Львівська мисткиня Оля Кузюра займається ліногравюрою на верстаті, який їй змайстрував чоловік із деталей січкарні, швейної машинки та танка.
Майстерня Олі Кузюри розташована за стінкою від майстерні відомого митця Сергія Гая та під майстернями мисткинь Уляни Нищук-Борисяк та Соломії Ковтун. Це такий собі суцільно творчий під’їзд у будинку, що в центрі міста.
Зазвичай Оля творить там станковий живопис у стилі «ню». Однак жіноча оголена натура, зізнається мисткиня, це не просто еротика, а емоція, враження від людини, роздуми про життя, самозаглиблення. Особливо, пригадує, затишно творилося, коли ще навчалася на кафедрі дизайну у Лісотехнічному університеті.
«Мені страшенно подобався формат, в якому роками працювалося. Це ще було в старій майстерні – ми тоді нескромно орендували приміщення в Петра для цього. Бо не було, в принципі, де: в студентські роки важко знайти місце, щоб запросити натурників. Це була робота до шести годин на день насправді», – розповіла художниця Оля Кузюра.
Однак особливо Оля захоплюється естампами. Ліногравюрою, яку створює з вирізаного з лінолеуму кліше. Аби жінка могла цим займатися, Петро самотужки зробив їй офортний верстат, схожий на той, який бачив у Остапа Патика в майстерні. Адже придбати новий надто дорого – від трьох тисяч євро. Тож чоловік півроку збирав на нього матеріал: валик, до прикладу, зі ствола радянського танка.
«Квінтесенцією станка вийшла основа з австрійської швейної машинки. Вона має задані габарити, однак я хотів, щоб на ній стояв станок. Сам маховик взяв від старої австрійської січкарні, а велику і малу шестерню від центрифуги, яка виганяє мед з рамок», – уточнив чоловік мисткині Петро Сметана.
Свої роботи жінка експонує від 2011 року зазвичай у групових виставках. Та цьогоріч «Зелена канапа» влаштувала їй першу персональну.
Оля вже готується до наступної: каже тему «ню» продовжить у графіці, бо певна, що іноді достатньо цятки або плями, щоб показати, що відчуваєш: «Чому більшість «метрів» мінімалізували свої засоби? Чому вони переходили до витинанки, аплікацій? Аби навчитися дуже мінімальними засобами показати все».
А ще Оля обіцяє, що обов'язково працюватиме над великими монументальними полотнами.