– Треба серйозного архітектора, який би запропонував Львову щось вартісне. Сучасний дизайн у контексті старого міста – найкраще рішення, бо імітувати не виходить...
Галерист, музикант, дизайнер, куратор, фотограф і просто креативний чоловік Павло Гудімов вважає, що він не «колишній львів'янин», бо львівське «коріння всередині, і його не хочеться виривати». Павло часто приїжджає до Львова. Він живе культурою країни і не те що вболіває за неї, він намагається лікувати це суспільство від незнання.
Про культуру та Львів, Львів та культуру Павло Гудімов розповів в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.
- Ти чимало подорожуєш, буваєш у різних країнах. Залишитися там не хотів?
- Максимум на тиждень. Тут цікавіше. Повертаєшся сюди і хочеш щось будувати. Ми ходимо стежинками, щось будуємо, як мурашки, і, знаєш, є результат. Революційний результат щодо культури. Я ні за що так не переживаю, як за те, щоб Україна не втратила культуру. Ми женемося за всілякими благами цивілізації: набудували купу супермаркетів, є місця, де можна поїсти дешево, одягнутися, але головне - не втратити культуру, бо можна перетворитися у загальне суспільство споживачів, але споживачів зовсім не культури.
Наш середній клас я хочу зацікавити, щоб вони споживали книжки, музику, ходили на виставки тощо. Відкрив у Києві арт-центр «Я галерея» (його мета - відкрити для публіки українське сучасне мистецтво), працюємо сім днів на тиждень, вхід безкоштовний. Сам, як куратор із багаторічним досвідом, показую українські, закордонні проекти, проводжу майстер-класи, семінари художників та багато чого іншого... Приходить чимало людей. Зацікавлення культурою дуже велике, і, маю надію, що нарешті сучасна культура не буде повністю від'єднана від держави, і держава дійсно зверне увагу, виробить стратегію підтримки української культури, а далі слід показати українську культуру світові. У нас нема нічого, окрім культури, щоб ми йому показали. Що в нас є сильнішим від нашої культури? Ми що - машини класні робимо? Чи в нас є супермеблі якісь? У нас купа чого нема. Як кажуть - «сировинна» держава. Це бачення треба руйнувати.
- А львівське мистецтво має що показати світу?
- Так. Якщо ідеологічно добре підготуватися, воно дійсно вражає. Але без передісторії деякі речі незрозумілі. І ще таке можу сказати: українське мистецтво, як явище, - є. Я його називаю «наше мистецтво». Є автори, яких можна розділити на три вікові категорії: «до 40 років» - їх мало, але серед них Артем Волокітін (Харків), Олексій Хорошко (Львів), більшість з цього покоління повиїжджали за кордон, там нормально осіли, працюють. Друге покоління - «від 40 до 60». Це найвідоміші українські художники - Павло Маков, Влодко Кауфман, Микола Маценко, Олег Тістов, Марина Скугарєва. Третє - «покоління, яким за 60 років»: це такі вже класики сучасного мистецтва як Тиберій Сильвашин, Володимир Будников, Ігор Янович. Більшість цих художників знають за кордоном.
- А в Україні?
- У Львові я багато спілкуюся з місцевими художниками і виставляю їх у арт-центрі - Ігоря Яновича, Володимира Сайдиковського. Із задоволенням спілкуюся з Влодком Кауфманом, Олексієм Хорошком. Художникам треба давати реалізовуватись тут, на місці. В Яновича остання виставка була років 12 тому, у Сайдиковського теж давно, і та була збірна. Вони ж класні, вони ж продукують, і продукують класні проекти. Хочу привезти до Львова проект Павла Макова «Сади». Маков - найкращий графік України, він відомий усьому світу. Живе він у Харкові, але у Львові не виставлявся. Мистецька активність має бути скрізь, не треба розділяти Україну на Захід і Схід. Янович, Маков - українські художники. Вони і роблять Україну, в якій я хочу жити.
- А у Львові хочеш жити? Чи є у тебе потреба повертатися до Львова?
- Я постійно приїжджаю до Львова. Я тут народився, тут є моє коріння, я не хочу його виривати. У Львові єдине, що дратує... оце відношення, що «Львів є найкраще місто». Так, Львів - супермісто, але львів'яни в боргу у цього міста. Львів навіть тих людей пригнічує, бо все, що було зроблено у цьому місті, було зроблено у давні часи. І отой комплекс у більшості львів'ян лишається.
- Але львів'яни дуже неприхильно ставляться до нової архітектури в старому місті...
- Я не говорю про постмодерн, як у центрі. Треба серйозного архітектора, бажано якогось голландця або австріяка, який би дійсно запропонував Львову щось вартісне. Наприклад, якісний «мінімал» у львівський контекст добре би ввійшов. Сучасний дизайн у контексті старого міста - найкраще рішення, бо імітувати не виходить. Треба дійсно робити щось дуже тонко, мінімально, щоб не порушувати гармонію міста. В Україні, на жаль, окрім Дніпропетровська та Харкова, немає людей, які би це зробили. Але тут, у Львові, всі свої. Ніхто не захоче запросити дійсно нормального архітектора. Тому такі от банки в нас зростають.
- Виходить, що Львів - закрите місто?
- Львів закритий для всього світу... Щоб щось вартісне зробити, і класне, треба запрошувати серйозних архітекторів, так, як це роблять в Нью-Йорку чи Парижі: Жан Нувель будував біля Ейфелевої вежі, то - екстра сучасно, це кінець ХХІ століття. В Барселоні зараз новий символ, який збудував той же Нувель, будинок-хмарочос. Він класний, стильний, він точно не псує місто. І всі у Барселоні ставляться до цього будинку нормально. Але треба привчати до тієї архітектури. А ми не навчили людей сприймати навіть сучасне мистецтво.
- Що ти відчуваєш до Львова, як до міста зі своїми будинками?
- Мені дуже подобається той стан, в якому знаходиться Львів, він мені нагадує... вінтажне місто. Я не люблю такої реставрації, коли незрозуміло - старе місто чи ні. Мені подобається, коли стіни облущені... Тоді воно живе, воно реальне. Єдине мене болить, що далі робити зі Львовом? Це реально - туристичний центр України, центр цілого туристичного регіону. Тут треба вкладати і вкладати, треба робити різне для всіх верств населення. Львів має бути відкритий для світу. Давайте дивитися правді в очі: ми в боргу перед містом, і треба робити все на дуже високому рівні. Тістов сказав: «Львів - місто-музей, заселене своїми відвідувачами». От не хотілося б, щоб так було, хочеться, щоб Львовом користувалися як своїм музеєм. Треба зрозуміти, що зараз ХХІ сторіччя. І це не Діснейленд.
- Які ж мають бути перші кроки влади, львів'ян?
- Не чіпайте нічого. Я проблему бачу більше в головах, а не в будинках. Перше - треба зберегти своє, друге - не можна бути сліпим чи мати шори і не дивитися ні наліво, ні направо... Найактивніші туристи у Львові - це поляки та кияни, а нам треба зробити, щоб Донецьк, Дніпропетровськ, Харків їздив сюди. Вони повинні бути тут на вихідних. Треба робити залізничні дороги, готелі, але ж немає... Треба, щоб всі ці гасла - «Львів - відкритий для світу» - відповідали змісту, бо й далі будемо декларувати і все.
А щодо влади... Львів невелике місто. Міркую, що головний архітектор міста має кожен день годину гуляти Львовом і дивитися за всім. Збирати всіх начальників міста і підходити до центральної частини міста, як до своєї власної квартири. В такому сенсі - повністю оберігати, і якщо ремонтувати, то ремонтувати так, як для себе. А ще треба мати високий смак та інтелект, треба запрошувати на консультацію відомих світових архітекторів, для того, щоб розуміти, що далі робити з містом. І ще - треба нарешті щось робити з площею Ринок: будинки всередині тріскають, нищаться, там жити майже неможливо, а квартири далі продають в інші руки. Думаю, що всю площу Ринок уже давно треба було централізовано продати під спеціальні приміщення, - офіси, кав'ярні, готелі, галереї, музеї, останнім двом надати пріоритети. Наскільки я розумію, ця ідея давно була оголошена, але так нічого і не зробили. Ми будемо чекати, доки почнуть падати будинки?
- Риторичне запитання... Давай до іншої теми перейдемо. Для тебе 2007 рік був дуже вдалим: відкриття галереї, видавництво сучасного мистецтва, журнал, чимало іншого... Це не рік - це шалений вибух. Хто підпалив цей динаміт?
- Дякуючи тому, що став вільною людиною кілька років тому, дякуючи тому, що ми розійшлися зі Славіком... стався той вибух. Завдяки цьому я тепер маю можливість реалізовувати купу проектів. Не повіриш, але «Гудімов арт-проект» робить у рік близько 100 подій, тобто кожен третій день щось відбувається... «Гудімов арт-проект» - це організація, яка виховує... Це для мене культурний оргазм - бачити, що те, що ти робиш, знаходить тих, хто хоче на це дивитися, слухати, бачити, тримати в руках, купувати - це формування нової людини, нового культурного споживача. Це - кайф.
З іншого боку, я розумію, що це фантасмагорична версія, але нам за 10 років потрібно пройти 50 років культурного розвитку європейського. Бо ми зараз глибоко...
- Чи може таке статися, що за 5 років у Львові, Харкові, в інших містах відкриються відділення «Гудімов арт-проект»?
- Так, про це йдуть розмови. Але без певних інвесторів, які на місцях зможуть здійснювати керівництво (технічні керівництва), цього не відбудеться. Ведуться розмови і про Одесу, і про Дніпропетровськ, і про Харків, і про Львів. У мене вже готова схема і школи, і роботи такого культурного бізнесу.
- Ваше видавництво «Артбук» випускає журнал «Символ», другий номер цього журналу презентували в Івано-Франківську. У Львові буде презентація якогось номеру?
- Ми пропонували, але наразі не було місця. Та у нас є запрошення зробити презентацію в Чернівцях. І в Харкові ми робили цікаву конференцію. Наша команда постійно працює, у арт-центрі безперервно йде робота.
- Пам'ятаєш перші кроки у Києві... Важко було їх робити?
- Важко. Цей процес був дуже тривалим. Десь чотири роки я дійсно звикав, шукав те, що можна полюбити. У мене ж не була агресивна позиція. Знайшов. Я зрозумів, що Київ - місто, може з естетичного і архітектурного боку не найцікавіше, особливо після Львова, але це місто гарних людей, які приїхали працювати, розвиватися, і головне - вони приїхали, щоб мати можливість спілкуватися з більш широкою аудиторією, як в моєму випадку, і впливати на цю аудиторію.
- Музиканти мають можливість впливати на більш широку аудиторію. А що у нас, в Україні, зараз на музичному олімпі?
- Та що - «співучі труси» з усіх екранів, які особливо нікому й не цікаві. Рок-музика в андеґраунді знаходиться. В усьому світі ця музика є, і вона дуже популярна, а в Україні створюються умови, щоб не виникали нові колективи. Важко пробитися молодим, практично нереально. Всі вимагають грошей. У нас немає системи продюсерства, а якщо є - то там просто ламають талановитих.
Ця ситуація є дуже руйнівною. Всі жаліються, що немає молодих колективів, а як вони мають зростати, якщо перспектив ніяких нема. Треба стимулювати, щоб канали крутили якісну музику. Повинна бути система, яка дозволить розвиватися масовій українській культурі, це стосується не тільки поп-музики чи рок-музики, але й кіно, загалом - всієї культури.
Фото зі сайту prokultura.com.ua