Так звані вибори «глав» і «парламентів» самопроголошених республік Донбасу відбулися 11 листопада 2018 року якось буденно. Сенсацією вони не стали. Принаймні таке враження склалося від їхньої оцінки в публічній площині. Напередодні фейкового волевиявлення про його невизнання, ясна річ, заявив офіційний Київ. Проведення «голосування» в ОРДЛО засудили ЄС і США. Причому американська амбасада в Україні не дуже стримувалася у формулюваннях, назвавши «вибори» бутафорськими. Не дипломатично, зате чесно і правдиво.
В аналогічній тональності висловився і спецпредставник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер: «Замість виконання Мінських угод та руху до миру в Україні Росія дотує корумпованих “лідерів” Донбасу, навчає та оснащує незаконні збройні формування, встановлює статус-кво через бутафорські “вибори” та блокує дипломатичний прогрес».
Ротація маріонеток
Україна і Захід сприймають та оцінюють цей процес як торпедування Мінських угод, які передбачають проведення місцевих виборів за українським законодавством. Проте кого це хвилює в Москві? Якщо там вирішили провести «голосування» і легалізувати на посадах нових маріонеток, то так і зроблять, попри невдоволення західних колег і партнерів. Росію не лякають санкції, котрі все ж тихою сапою підточують її економіку, вже спустошивши Резервний фонд. За чотири роки РФ втратила 6% ВВП, повідомляє агенція Bloomberg. Але в засіках Батьківщини ще є достатній запас нафтодоларів, аби стримувати ефект від торговельно-економічних обмежень. Народу навіть подобається ця забава – вистояти в боротьбі із Заходом за всяку ціну.
Щоправда, є й такі партнери в Європі, котрі самі закликають брюссельську бюрократію зняти санкції з РФ, як це нещодавно зробив італійський прем’єр-міністр Джузеппе Конте під час візиту до Москви. Такі заяви лунають дедалі частіше не тільки з уст політичних маргіналів, а й від правлячих кіл у європейських країнах. Путінський Інтернаціонал працює, заходить у парламенти й уряди. Те, що санкції залишаються принаймні на нинішньому рівні, – уже добре. Хоча Київ закликав цивілізований світ посилити тиск на Москву через проведення «виборів» на Донбасі.
До речі, у Москві їх не вважають порушенням «Мінська», бо в ньому йдеться про місцеві вибори, а не про обрання керманичів «республік» і «народних рад». Тому можна перейти і цю «червону лінію», майстерно «продавши» тему під приводом того, що для змістовного і всеохопного діалогу Києва з Донбасом потрібна сторона переговорів без титулатури «виконувач обов’язків». Так би мовити, легітимний представник повсталого регіону, де після смерті Олександра Захарченка і «зречення престолу» Ігоря Плотницького виник вакуум влади.
Очевидно, що і Денис Пушилін, і Леонід Пасічник – чергові креатури веж Кремля, які виконуватимуть його вказівки. Як співає Андрій Макаревич, «все они марионетки в ловких и натруженных руках». Про жодну самостійність цих «лідерів» не може бути й мови. Вони й самі чудово розуміють тимчасовість своєї влади та потенційну небезпеку, яка може на них чигати. Невипадково ж завбачливий Пушилін напередодні «виборів» підписав папірчину «Про гарантії главі Донецької народної республіки, який припинив виконання повноважень, і членам його сім’ї».
«Звісно, ризик загинути у нового лідера бунтівної республіки доволі великий і треба бодай чимось підсолодити пігулку. Але в регіоні, де зарплата у людей нерідко становить 5-6 тисяч рублів, а дуже добра – 10-15 тисяч, призначення собі одноразової вихідної допомоги в розмірі річної зарплати, як мінімум, викликає подив, – пише журналістка «Московского комсомольца» Катерина Сажнєва і додає: – Будь-яка влада хоче мати гарантію на “золоті парашути”, хтозна як воно там повернеться...».
Але РФ просуватиме і пропонуватиме Пушиліна й Пасічника як буцімто рівноправну сторону перемовин з Києвом. Зачистивши одіозних ватажків «Л/ДНР» із кривавим шлейфом, на арену вивели ставлеників, які репрезентують дуже умовно помірковане крило сепаратистів, бо колаборант Пасічник – усе-таки виходець зі спецслужби. Це вам не «народний губернатор» Донеччини Павло Губарєв і не командир батальйону «Восток» Олександр Ходаковський, яких навіть не допустили до участі у псевдовиборах. Вважається, що з Пушиліним і Пасічником начебто можна розмовляти, обговорювати параметри розміщення миротворчої місії на Донбасі, а без того «блакитним шоломам» туди зась. Та все це не більш ніж ширма для імітації переговорного процесу.
Голуби миру з тінню двоголового орла
У Москві є значно сильніші фігури на політичній шахівниці. Той самий Віктор Медведчук, користуючись статусом кума Володимира Путіна, мріє про повернення у велику політику в блоці реваншистських сил. Він скуповує телеканали, дає інтерв’ю, підминає під себе партії та вичавлює з них конкурентів із не менш «ватною» позицією. Медведчук абсолютно не цурається своїх проросійських поглядів і згоден бути кремлівським гауляйтером України. Саме тому відпрацьовує проросійський порядок денний і нав’язує московський сценарій досягнення миру. ОРДЛО, на його думку, має бути автономією із власними урядом й парламентом, але у складі України.
«Є сьогодні похідні та додаткові умови, котрі можна реалізувати для того, щоб виконати головне завдання – повернути Донбас в Україну й Україну на Донбас. Для цього необхідна політична воля української влади і для цього потрібен прямий діалог із Донецьком, із Луганськом і з Москвою. Ось усі ці складові разом можуть дати позитивний результат. Ми таким чином зможемо повернути людей, територію і відновити територіальну цілісність», – заявив Медведчук в інтерв’ю каналові «112 Україна».
Інший палкий адепт «Русского мира» Вадим Новинський також спекулює на суспільно чутливих питаннях, переконуючи з білбордів, що «мир – це зупинити війну, а не заробляти на ній». Остання теза просто ідеально западає в душу емоційно зарядженого, накрученого і фрустрованого українського громадянина, що він ладен щиро повірити в те, що війна вигідна владі, в її розв’язанні однаково (!) винні і Росія, яка напала на нас, і Україна, котра понад чотири роки відбиває збройну агресію РФ.
«Вони» не можуть домовитися, а народ через «них» страждає. Такої думки дотримується чимало наших співвітчизників, які незабаром обиратимуть президента і Верховну Раду. Свіжі соціологічні дослідження електоральних уподобань українців та їхня піддатливість на популістські гасла вражають і насторожують.
Як метафорично сказав у посланні до парламенту президент Петро Порошенко, «ледве не кожний стовп обсіли голуби миру. Тільки тінь від них, від цих голубів, наче від двоголового орла. І хай вас не вводить в оману заспокійливе воркотання, бо у дзьобах у цих горлиць – насіння миру на російських умовах».
Великі надії на 2019 рік покладають у Москві. Там сподіваються, що влада в Києві зміниться і стане більш чутливою до позиції РФ. Допоки немає відповідного результату, зустрічі в «нормандському форматі», на думку Путіна, є беззмістовними. Він, напевно, знову розраховує всіх переграти та пересидіти (за 18 років російський лідер устиг попрацювати з чотирма американськими президентами). Війна ж на Донбасі тим часом тлітиме й надалі, а Кремль періодично підкидатиме хмиз у багаття.