили об’єктивність у своїх судженнях. Здавалось би, на цьому можна ставити крапку.
Тим часом, не все – так вже й просто.
Треба пам’ятати бодай те, що судовий розгляд справи про вбивство відомого львівського професора недарма тривав майже рік, розтягнувшись на десятки засідань. Зокрема, чимало запитань виникало до судово-медичної експертизи тіла Леона Фрайфельда: складалося враження, що судмедексперт або оглядав просто якесь зовсім інше тіло, або поставився до своєї роботи вкрай недбало. Не відповідав реальності вказаний зріст загиблого, на його штучних зубах чомусь виявили карієс, а травми обличчя і шиї, які мусіли виникнути внаслідок описаних свідками звірств обвинуваченого, були відсутні. Таких нестиковок виявилося надзвичайно багато.
Вже навіть враховуючи тільки це, цілком здоровим видається прийнятий, зокрема, в судочинстві США підхід, коли найменший сумнів у вині обвинуваченого тлумачиться на його користь і призводить до виправдання. І чи стоїть за цим сумнівом, скажімо, розхлябана робота працівників міліції під час досудового слідства – за такого підходу є питанням другорядним.
Саме таким підходом, зрештою, керувався суд присяжних у Сумах (скликаний уже після львівського), який в жовтні минулого року виправдав обвинуваченого у вбивстві двох односельців Олександра Бондаренка, посилаючись на «масу невідповідностей у справі». Щоправда, той випадок не мав такого резонансу, як справа Отмана Шакіба – очевидно, тому, що не було й такої загальної впевненості у вині.
Стратити не можна помилувати
Так чи інакше, цей судовий процес з залученням присяжних вийшов відверто скандальним. І це одразу привернуло величезну увагу до самого інституту присяжних. Миттєво виникла низка питань: яким чином присяжних відбирають, яким чином гарантують їхню безсторонність, і чи троє присяжних, передбачених в українському КПК – не надто мало, аби убезпечитися від тиску і корумпованості.
На перше з цих питань ZAXID.NET дала відповідь начальник юридичного управління Львівської міської ради Гелена Пайонкевич.
«Ми сформували на п’ять років списки присяжних з 180 осіб, по 30 осіб на районний суд. З кожною людиною, яка претендувала, ми проводили співбесіди. Є певні вимоги: людина не має бути молодшою за 30 років, не має мати непогашеної судимості, не має бути недієздатною або мати обмежену дієздатність – є цілий перелік. Призначення присяжних здійснює автоматизована система розподілу судових справ – як і суддів. Тобто комп’ютер вибирає в довільному порядку», - пояснила вона.
Багато питань викликає, щоправда, власне передбачена кількість присяжних – по троє на процес. Все-таки на трьох осіб, в разі чого, набагато простіше впливати, ніж на дванадцятьох. Власне, з цим погодився і відомий київський правник Євген Солодко. «Якщо ми хочемо робити цей інститут по-справжньому незалежним і діючим, то чисельність в 12 осіб доведена історією. Так що не потрібно вигадувати велосипед, а візьмемо те, що вже давно існує і показало свою ефективність», - сказав він ZAXID.NET.
Втім, як пояснив львівський адвокат Олег Мицик, із цим є вже традиційна проблема української держави – брак фінансування. Держава, за його словами, просто нездатна оплатити роботу більшої кількості присяжних.
Двоє згаданих юристів сходяться на тому, що суд присяжних, підібраних зі звичайних людей, великою мірою залежить, скажімо так, не від професійних якостей. Але Олег Мицик не бачить в цьому великої проблеми – радше навпаки.
«Безумовно, суд присяжних виявився ефективним. Присяжних введено для того, щоб перевірити можливість зашореності класичних суддів. Присяжні судять серцем і холодним розумом, а не юридичними знаннями, і, головне, не обов’язками. Раніше в Україні практично не було виправдальних вироків. А це – вже третій виправдальний вирок суду присяжних за останній час», - наголосив він.
Якраз у виправдальному вироку львівський адвокат і бачить позитив. Раніше Олег Мицик, та й правозахисники на кшталт Євгена Захарова, часто вказували на те, що в українському кримінальному судочинстві виправдальні вироки практично відсутні, і це не можна вважати нормальним. Врешті і суспільство, і судді звикли вважати, що обвинуваченого можна чи не автоматично вважати винним. Адвокат наголосив у розмові з ZAXID.NET, що це призвело як до зневіри людей в потребі захищатися, так і до корумпованості суддів, адже судді перестали вважати за потрібне будь що робити «просто так».
Зараз ця даність, за його словами, може змінитися.
«Відомий американський адвокат, який захищав терориста з 11 вересня, на запитання, чи не мучить його совість, що він захищає завідомо винну людину, яка вчинила страшне зло, відповів: «Мій приклад і моя робота в цій справі принесе користь суспільству, бо я змушу правильно працювати систему». Тут також є ображена сторона. Але якщо цей вирок встоїть, то він вплине на становлення нашої правової системи. Адже засудження всіх людей, як це в нас є – це ненормально. В нас треба створювати прецеденти того, щоб люди вірили, що в нас хтось може бути невинний», - зазначив він.
Тут, звичайно, потрібно пам’ятати, що ця позиція, насамперед – позиція адвоката. А адвокати апріорі зацікавлені в тому, аби виправдальних вироків в Україні було більше. Це надає сенсу їхній роботі.
Однак таку думку також варто брати до уваги. Ба більше, в даній конкретній справі її можна продовжити, якщо припустити, що Отман Шакіб дійсно винен у вбивстві, однак під час досудового слідства правоохоронці не спрацювали, як слід, і це залишило занадто багато простору для сумніву у присяжних. Адже тотальне домінування обвинувальних вироків розхолоджує також і сторону, яка відповідає за доказову базу і за звинувачення. Врешті це дозволяє їй працювати в стилі «і так зійде».
У цьому сенсі справа про вбивство Леона Фрайфельда також дає українській системі шанс на зміну підходів.
…І справедливість для всіх
Замість резюме процитуємо слова Євгена Солодка: «Якщо ми бажали цього інституту, суду присяжних, і він в нас є – щоправда, в дещо урізаному вигляді – тоді давайте погоджуватися з рішенням суду. Я не виключаю помилок. Але якщо в нас є виправдальний вирок, то давайте поважати рішення. Є ж можливість апеляції».
Прокуратура цю можливість вже задіяла. Відтак ми можемо сподіватися на те, що справедливість у цій справі, якою б вона насправді не була, буде досягнута. Щоправда, апеляційний суд уже засідатиме без присяжних…
Данило Мокрик, ZAXID.NET