Українці все частіше вишивають собі сорочки, втім пошити самі їх не вміють. У Музеї народної архітектури і побуту започатковують майстер-класи крою народних сорочок. "Традиції передавати сорочку від мами до доньки і так далі у спадок, не було. Людина, яка відходила, після неї могли передаватися чоботи, верхній одяг, але натільна сорочка або спалювалася, або віддавался у чужі руки", - розповідає науковий співробітник музею Любов Сварник.
Кожен регіон мав не лише свій взір і колористику, а й особливості покрою сорочки. Найдавнішим був тунікоподібний крій, бо він найпростіший. Саме його і вчать музейники на першому майстер-класі. Така сорочка - це кілька прямокутників, з'єднаних докупи. Їхній розмір залежав передовсім від ширини плечей. За довжиною розрізу пазухи можна визначити вік сорочки - що глибший, то старовинніша річ. Аби не було грубих рубців, деталі зшивали мережками. Якщо зважити на те, що жінки самі пряли нитки, ткали полотно, кроїли, шили, вишивали і оздоблювали, можемо лише уявити, скільки праці вкладали в одну таку сорочку. "Це було з тонесеньких ниточок скручених, вручну скручених. Як ж то багато треба докласти праці, для того, щоб викрутити ту нитку", - зауважує Любов Сварник.
Наступної середи у Музеї буде ще один майстер-клас крою народної сорочки. Охочим навчитися кроїти, музейники дають й практичні навики.