За останні роки я помітив нехорошу тенденцію: люди між собою перестали нормально спілкуватись, перестали цікавитись іншими людьми та ділитися з ними емоціями, причому не лише негативними, але й позитивними. Наприклад, багато хто тепер вітає людей з будь-якими святами примітивним написом в соцмережі, хоча дехто йде вище, і пише привітання в приват. При цьому, вся система такого спілкування зводиться до двох варіантів розвитку подій:
1. Комусь пишуть на стіні примітивне "вітаю", супроводжуючи подекуди такі написи листівками або іншими графічними елементами. Той, кого привітали, у відповідь або примітивно натискає кнопку "подобається!", або ж знаходить в собі сили і пише в коментарі "дякую". Втім, такого роду "привітання" мають свої різновиди: деякі, особливо творчі люди, окрім "вітаю" ще щось там бажають.
2. Привітання в приват. Тебе "вітають", ти "дякуєш". Все. Крапка. Дехто символічно запитає "як справи", але такі діалоги довго не тривають.
Є люди, які вітають за допомогою SMS, але написати повідомлення це, на теперішні мірки, вищий прояв поваги, бо вимагає зусиль і бодай мінімальних, але фінансових затрат. Натомість примітивна система соцмережних "вітань" не потребує ні зусиль, ні затрат. Тому, якщо вас привітали за допомогою SMS, вважайте, що ви - щаслива людина і задля вас хтось навіть витрачає час чи пару копійок, аби вас привітати.
Повальна інтернетизація створила бар'єр для живого спілкування та обміну емоціями. Бо що таке свято? Це не лише привід добре поїсти чи випити, але й нагода зв'язатися зі своїми друзями чи знайомими, які не поруч. Це нагода обмінятися з ними емоціями, розділити їхні радощі чи, можливо, якісь не дуже приємні емоції. Зрештою, це нагода розповісти про себе і, нарешті, це банальний прояв того, що ви людину не забули.
Натомість, що маємо ми? Годинка-друга за компом, примітивні "вітаю" з "откритками" і далі святкування з найближчим оточенням. Ніякого тобі обміну емоціями з тим, кого рідко бачиш чи з тими, з ким не часто спілкуєшся.
Зараз не той час. Раніше люди більше проводили часу один з одним...спілкувалися вживу і так далі, а зараз всі повтикувались в інтернет....і цей інтернет став якби стіною між людьми... їм легше скинуть откритку в вк чим прийти в гості і вживу поздоровити чи хочаб подзвонити
Так на запитання "можливо, люди відвикли від того, щоб з нагоди свят комусь щось добре бажати" відписала мені одна з моїх співрозмовниць. Я ж за останні роки помічаю тенденцію, що люди і справді почали рідше вітати одне одного зі святами. І якщо б я це помічав лише в своєму житті, то шукав би проблему в собі. Натомість, я знаю щонайменше три таких випадки, коли людей, наприклад, ніхто (!) не привітав цьогоріч з Новим роком. При цьому, коли знайомим цих людей щось від них потрібно, то подзвонити вони не забувають. Як кажуть, згадують про друзів лише тоді, коли треба. Але багато з тих, хто спостерігає ту ж тенденцію, що й я, кажуть,що вже давно цим не переймаються.
Втім, особисто я відключив у соцмережі і дату свого народження, і можливість писати комусь на моєму життєписі. Дату відключив, бо друзі її й так знають, а іншим її знати необов'язково. А щодо написів на стіні, то мене особисто страшенно дратують оті примітивні "вітаю". В мене напрошується така асоціація: ось це сповіщення про день народження - воно, немов жебрак, який стоїть з простягнутим капелюхом. Хто проходить поруч - той кине жебракові гривню чи дві і йде собі далі. Так само і в соцмережах. Побачила людина сповіщення - і пише на стіні примітивне "вітаю", а далі йде в своїх справах.
До слова, ще в нещодавньому минулому, коли повальна інтернетизація до нас ще не прийшла, а безліміти в середині мережі не були масовими, люди якось частіше дзвонили одне одному.
Люди взагалі чомусь стали якось уникати один одного і кожного хвилюють лиш його особисті проблеми і особистий світ. Раніше люди були якісь більш одзивчиві....більше проводили часу разом виходили на вулицю і гуляли компаніями. Допомагали співпереживали більше, а зараз кожен закрився у своїх чотирьох стінах і до інших не має ніякого відношення і цікавості
В повальній інтернетизації є й інша проблема, наслідки від якої значно серйозніші: вона породила покоління замкнутих людей. Є ж цілі сімейні (або майже сімейні) пари, вечори яких частенько проходять у форматі "я за компом, ти за компом", чи "я ВКонтакті, ти в Фейсбуці". Отак треба вирішити якусь проблему, а людина не хоче її вирішувати і переходить у віртуальний світ, а реальні проблеми накопичуються і породжують нові конфлікти. Люди в соцмережах шукають бодай тимчасовий вихід з реальності, а коли повертаються назад і бачать, що нічого не змінюється, ще глибше занурюються в світ статусів, вподобань і поширень. А деякі взагалі вечори проводять за часто тупими дискусіями в коментарях до якогось допису замість того, щоб подискутувати за кавою, вином чи пивом.
Люди розівчилися любити людей. Багато хто, навіть будучи десь на п'янці з друзями, заглядає в смартфон, на якому вірняково встановлена аплікуха якогось ВКонтакту чи Фейсбука. Ще трохи - і поняття "душевна розмова за чаєм чи кавою" перейде в статус архаїчного, бо нащо комусь виливати свої емоції, якщо можна зайти в соцмережу і тимчасово пожити в світі, де ти нікому нічого не винен? І взагалі, зараз суспільство накриває якась соціофобія. Люди не те що не люблять людей - вони їх бояться.
Я ж, у свою чергу, раджу пам'ятати, що життя в нас одне. І витрачати більшу його частину на інтернети - це фатальна помилка. Спілкуйтеся зі своїми друзями частіше. Зустрічайтеся з ними при першій нагоді. Обмінюйтеся емоціями, від того буде легше і вам, і їм. Не втікайте від реальності в соцмережі, краще зателефонуйте якомусь зі своїх знайомих і скажіть: "А ходімо погуляємо або десь посидимо!" Бо людство зараз, насправді, відчуває шалений дефіцит спілкування, і ситуацію треба виправляти.
Ну і на завершення - пісня до теми. ОБЕРЕЖНО - містить ненормативне слово.