У Львові виступили зірки світової оперної сцени співачка Георгіна фон Бенза та диригент Марко де Просперіс. Лауреата міжнародних конкурсів Георгіну фон Бензу можна було почути в партії Леонори в опері Джузеппе Верді «Трубадур». Диригував оперою чоловік співачки, маестро Марко Де Просперіс.
Георгіна фон Бенза народилася в Берегове на Закарпатті, навчалася в Ужгородському державному музичному училищі та в Національній музичній академії у Києві. Далі – в Музичній академії ім.Ф.Ліста в Будапешті. Вперше на великій сцені виступила в Мюнхені. У репертуарі співачки більше 20-ти партій, які вона виконує по всьому світу.
У репертуарі співачки більше 20-ти партій, які вона виконує по всьому світу
Ми розпитали співачку про її ставлення до традицій та сучасної опери, про зіркових вчителів та партнерів, а також про те, яке місце посідає опера «Трубадур» у її житті та кар’єрі.
Розкажіть, будь ласка, про партію в «Трубадурі». Чим вона для вас є особливою?
Ця партія, цей персонаж мені дуже близький. Леонора - герцогиня, моя бабуся була баронесою. Але це не головне, вона теж була співачкою. Саме від неї я отримала любов до музики та голос. Я вперше співала партію Леонори у Ґраці двадцять років тому. Саме тоді я познайомилась зі своїм чоловіком. Він диригував виставу. Я не один раз потім її виконувала, але без нього.
Тепер, у Львові, я знову співала, а він диригував. Так що, якщо сентиментально подивитись на цю історію, то вона про нас. Це історія дуже великої та відданої любові. Моя Леонора воліє померти, ніж бути з іншим. Таких почуттів зараз немає. Так що ця вистава це і 20-річний ювілей мого виконання цієї ролі, і 20-річний ювілей наших стосунків з чоловіком.
Спільний альбом Георгіни фон Бензи та Марко де Просперіса
Це додає додаткового відтінку і нашим почуттям, і виставі. Мене це переповнює дуже великою радістю.
Тим більше, що мій батько вчився у Львові в 50-х роках, він був юристом. Я народилася у Берегові на Закарпатті, вчилася в Ужгороді, потім у Києві. А потім поїхала до Будапешту, навчалася у консерваторії Ференса Ліста. Потім я виграла декілька міжнародних конкурсів й мене запросили до Мюнхена. Там, у 25 років, я стала солісткою національної опери.
Ви виступаєте в театрах по всьому світу. Чи важко щоразу входити у виставу, яка вже існує у театрі?
Ні, це не важко. Зараз це вже стало звичкою. На початку кар’єри було важко, звичайно. Але я так багато їздила, що навчилась давати з тим раду. Не раз були випадки, коли треба було терміново замінити артистку, яка захворіла і дуже швидко включатися в постановку.
Ми маємо дуже багато різних вистав, так нормально, що потрібно швидко запам’ятати постановку. Правда, буває, що одна і та сама роль в різних театрах плутаються. Тож доводиться собі навіть деякі нюанси зазначати в нотах. Але, загалом, завжди музика веде.
Чи є якась відчутна різниця у школах в різних країнах?
Скоріше, різних епох. Колись Італія була еталоном. Зараз вже ні. Я співаю уже 35 років і можу точно сказати, що зараз змінилось ставлення до техніки співу. На мою думку, шкідливо в нашій професії скакати з нуля відразу на вершину.
Зараз існує мода, коли шукають молодих співачок та співаків, вони відразу співають головні ролі. Це не добре, бо вони як злітають, так і падають швидко, бо не мають фундаменту. Треба починати з маленьких ролей і поступово входити в професію. Я завжди кажу, що якщо тільки молоді стоять на сцені, то в кого вони мають вчитися?! Потрібно мати на сцені здорову суміш, мають буту і старші виконавці, в яких молодь може вчитися.
Коли я потрапила у 25 років на сцену мюнхенської опери, я співала з видатними виконавцями. Такими як Герман Прей чи Астрід Варнай. Їй тоді було десь 72 роки, я, молода співачка, ходила за нею, ловила кожне слово і вчилась.
Тоді на сцені були люди, які співали понад 50 років. Зараз співають 10, максимум 20 років. Чому? Бо музичні агенти шукають свіжі голоси, але коли молоді люди зі свіжими голосами хочуть відразу бути дорослими, зрілими, їх голоси швидко «тьмяніють».
Ми вчилися співати свіжо. Але головне, ми вчилися співати не ноти, а роль. Чому Марія Каллас була такою видатною співачкою? Бо з величезним голосом вона могла співати і в дуже маленькому діапазоні, якщо було потрібно. Вона співала роль.
Драматичне сопрано – це не вміння голосно кричати, це інтенсивність у тексті, у музиці. Можна вдарити і пошепки. Цієї інтенсивності потрібно вчитися. Молодь має навчитися «вбивати» пошепки.
Щоб публіка мене зрозуміла, мені потрібно забути про себе
Каллас дуже велику увагу звертала на текст, який виражає те, що ми мусимо розповісти публіці. Нам потрібно все це пережити, увійти в роль, себе трансформувати. Щоб публіка мене зрозуміла, мені потрібно забути про себе та перетворитися на свого персонажа. Іноді я на сцені знаходжуся в такому трансі, що якби мене запитали, як мене звати, я б не змогла відповісти. Свіжість в голосі потрібно давати завдяки досвіду.
Зараз дуже часто в опері практикують авангардні постановки. Як ви до того ставитесь?
Я їх не люблю. Для мене вони нічого не говорять. Вибачте, але я можу назвати такі постановки дешевою провокацією. У всіх цих операх є традиція, є історія. Композитори та лібретисти були не дурнішими за нас, вони були геніями. Нам просто треба навчитись їх читати. Наприклад, Пуччіні в «Богемі» навіть мізансцени намалював.
Колись мені один режисер сказав, що якщо робити класичні постановки, то всі опери будуть однаковими. Ні! Просто потрібно мати фантазію, щоб знайти щось в тому, що написано. Головне не міняти історію.
Часто говорять, що опери вкриті порохом. Можливо. Але ми ж не йдемо в музей, щоб перемалювати у сучасній манері Мікеланджело чи Леонардо. Художники колись малювали повніших жінок, а зараз у моді стрункі. Але це не значить, що ми маємо їх переробити й зробити модними. Так само і опера. Це традиція, може і з порохами, але її треба поважати.
Також я думаю, що опера має бути казкою. В оперу не йдуть для того, аби отримати інфаркт. Має існувати гармонія постановки та музики. Хоча зараз вже і музику переписують, а це недобре.
Я думаю, що молодь зараз більше б зацікавилась традиційною оперою, ніж тим, що вони можуть побачити щодня на вулиці.
Ви вчилися та працювали з Лучано Паваротті. Розкажіть, будь ласка про нього трохи докладніше.
Він був справжня оперна діва, дуже любив себе слухати. Він мав, звичайно, унікальний, дуже пізнаваний голос. Це дуже важливо для співака, знайти щось неповторне у тембрі. І у Паваротті це було.
Він ще знав класичну італійську школу бельканто, і цьому в нього можна було навчитись. Він дуже любив життя. Наприклад, ми могли співати, а потім він замовляв кілограм з десять морозива і всіх нас частував. Мав власних коней, мав величезний басейн, там записував свої диски. Він жив музикою та своєю славою.
Я знала багато знаменитих співаків та співачок, які були дуже скромними. Наприклад, Астрід Варнай, яка вважається одним із найбільших вагнерівських голосів. Мені пощастити співати разом з нею в «Електрі». У нас була спільна сцена, де я мала пару реплік. Вона була дуже милою, але коли вона співала Клетемнестру, то в неї мінялось все, погляд, обличчя. Ну все. Вона просто перетворювалася на дияволицю. В нашій спільній сцені вона повернулась до мене, в неї просто вогонь йшов з очей. Я так перелякалась, що забула роль.
Я розридалась, бо думала, що зі мною розірвуть контракт. Вона прийшла до мене, вибачилась, що перелякала тебе. Уявіть, вона, велика зірка, прийшла до мене, початківиці, просити пробачення. Паваротті був не таким. Але він був великим артистом, то правда.
Також я працювала з Ренатою Скотто, вона співала ще в часи Марії Каллас. Я з нею працювала багато разів. Вона дуже розумно працює, дуже чітко. Вміла надати своєму голосу надзвичайних кольорів. Вона мене навчила роль грати, а не тільки співати. Вона розбирала кожен такт, пояснювала не просто як його співати, а й чому саме так це потрібно робити. Що важливого ми маємо передати публіці, що потрібно підкреслити.
Я загалом багато вчилась, я ходила до тих співачок та співаків, де я могла щось для себе взяти. Вони не всі були знаменитостями. Знаєте, так буває, що не всі знаменитості є хорошими співаками, а не всі хороші співаки є знаменитостями. Коли я вже розвинула власну техніку, то намагаюся свої знання передати молодим співакам та співачкам.
Фото: офіційний сайт Георгіни фон Бензи