Що б там не робили, маємо пам’ятати: головне – потреби війська. А відтак можна і про інше говорити – але наразі в царині планів. Адже після війни та нашої перемоги життя заграє новими барвами, ми зможемо повноцінно відбудовувати та розвивати країну. Тому можна наразі планувати і подумати, що саме нам у Львові не вистачає й які простори ми як девелопери можемо запропонувати громаді міста.
Бачимо, що Львів потроху стає лідером у багатьох галузях. Про туризм годі й казати – наша громада тут просто вибудовує дороги, якими потім рухаються інші. Ще раніше столиця Галичини стала фактичним центром розвитку ІТ в державі. Пізніше чимало рішень, трендів і компаній із тієї сфери перейшли на вищий щабель, «переїхали» в інші міста – а тепер й інші країни. Як-от освіта: чимало проєктів у цій царині відтак беруть на загальноукраїнський рівень. Із початком війни, це сумно, але так склалися обставини, наша громада стала також і одним із осередків лікарської справи щодо лікування й відновлення поранених бійців, сучасної медицини. Та допомога і два центри, які працюють на Львівщині, ті медичні рішення без сумніву стають проривними не тільки для України, але й для Європи та мабуть і світу.
А тепер – черга і за будівельною галуззю. Звісно, що досить будувати неякісні багатоповерхівки – про це не варто і розводити чорнилами на папері та гаяти час. Подумаймо краще, що іще ми можемо як фахівці дати місту. Звісно, у Львові усе є, та, смію припустити, кількох речей таки бракує.
Насамперед хотілося би запропонувати Львову конференц-хол. Адже майданчика представницького рівня громаді бракує. Власне саме на таких платформах укладають серйозні ділові угоди – рівня щонайменше регіонального, представляють країну та область, проводять знакові культурні чи політично-дипломатичні події. Звичайно ж, зараз під зустрічі чи з’їзди беруть ті площадки, що є, і це правильно. Та все ж спеціальний (можна зауважити, і статусний) майданчик, який гідно би представляв Львів та Україну, показував наше місце в Європі та світі, аж ніяк не завадив би. Близькість міста до Європи – у межах простягнутої руки – плюс сучасне летовище, інтерес до українського, який уже є, буквально таки спонукають нас, будівельників, зайнятися таким амбітним проєктом, як конференц-хол.
Поруч – а чи в інших районах – пасувало би Львову мати сучасний концерт-хол або арт-хол. Знову ж таки, містові й громаді не хибує на музеї, галереї тощо. Та все ж варто придивлятися до кращих зразків таких мистецьких точок, продумати таку площадку, щоби мистецькі, концертні події європейського щонайменше та й світового рівня не оминали Львів лише завдяки новітньому холу. Мистецтво завжди дивиться наперед, навіть якщо й згадує минуле; після війни нам буде що згадати і страшні рани загоїти. Чи не найліпше для такого буде сучасна площадка мистецького плану. Тим більше, що фактично усі великі та провідні міста світу такі холи мають.
Ну а третє, та не останнє – сучасна спортивна арена. Знову ж таки, як аргумент того, що не треба таке будувати, наводять наявність «Арени Львів», збудованої до Євро-2012. Але, хочу заперечити, така споруда фактично є футбольною – такою її запроєктували. По-друге, цей стадіон уже не відповідає сучасним вимогам – адже минуло понад 10 років з часу його зведення. А спорт як видовище – і гідний спосіб представити Львів і Україну в світі – потребує кращого місця, яке зможе поставити нашу громаду в лаву трендових. Не секрет, що спорт зараз фактично відіграє роль другої (а часом і першої) дипломатії; чому б нам не відкрити площадку для цього у Львові?
От такі амбітні думки виникають навколо Дня будівельника. Це проєкти насправді не на завтра – і не на рік. Можливо, доведеться витратити більше часу, щоби запропонувати громаді міста достойні проєкти та втілити їх у життя. Але така амбіція нас як девелоперів, забудовників може поставити Львів на ще одну сходинку вище. Наші же ж мешканці міста й гості його за ці нелегкі часи заслуговують прекрасних просторів, якими захоплюватиметься світ.