Любко Дереш у 16 років написав свій перший роман «Культ» і одразу змусив про себе говорити. Його твори промовляють до підсвідомого людини, він «занурює» героїв в екстремальні ситуації, веде з ними гру, у котрій стирається межа між життям та смертю. Письменник любить гострі відчуття, каже, що саме вони дають йому відчути життя і світ. Водночас він веде здоровий спосіб життя. Не вживає ні наркотиків, ні алкоголю, ні м’яса. Хоче жити і заробляти завдяки своїй професії. Хоча зараз, після п’ятого роману «Трохи пітьми», вирішив трохи зупинитися і відійти від літератури. Про Львів, українську літературу, погляд на життя та свого читача Любко Дереш розповів в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.
- Чим для тебе є Львів, чи місто якось вплинуло на твій розвиток?
- У Львові я вчився у фізико-математичному ліцеї. Тут сформувався як сучасна людина, як той, хто я зараз є. Власне на 90% я завдячую саме ліцеєві, його викладачам. Це яскраві особистості, які мали надзвичайний підхід до навчання. Це було особливе ставлення до учнів - партнерські стосунки. Було щире бажання чогось навчити, бути з нами на рівних, вірити у те, що кожна дитина може вчитися набагато краще і має більший потенціал, ніж у неї на той момент є.
- Ти говориш про вплив людей, а чи саме місто на тебе якось вплинуло?
- Місто саме по собі - це як мертва шкарлупа. Особливо, якщо говорити про Львів. Львів, порівняно з іншими містами, де я бував і в Україні, і за її межами, доволі мертвотний. Тернопіль, Івано-Франківськ - набагато живіші міста. Львів доволі повільний, він живе таким собі малорухливим внутрішнім життям. Він меланхолійний, задумливий, налаштовує на споглядання. Хоча це місто дало мені безумовний поштовх для написання роману «Архе». Без вулиць Львова, Високого замку, його парків він би не був втілений у життя. Для мене це простір, в якому живе таємниця.
- Яка власне...
- У Львові вона відділена від життя. Треба заглибитися у цей поліс, щоб відчути - так, тут є загадка, місто має ауру. Якщо дивитися на Львів ззовні, ковзаючи поглядом по поверхні, він навіть депресивний. Багато людей, які довго живуть тут, кажуть, що місто починає на них давити. Наприклад, коли я був у Кракові, неймовірно тішився, що там живу. Проте, коли я спілкувався з однією людиною, вона мені сказала, що Краків такий самий - наганяє такий стан, що люди, які живуть там довший проміжок часу, страждають на важку приховану депресію.
- Можливо, депресивність притаманна усім старим європейським чи східноєвропейським містам?
- Ймовірно, це так. Це тягар історії, яка давно минула і породжує відчуття тривожності. Натомість, якщо взяти Полтаву - абсолютно радянське місто. Я бачив мало куточків, які би говорили про Полтаву козацьку, українську. Але це місто залишає позитивне, животворне вражання, як і Тернопіль. Там немає слідів монархічності. Мені дуже подобається Тернопіль. Мешкаю я у Києві. Я живу у великих містах, але якщо б повернувся до невеликого міста, то для мене це б був саме Тернопіль. Але не зараз.
- Львів для тебе депресивне місто, а львів'яни?..
- Щодо львів'ян, то один мій колега, який приїхав до Львова, дивлячись на людей, казав, що львів'яни - чи не єдині мешканці міст, які ходять і дивляться не прямо перед собою, а собі під ноги. Це якась зацькованість. Я погоджуюся із цією думкою. Я також бачу львів'ян такими.
Якщо порівнювати західних і східних українців, то мешканці Західної України нагадують мені європейців. Їм більше притаманно обдумувати свої почуття, на сході люди одразу їх показують. Мені подобаються люди відкриті. А львів'яни, попри всю симпатію до них, залишають враження певної дволикості. Я не завжди впевнений, що оця ввічливість - це люди справді раді моєму приходу, можливо, мені треба розраховувати на те, що коли я вийду з кімнати, мене обговорюватимуть у дуже неприємному світлі, як це часто буває у Львові.
- Однією із найважливіших подій у літературному житті України є Форум видавців у Львові. Як вважаєш, чим є Форум для Львова?
- Форум - це одна із найкращих речей, які впродовж року відбуваються у Львові. Тоді місто оживає, скидає уповільненість. Починає жити динамічно. Форум і Львів дуже споріднені - цей захід рятує місто. Форум в іншому місті перестав би бути Форумом, такою грандіозною подією, позбавленим вишуканості, лоску, аристократичності, хорошої аристократичності.
- У тебе нещодавно разом із Жаданом та Андруховичем був тур містами Сходу України, де ви презентували книжку «Трициліндровий двигун кохання»...
- Це була ідея Жадана, і для туру вирішили видати спільну книжку. Вона не представляє великого літературного інтересу. Там зібрані ранні твори Андруховича, есе Жадана, мої записки.
Ми були у Полтаві, Сумах, Запоріжжі, Донецьку, Луганську. Ну... було дуже добре, тур вдався. У всіх містах були повні зали. Це мене дивувало. Жадан і Андрухович мали перед тим тури зі своїми книжками, вони знали, що це так буде, що на Схід можна покластися. Для мене було несподіванкою, що людей може прийти аж стільки. Були дуже теплі емоційні зустрічі.
- На Сході більше цікавляться сучасною українською літературою?
- Зараз культура, література найбільше розвивається у Харкові. Можливо тому, що там є два з найбільших українських видавництва - «Фоліо» і «Клуб сімейного дозвілля» Хоча культура розвивається і в Києві, і у Львові, і в Івано-Франківську. Немає якоїсь центральної позиції.
- Наскільки для тебе важливий контакт з людьми, які тебе читають?
- Для мене дуже важливий контакт з читачем. Я розумію, що мої книжки читають не всі, кого я вважаю своїм читачем. І на читання приходять не всі люди, яких я можу назвати своїм читачем. Але серед цієї маси, дуже приємної, трапляються ті, для яких я власне і пишу. І для мене важливо, що вони приходять і кажуть ті слова, які я хочу почути.
- Які?
- Вони звучать приблизно так: «Знаєш, я добре розумію, про що ти написав». Це мене тішить. Це знак того, що книжка відбулася.
- Опиши свого читача.
- Є люди, які читають книжки, купують книжки, а є ті, для кого я пишу. Я пишу для тих, для кого проблема свідомості є однією із найцікавіших у їх житті. Це люди, які займаються питанням - що таке я, що таке свідомість, що таке світ, у якому ми всі опинилися? Таких людей небагато. В цьому легко переконатися, якщо прочитати відгуки в Інтернеті на ті чи інші мої твори. Це ті, для якого я пишу, а читають більшою мірою мене студенти - це 70%. Решта - люди перед-, післястудентського віку, журналісти, критики, люди, які стежать за сучасною українською літературою, незважаючи на свій вік.
- А що для тебе сучасний світ?
- Світ - це одна із найцікавіших загадок у житті. Досить часто те, що ми вважаємо світом, таким не є. Ми беремо якийсь аспект світу, робимо його декоративним, безпечним, домашнім, комфортним і називаємо це світом, а це - не світ. Це така мініатюра, муляж. Справжній світ відкриватися тоді, коли людина є на межі, коли вона стикається з кризою, коли вона готова викинути старі уявлення, цей рукотворний муляж, і набирається сміливості подивитися, що за ним стоїть.
- Для тебе життя - це гостре відчуття?
- Так. Немає гострішого відчуття у цьому світі, як відкриття життя як такого, гіперживого, мінливого.
- Що би ти хотів зреалізувати для себе?
- Мені би хотілося побувати на інших континентах. Мені подобається подорожувати.
- Напевно, це подобається усім письменникам...
- Не усім. Є письменники, які займаються тим, що є, і з цього черпають достатньо натхнення. Я б хотів поїхати подивитися на Китай. Ця країна - таке унікальне явище у світі! Абсолютно альтернативний світогляд тому, у якому ми живемо. Ми живемо в американському світі, в якому присутні залишки і радянської дійсності. Китай - щось інше, незвикле, мені цікавий цей світ. Мій друг назвав Китай країною майбутнього...
- На твою думку, ти більше західноукраїнський чи український письменник?
- Треба зрозуміти, який я. Коли повернувся з цього туру...Якби я був тільки західноукраїнським письменником, то не було б такого інтересу читачів, вони не приходили б з книжками, які були куплені у Львові, Києві і привезені у Донецьк. Для мене це було показником, що мої тексти не обмежуються якимись регіонами.
- Що для тебе література? Ти постійно говориш, що поки що у неї лише бавишся...
- Для мене важливо бути вільним у своїй творчості. Для мене важливо жити, переживати, а вже потім виражати це якимись творами.
- Думка яких сучасних письменників для тебе є важливою, хто з них на тебе найбільше впливає?
- Напевно, найбільше вплинули Юрки - Іздрик, Покальчук, Андрухович.
- Хто з українських письменників, на твою думку, може здобути європейське визнання?
- Я думаю, цей процес почнеться із Жадана, Забужко, Андруховича. Мені видається, що це люди європейського рівня. Кілька років і ми будемо їх сприймати як світових письменників, а не українських. Хоча зараз кожен вихід на Захід - це окреме питання. Немає масових перекладів українських авторів. Найбільш цікавими українські автори є німецькомовній публіці в Німеччині, Швейцарії, Австрії. В Росії популярні Жадан, Курков.
- Твої твори перекладені на французьку, німецьку, сербську. Зараз якісь нові переклади готуються?
- До мене нещодавно дзвонила дівчина, яка займається перекладом «Культу» на білоруську. Коли він вийде, не знаю.
- Наскільки важливим аргументом при написанні для тебе є гроші?
- Гроші - це добра мотивація. У нашому світі без них неможливо. Я би хотів, щоб на життя я заробляв лише однією своєю професією. Я за те, щоб література приносила гроші.
- Чим ти зараз займаєшся, над чим працюєш?
- Я відійшов від писання. Літературою займаюся мало. Співпрацю з журналом «Кофе с молоком», російськомовним. Мені запропонували посаду головного редактора, займаюся ним.
- Про що цей журнал?
- Це абсолютно комерційний проект. Журнал для тих, хто пересувається залізницею. Туризм, культура, події... Це має мало стосунку до сучасної культури і літератури. Після «Трохи пітьми» вирішив трохи зупинитися... Наскільки? Не знаю...
Фото з сайту www.bookclub.ua