Ми живемо у період гібридної зовнішньої агресії та не менш мутованої внутрішньої боротьби компроматів на фоні типового постреволюційного розчарування. У цьому круговирі люди шукають оправдання жертв та побутових незгод, розуміння перспективи. В основному, не знаходячи їх, вони вдаються до нарікання, а нерідко до туги за стабільністю. Вони розгублені, шукають стержень в органах влади чи опозиції, у телевізорі чи Інтернеті, у трамваї чи на базарі. Вони шукають моральних авторитетів. Тих, хто підкаже, роз’яснить, розрадить. Наперед знаючи, що майже всі «мальовані» орієнтири куплені, заангажовані, або упереджені. І лише одиниці можуть сказати гірку правду, як владі, так і простому народу. Серед них – Любомир Гузар – колишній предстоятель УГКЦ, архієпископ, кардинал. Людина яка боролась за владу зі системою, здобула її, вміло розпорядилась нею і добровільно віддала в руки наступнику. Нехай йдеться лише про церковну владу та все ж.
Пам′ятається, що поява цього старця на Майдані в рази піднімала моральний та бойовий дух і не лише тому, що тут було багато «западенців» та вірних УГКЦ(згадати хоча б його заклик «Не бійтеся!»). Зараз сам Блаженніший говорить, що не дуже добре пам′ятає що казав, не чув і не бачив атмосфери Майдану (через проблеми зіздоров′ям), а лише відчував її – його слова були правильними і щирими, а тому осідали у серці кожного, хто був там.
І сьогодні, у річницю Майдану, з його уст знову злітає правда про державу, владу, ворога і нас, простих українців. Правда часом гірка, але без отрути розчарування і песимізму.
Спочатку Блаженнійший окреслив те, яке значення для нього мала Революції Гідності.
«Я так бачив Майдан і ще до сьогодні його так бачу, що це був розворот у напрямі будувати та творити. Мушу сказати, що може ми не будуємо, так ревно і так завзято. Ми будуємо не так, як хотілося б. Але, все ж таки, зроблено крок, важливий крок. Ми стали на порозі чогось нового…
…У чому була краса Майдану? Що мене найбільше захопило і до сьогодні захоплює? Те, що народ і молодший, і старший відгукнувся, народ сказав щось…
…Люди у своєму щоденному житті повинні здійснювати ідеали Майдану. Зійтися та постояти 3-5 годин, поспівати, послухати промови - воно потрібне, але не остаточно. Майдан ми відзначаємо, святкуємо, стараючись здійснювати його ідеали».
Потім вказав основну проблему держави:
«Мені здається, що сталися дві речі: влада сьогодні не дуже слухає, що народ говорить, а народ не дуже береться до роботи».
Причиною того з одного боку є ті, хто йде у владу:
«Я би сказав, що ті, на кого ми сподівалися, ще не дійшли до такого рівня духовного, щоб виправдати наші надії. Бачите, і до сьогодні наші політики борються за владу. Прикро сказати, на що ладні йти за владу: купують та продають голоси, роблять що хочуть. Багато говорять, а мало роблять. Але за всяку ціну хочуть бути при владі. Зміняються закони, якісь дивні оборудки робляться на користь людей при владі. Одним словом, ми маємо все ще отой синдром влади. Дивіться, ті депутати: ну, душу і тіло продасть, аби тільки дійти до влади. А чому? Не для того, щоб служити народу».
Але не менш відповідальним за державу і владу є простий народ – ті хто перемогли у революції:
«Народ все ще живе тим радянським синдромом «нам дадуть»: що влада для нас зробить, що нам дадуть чи що нам дасть Західна Європа, чи що нам дасть Америка. Що нам дадуть?..
…Вони дуже недбало голосують, не перевіряючи, за кого голосують, не питають у тих людей - що ви думаєте, як ви думаєте? А якщо й дадуть гречки чи щось інше, то вже цілком забувають за все».
Блаженніший відразу застерігає від розчарування і підказує, як позбутись наших проблем:
«Що значить розчарований?Мені прикро, що влада рухається не так, як би хотілось. Але я себе запитую:а що роблю я. То є основне питання.Де я можу допомогти? Але я мушу першочергово - і кожний з нас, не тільки я - мусить себе запитати: а що я роблю, щоб було краще? І щось робити…
…Хоч і є певне розчарування, але немає причини бути дуже розчарованим. Чому люди розчаровані? Бо вони думали, що на вербах виростуть груші, і що вони будуть благоденствувати? Якби люди взялися до роботи, не було би розчарування, було б усвідомлення: буду стільки мати, скільки попрацюю. Розчарування не є цілковито оправдане, його причина - у браку активності та браку відповідальності. Не питає себе народ, не питає себе кожен, навіть ті, хто стояв на Майдані: а що я зроблю, що я зробив, щоб Україна була краща? Він запитує - а що мені дали після Революції? А як нічого не дали, то він розчарований. Якби ми взялися до роботи і взялися не поодиноко, але разом, то ото була б сила. Дивіться, скільки у нас є добра! Волонтери! Скільки людей робить добро, а ті, що роблять добро - як вони будують, бо самі зростають, вони служать другим, підтримують других - то ж наше військо. Якби не волонтери, де б ми були? Вже тепер поволі починають наші справи нормалізуватися, але на початку ми нічого не мали, але була та воля. Отже, є в народі сила, є можливість. Але треба послідовно, скажімо, не тільки волонтери, кожен громадянин повинен працювати і думати, і дбати. Тоді б не було причини бути розчарованим».
Особливо кардинал Гузар наголосив на проблемі корупції:
«Ми нарікаємо на корупцію, стараємося її позбутися, але вона сама не зникне: треба, щоб люди собі сказали - досить, не буду більше давати та брати хабарі. У антикорупції важливо не лише робити закони, бо закони вказують напрям, але закони треба виконувати. Закон заперечує корупцію, але треба не давати себе корумпувати або не жити з корупцією».
В цьому ж контексті Блаженнійший Любомир звертається до християн, розмірковуючи про віру:
«Якщо людина вірує у Бога, вірує у Божу правду, вірить, що Бог сотворив і дві руки до роботи, і розум до думання, і волю до діяння, то вона береться до роботи. Отже, хоча вона не вірує, але працює. Кожен віруючий знає, що він від Господа дістав Дари, розуміє, що і свобода - то Божий дар. Але свободу треба здійснювати, свобода є на то, щоб ми робили добро, щоб ми не були невільниками, щоб ми не були паяцами, але щоб були людьми відповідальними. Я свідомий, що я можу, маю Божі дари і працюю. І може бути людина невіруюча, але також активна.
І на кінець дуже делікатно і толерантно торкнувся теми нашого ворога та його пропаганди, зокрема і з уст РПЦ:
«Знаєте, можна багато говорити, які ми добрі, але про нас говорить те, що ми робимо. І це свідчить краще за наші слова».
Повний текст інтерв′ю можна переглянути тут.