Анастасія Войтюк – бандуристка, лідерка гурту Troye Zillia, засновниця фестивалю сучасної бандури Lviv Bandur Fest. Вона є музиканткою, яка вдало поєднує музичну та менеджерську діяльність. Анастасія є ініціаторкою онлайн-курсу «Ефективний менеджмент & маркетинг у музиці» (22-30 квітня). Також є головою громадської організації «Непротоптана стежина», що займається музичними та театральними проєктами з інклюзивною складовою, а також співтворчинею мобільної аплікації Bandura App, яка вже стала відомою на увесь світ.
Анастасія входить до топ-10 сучасних бандуристів із нестандартною історією успіху в Україні і, крім розвитку своїх музичних умінь, активно навчається підприємницькій діяльності. Випускниця навчальних програм у галузі креативного менеджменту в УКУ, НаУКМА, Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskie.
Якщо проаналізувати останні роки, то як змінилася ситуація з уявленням про народні інструменти і, зокрема, бандуру? Чи стали вони популярнішими? І якщо так, то чому?
Якщо аналізувати останні 20 років, то різниця дуже велика. Зараз наберіть слово #бандура #bandura у Facebook, Instagram, Youtube – і ви побачите багато різного – і красивих дівчат з бандурами, і цікаві гурти, колаборації, і безліч каверів, і авторську музику. Зсув почався у головах музикантів і викладачів, а це вже перші кроки, далі буде покращення якості музики і побудова аудиторії.
20 років тому я не уявляла, що взагалі можливе існування сучасних форматів бандури. На той час я їздила з капелою бандуристів «Дзвіночок» на гастролі у Бельгію, де ми грали у храмах, а паралельно слухала The Doors і вчилась грати на гітарі Cranberries, Radiohead та The Beatles.
Бандура тісно пов’язана зі злетами та падіннями моди на все українське. Один із таких солідних злетів стався в 2014, коли країні був потрібен хороший культурний аргумент. Я не маю на увазі пісні про війну, а більше про унікальний якісний суто наш продукт, яким можна пишатись, за який не соромно. Таким продуктом цілком може стати бандура.
З чого почалася популяризація та застосування бандури поза народним і академічним репертуаром?
У 2011, коли ми стартували наш перший нестандартний бандурний гурт, я тоді шукала в інтернеті інформацію про можливості підзвучки бандури і натрапила на гурт «Кобза», де, до речі, була перша електроакустична бандура, а напрямок музики – фанк. Приблизно 10 років тому стартував Ярослав Джусь та «Шпилясті Кобзарі», Георгій Матвіїв.
Останні 5 років великий розвиток – перемога Марини Круть у півфіналі національного відбору «Євробачення», мільйонні перегляди кавер-гурту B&B, старт перших фестивалів сучасної бандури (Львів, Київ, Одеса), розвиток систем звукознімання таі стійок для бандур від Івана Ткаленка. Крім того, на світовій сцені постійно діяли дуже якісні бандуристи, які пов’язані і з академічними, і з сучасними напрямками – Юліан Китастий та Роман Гриньків, Оксана Герасименко, Дмитро Губ’як, Тарас Яницький, Валентин Лисенко та ін.
Як організаторка Lviv Bandur Fest розкажіть, як відчуваєте, чи зростає аудиторія бандури? Яка вона?
Я вважаю, що аудиторія бандури є, і зараз іде процес її якісного формування. Люди починають любити бандуру не просто за те, що вона є, а починають чути і чисто на емоційному рівні вона їх захоплює. Після кожного бандурфесту є десятки людей, які пишуть в приват буквально: «Дякуємо, ми відкрили для себе бандуру». Часто цими людьми є навіть мої близькі люди, яким «мелькає» моя бандурна діяльність у стрічці понад 5 років. Тому у мене один висновок: треба за будь-яку ціну зацікавити людей прийти й послухати. А це вдалий маркетинг та менеджмент, а далі, якщо продукт якісний, то слухач точно оцінить і залишиться фанатом надовго.
Наша мета зараз – покращити якість музики і опанувати ефективні методи, як цю музику донести до слухача, а це принципи сучасного маркетингу.
Звідки з’явилася ідея створити курси менеджменту та маркетингу саме для бандуристів?
Абсолютно органічна ідея як для бандуристів, так і для інших музикантів на даний момент в Україні. У нас зараз лише розбудовується музичний ринок і музичних менеджерів поки немає. Музикантів навчають в українських музичних вишах грати, а що потім із цим вмінням робити – не знають. Але, якщо інші музиканти можуть дивитися на приклади колег з-за кордону, то у бандуристів немає на кого дивитися, адже цей інструмент є лише в Україні і має певний особливий статус, пов’язаний з національною ідентичністю українців.
Я давно займаюся бандурою (з 8 років) і мала можливість отримати також менеджерську освіту, що зараз дуже допомагає у музичній діяльності. Завдяки поєднанню знань про музику та маркетинг зібрала команди та створила гурт Troye Zillia, фестиваль сучасної бандури Lviv Bandur Fest та у партнерстві з Ukrzen мобільну аплікацію Bandura App.
Коли ми розпочали фестиваль сучасної бандури, то за три роки чітко побачили: талановитих багато, а от готових гуртів зі сформованим прес-кітом, ефективною системою менеджменту та розкрученими сторінками в соціальних мережах дуже мало, десь до 10 виконавців. І мало тих, хто наважується співати у сучасних форматах.
З іншого боку проблемою також є слабо розвинена співпраця бандуристів з іншими музикантами. Для 90% українських музикантів, з якими я співпрацювала, це був перший досвід колаборації з бандуристкою. У цьому курсі, крім бандуристів, учасниками можуть бути інші музиканти та музичні менеджери. Таким чином ми хочемо створити майданчик для знайомств і налагодження співпраці.
Чи є якась різниця між маркетингом для бандуристів та небандуристів?
Якщо брати у світовому контексті, то на мою думку, немає. Закордоном бандура сприймається як екзотичний інструмент, як-от ситар, у розвитку світової популярності якого, до речі, не малу роль зіграв гурт The Beatles. Тому тут можна спостерігати за активністю світових зірок у галузі world music і брати з них приклад.
Якщо ж ми говоримо про маркетинг, презентацію інструменту для українського слухача, а також для слухачів у діаспорі, які чітко довіряють смакам «континентальних» українців, то тут є декілька нюансів, на які варто звертати увагу бандуристам.
Моя теза вже багато років звучить так: більшість говорять, що люблять бандуру, але ця любов часто минає, коли приходить час купувати квитки на концерти. Бандуристи тут потрапляють у певну пастку: з одного боку слухачі чекають від них жертовності, патріотичності, духовності, яку не можна продавати і яку мають спонсорувати (держава? меценати? добрі люди?). А з іншого боку слухач дуже хоче побачити бандуру у якомусь новому яскравому образі, але ще сам не знає, у якому.
В Україні ми маємо кілька різних цільових аудиторій, які слухають бандуру: 1) ті, хто цінують бандуру як цінність саму в собі, розуміють і люблять її. Таких слухачів мало, але це дуже цікавий сегмент публіки; 2) це ті, хто слухають бандуру із патріотичних переконань, такі люди будуть підтримувати своє; 3) це ті, хто шукають якісний і неординарний нішевий продукт, для них цікавим є саме нетипове і душевне звучання бандури, а також її екзотичність.
З якими проблемами зіштовхується музикант-початківець? Чи відрізняються у плані можливостей для заробітку своєю професією музиканти-«народники»?
Думаю, найперша проблема – це віра у себе і в свої творчі можливості. Багатьом музикантам після закінчення вишів інколи потрібні роки щоб повернутися до себе і до своєї творчості. Мені виглядає, що основна ціль навчання у багатьох українських музичних навчальних закладах – це мистецтво відтворення, а не створення.
Бандуристів, і не лише їх, не вчать імпровізувати, створювати свій матеріал. А якраз саме авторський матеріал є найдорожчим і найціннішим на креативному ринку.
Наступні трабли – це нерозуміння процесу «як далі жити». Бандуристи не знають, як має виглядати їх музична кар’єра, і тому часто рухаються наосліп – куди покличуть, там зіграю. Хтось іде працювати у музичні школи, а хтось просто кладе бандуру у шафу. Поки що лише деякі починають свою незалежну творчу діяльність й трактують це як свій музичний особистий бізнес та бренд.
Про заробіток: бандуристи мають здатність применшувати свою вартість на ринку і погоджуватися на невеликі гонорари. Хоча, щоб навчитися грати на бандурі, потрібно не менше часу та зусиль, ніж щоб опанувати фортепіано чи барабани. Заробітки на рівні з іншими музикантами з’явились із появою можливості їздити за кордон на «курортні» роботи, але не тільки. В Україні вже є кілька десятків відомих бандуристок і бандуристів, які створили власні популярні гурти (KRUTЬ, Шпилясті кобзарі, B&B, Troye Zillia) або працюють з відомими виконавцями (Євгеній Йовенко у ONUKA, Ярослав Джусь із Катя Chilly, ТНМК, Іван Ткаленко з Тонею Матвієнко, Тарасом Петриненком та ін.)
Які маркетингові секрети для музикантів ви відкриєте під час курсу?
Один із базових секретів – це зрозуміти, що саме ти хочеш робити, і які навички тобі для цього потрібні. Дуже часто люди не розуміють, яких цілей хочуть досягнути у музиці. Ми допоможемо учасникам за допомогою різних вправ і прикладів почути самих себе і поставити собі досяжні цілі, а також розпланувати їх досягнення. На закінчення курсу кожен з учасників матиме карту розвитку свого музичного проекту.
Я особисто розповідатиму про роботу з командою – яких фахівців (фото, відео, транспорт, оренда, промо) і на яких умовах можуть залучати музиканти, яку модель роботи команди слід обрати і як коректно спланувати на це фінанси, а також зачеплю тему власних цінностей і цілей на яких базується будь яка діяльність і співпраця. Крім того, ми плануємо розкрити такі теми як брендування музичного гурту, створення прес-кіту, а також що потім із ним робити. Навчимося складати райдери, керувати фінансами і будувати стратегію.
Проаналізуємо музичний ринок сучасної бандури в Україні, розповімо, як правильно підходити до організації концертів та інших музичних заходів.