Наприкінці лютого у мистецькій галереї «Дзиґа» на вулиці Вірменській, 35 відбулось відкриття проекту художниці Василини Буряник «Територія утворення ран».
«Квінтесенцією твору є спостереження, вивчення та відтворення поведінкових норм, продиктованих ментальними настроями індивідів. Так в час мілітарної та інформаційної агресії, де переважна більшість являється заручником ситуації та пасивним обсерватором, народжується нова шкала суб’єктивних реакцій», – йдеться в анотації до виставки.
Виглядає, що цей концентрований авторський текст вимагає тлумачень. Спробуємо.
У галереї бачимо кілька акваріумів, наповнених рідиною. На світлих тканинах із зображенням фрагментів людського тіла – іржаві цвяхи. Щодня іржі стає більше, колористика змінюється, а біла тканина стає все більш «скривавленою».
«Мистецтво дає можливість для емоційної реакції на події. І коли горить Нотр-Дам, то разом з ним горить серце кожного європейця, а коли горить Донецьк, то не горить нічого. І мені хотілося якимось чином матеріалізувати ці події. Тут є ще певний психологічний тиск, бо коли тіло вражається кулею, то відбувається моментальне кровопролиття. Тут це розтягнуте в часі і тому має психологічний тиск. Я не прибічник відкритої мови, реалістичної мови та мови фактажу. Я не хотіла образи давати надто фігуративними. Є тільки натяки на понівечене тіло. Мені подобається, що воно є поетичним, але я маю великі надії, що контекст щось міняє в людині», – розповіла ZAXID.NET Василина Буряник про свій проект.
Він поєднує візуальну довершеність з емоційністю. До того ж він породжує цілу вервечку асоціацій: рани, війна, втрати, мучеництво, страждання… І усе це – у білих шатах чи то бинтів, чи то незайманості, чи то чистого полотна, на яке час ставить свої клейма. Це дуже естетський проект, проте він не має холодної відстороненості естетизму. Він наповнений переживаннями, роздумами та рефлексіями, як акваріуми таємною рідиною.
«Ми називаємо це "кінетичною інсталяцією". Поняття "кінетика" зазвичай вживається до якоїсь механіки, яка урухомлює об’єкт, але тут вона нерукотворна. Об’єкти мінятимуться за допомогою взаємодії металу та соляних розчинів, якими наповнені акваріуми. Солі впливають на метал, який забарвлює тканину», – пояснює художниця.
Так що виставку варто відвідати декілька разів, щоб подивитись, як змінюються роботи, які нові знаки фіксуються на них. «Це як кровопролиття. Мені відвідувачі сказали: це ж в якийсь момент просто припиниться, бо метал зникне. І мені дуже сподобалася ця ідея», – розповідає Василина. Проект є дуже ефектним. Він є надзвичайно красивим. Проте, приглядаючись, зазираючи у акваріуми як в інший світ, ми не знайдемо там естетизації страждання, тільки повну включеність у те, про що йдеться.
Навпаки, вишуканість та якась навіть елегантність виконання є тим капканом, який ловить душу глядача та змушує її до роботи. Контраст витонченості білої тканини та іржавого металу – образ, що не має у собі нічого зайвого. Це виловлена, відрефлексована та зафіксована емоція. У чистому, як біле полотно, вигляді.
«Ідеться про рани, як про крайню точку відчаю та трагізму. Це щось, що передує пустці, закінченню. Проект не про об’єкти, а про тих, хто по іншу сторону скла. Це свого роду дослідження, чи прокинеться емпатія. Якщо щось, що ми чуємо десь у новинах, набуде матеріалізації. Я спостерігаю, що є і такі, а є і ті, хто приходить "позалипати"», – ділиться враженнями художниця.
Вона відома глядачам насамперед по виставках текстилю, де її роботи завжди привертають увагу новаціями. Часом суто мистецькими, а часом, як і у цьому проекті, поєднаними зі складними майже науковими дослідженнями. Проте ніколи це не є експеримент заради експерименту. Це наповнені твори, які розглядати часом боляче. Але завжди цікаво.
«Я працюю переважно з тканинами. Може, я підсвідомо себе обмежила. Але мені цікаво, коли в обмеженому матеріалі треба сказати щось важливе, щось наболіле», – підсумовує авторка.
Щоб дізнатися про виставку більше, можна відвідати авторські екскурсії Василини Буряник проектом «Територія утворення ран». Вони відбудуться у галереї «Дзиґа» 5, 10, 14 березня о 19:00.
Фото: Катерини Сліпченко