Наталка Мілян – українська художниця і скульпторка, яка була першою жінкою-українкою, що закінчила Краківську академію мистецтв і була чи не найпомітнішою українською різьбяркою серед своїх сучасників. Вона народилася у Львові (1896), працювала у Дрогобичі, багато часу проводила у родинному селі Замочок на Жовківщині, але більшість свого життя прожила у Кракові. Вона товаришувала з відомими творчими людьми своєї епохи і шанувалася як в українському, так і в польському мистецькому середовищі. Польська Вікіпедія має сторінку про Наталію Мілян, натомість в Україні мало про неї знають. Цю ситуацію вирішила виправити завідувачка відділу графіки Національного музею у Львові Марія Цимбаліста, яка прочитала лекцію про мисткиню. ZAXID.NET записав основні тези.
Найкращою біографинею Наталки Мілян була її сестра Ольга, вона зібрала про неї всю можливу інформацію – фото, малюнки, вирізки з газет, листи, відгуки і створила альбом. Нині він зберігається у Нацмузеї, як і 12 гіпсових скульптур Наталки Мілян.
Перша українка в Краківській академії мистецтв
Дівчина змалечку любила малювати, і, хоч її тато скептично ставився до таких захоплень, мама все ж підтримувала хобі дитини, купувала художні матеріали. У той час дівчат не допускали до навчання у вишах. Тож Наталка, сім’я якої переїхала до Кракова, пішла на приватні курси малювання для дівчат у школі імені Адріана Баранєцкого, де викладачі помітили її талант саме до скульптури. Після них була вільною слухачкою Академії мистецтв, а коли жінкам нарешті дозволили офіційно вступати, з 1920 року Наталія стала студенткою академії, у майстерні скульптури професора Костянтина Лящки. Під час навчання її роботи відзначали нагородами. Там Наталка товаришувала з ще одним львівським митцем Осипом Сорохтеєм.
Втім, попри успішно закінчену вищу освіту, роботу жінці було знайти не так і легко. В альбомі сестра Ольга згадує чи не перше замовлення Наталії скульптурних ангеликів для костелу у Тарнові. Це була її різьбярська робота.
Через брак замовлень Наталія Мілян почала вчителювати. Вона викладала в українській гімназії «Рідна школа» в Дрогобичі, хотіла перебратися до Львова, але там складно було знайти роботу. Тож вона повернулася до Кракова: вчителювала і паралельно працювала над скульптурою, малювала декорації до творчих вечорів «Просвіти». Мисткиня однаково вправно володіла гіпсом і деревом, хоча часто дорогий гіпс заміняла дешевою глиною.
У 1930 році здійснилась її мрія: Наталка одержала піврічну стипендію від Краківської академії мистецтв на поїздку до Італії. Вона відвідала Флоренцію, Пізу, Сієну, а також місто мармуру – Каррару. Там її найбільше захопили роботи Мікеланджело та Донателло, у роботі надихалася Роденом. В Італії львів’янка познайомилася зі скульпторами Ліберо Андреотті і Маріо Москі. Останній давав їй ключі від своєї майстерні, де вона могла працювати. Італійці навчили Наталку робити відливи і патину. А ще вона дуже мріяла працювати з мармуром.
«Мистецтво Італії для неї було дуже близьке. Особливо мистецтво ренесансу і, власне, оце поєднання естетичного і такого етичного, те, що її цікавило, там воно було. З інспірацій, які вона згадує, її найбільше вразив Донателло. Вона окремо говорить про його “Благовіщення” в зеленому камені і лева марцоко, символ Флоренції. Власне, той ранній ренесанс, витримані чисті форми більше її захоплювали, ніж емоція, характерна для Мікеланджело», –каже Марія Цимбаліста.
Виставки та робота
Свої роботи Наталка Мілян виставляла на виставках у Кракові та Львові. На збірній експозиції в Палаці мистецтв Кракова у січні 1934 року вона була єдиною жінкою і надала свої чотири скульптури. Вона любила створювати портрети, монументальні композиції, рельєфну різьбу.
«Різьбярка залюбки досліджувала пластику круглої скульптури, уважно вивчала натуру, відшукуючи в ній неповторну людську індивідуальність. Вже ранні твори засвідчують зрілу руку майстрині, у яких плавною м’якою лінією передано красу жіночого тіла, – пише про неї мистецтвознавиця Ольга Денисюк. – Не завжди доводячи скульптурні твори до завершення, авторка зосереджувала увагу на виразі очей людини, надаючи формам легкого стильового забарвлення. У численних жіночих портретах художниця не просто відтворювала зовнішню привабливість та вроду, а глибокий внутрішній зміст, плавність рухів та поетичність настрою. Вона вважала, що мистецтво має бути пов’язане з життям, передавати його сувору простоту і безпосередність».
Тогочасна преса в рецензіях на виставки писала про Мілян, що вона має усі дані, щоб стати однією з провідних українських скульпторів і що розмах – найхарактерніша риса її творчості: «Вона любить великі, сильно спрощені форми, ліпить глину міцно, “по-мужеськи”, дає твори зрілого і певного в собі майстра...».
«Митці, які будуватимуть нове середовище»
Наталка Мілян не поривала зв’язку зі Львовом. Вона була членкинею Асоціації незалежних українських митців, яке існувало у 1930-х роках у Львові, та об’єднання митців «Зарево». На виставці АНУМ 1934 року були представлені її роботи «Мадонна» і три бюсти.
Тогочасний директор Нацмузею у Львові Іларіон Свенціцький особисто запрошував Наталку взяти участь у виставці 1935 року. Її виставлена там скульптура «Материнство» почала з’являтися репродукціями у львівських журналах.
В 1937 році в журналі «Жінка» вийшла стаття, присвячена Наталці Мілян, підписана псевдонімом Марія Пеньковська, яким підписувався художник Павло Ковжун.
«Він писав, що скульптура – це порівняно нове явище для українського мистецтва, яке тільки розвивається, але воно дуже важливе. А митців треба підтримувати, тому що вони будуть потрібні, коли прийде час будувати нове середовище міста. У статті за 1941 рік Святослав Гординський писав, що коли прийде час ставити на вулицях наші монументи, то ми вже маємо готових митців, тому треба їх шанувати і вони будуть готові виконати складні завдання», – розповідає Марія Цимбаліста.
«Її творчість характеризує сила й розмах»
В часи Другої світової війни, щоб вижити, Мілян оформляла в Закопаному інтер’єр пошти та робила на продаж дрібні скульптурки. Українку все ж таки тягнуло додому, вона планувала повернутися до Львова, але несподівано у вересні 1942 року захворіла на тиф і померла у 46 років.
На вшанування її пам’яті роботи Наталки виставили того ж року на виставці Спілки праці українських образотворчих мистців у Львові.
Павло Ковжун писав про Наталку Мілян, що «вона дуже талановита, обдарована, працьовита, але залишається відчуття, що вона не встигла зробити свій найважливіший шедевр в житті».
У некролозі митець Дем’ян Горняткевич написав про Наталку Мілян, що вона «ніколи не вдоволялася хвилевими успіхами, змагала до дальшого розвитку, вимагала якнайбільше від себе. Шляхом від реалізму вона йшла вперто в пошукуванні нових можливостей вислову, змагала до синтези у формі, відкидала все, що мало підрядне значення, а цілу її творчість характеризує сила й розмах».
Хоча останні роки працювала вона вдома, не мала своєї майстерні, тому не було де той розмах розвинути. Багато робіт так і залишилося на рівні моделей.
Сестра Ольга, з якою вони були дуже близькі, після смерті Наталки Мілян зібрала в один родинний альбом історію її життя. Саме завдяки йому нині ми маємо найповнішу картину з життя однієї з багатьох талановитих українських митців, несправедливо забутих.