Український прокат не надто щедрий до шанувальників так званого фестивального кіно. Проте ситуація у львівських кінотеатрах цього тижня спростовує таке твердження.
Окрім вартих уваги Тижня італійського кіно та незвичного документального фільму «Заміж за іноземця» відразу дві картини потішать найвибагливіший смак кіногурмана.
Грузинська картина «Побачення наосліп» свого часу була переможцем Одеського фестивалю.
«Побачення наосліп» - друга повнометражна робота грузинського режисера Левана Когуашвілі, відзначена численними нагородами кінооглядів по всьому світу. Приємним є те, що знята вона за участі України. На тлі старовинних кварталів нетуристичного Тбілісі розігрується любовний трикутник, в центрі якого - сором'язливий шкільний вчитель Сандро, його кохана Манана та її чоловік, який недавно вийшов з в'язниці.
Головних героїв картини - Сандро і його друга Іву - зіграли непрофесійні актори: друг режисера - сценарист Андро Сакварелідзе і письменник Арчіл Кікодзе. Знімальний майданчик вони розділили з відомим грузинським артистом Кахи Кавсадзе, який виконав роль батька Сандро. Проста історія з іронією та теплотою показує життя сучасної Грузії. Знята в класичній традиції грузинського кіно 60-70-х років картина сповнена і гумором, і смутком, і драматизмом, і тихою та малопомітною жертовністю.
А ще картину відрізняє бездоганна режисура та акторська гра, яку і грою назвати важко, настільки природньо почувають себе актори у просторі фільму. Усе виглядає мало не документальним, проте очевидним є і те, що за такою простотою стоять безліч сенсів та рівнів.
Зовсім інакшою, вигадливо вибудованою виглядає картина Дені Аркана «Царство краси». Хоч і тут ми бачимо життєву історію, у центрі якої – знову любовний трикутник, який часом стає багатокутником.
Проте іронічний та безжальний Аркан з «Царства краси» створює фільм-пастку, фільм-обманку. Перші півгодини ми бачимо фактично екранізацію жіночого журналу. Де той Аркан, невтомний аналітик прийдешньої імперії варварів? Де скептик та сатирик? Він знаходиться, виглядає з глянсевих картинок, спостерігаючи уже не тільки за героями, але і за глядачими, перевертаючи гламурний світ несподівано і віртуозно.
Крім іронії та дивних любовних історій, оманливої простоти обидва фільма об’єднує і те, що заради кожного із них варто піти в кіно.