На початку 2000-х у Софії, столиці Болгарії, виникла критична ситуація з вивозом сміття. Місцеві мешканці перекривали дорогу до сміттєзвалища та вимагали його закрити, а коли місцева рада Софії почала брикетувати сміття і зберігати його просто неба у місті, протести загострились – містяни навіть почали перекривати вулиці.
Ситуація з вивозом сміття була критичною, відходи тижнями накопичувалось у контейнерах, адже їх не було куди вивозити. Зараз такою є ситуація з вивозом сміття зі Львова, місцеве сміттєзвалище закрили, мешканці протестують проти брикетування відходів, а вивозити його нікуди.
ZAXID.NET вдалося поговорити з екс-заступницею мера Софії з навколишнього середовища Марією Бояджийською, яка свого часу займалася вирішення сміттєвої кризи у столиці Болгарії.
«Складали брикетоване сміття у місті»
Наша сміттєва криза розпочалась у 2005 році, коли закрили місцеве сміттєзвалище через протести мешканців, які жили поблизу. Того року річка підмила сміттєзвалище, захопивши і сховище з інфільтратами. Дійшло до того, що міська влада була змушена почати пресувати сміття, формуючи його у брикети. Спресоване сміття зберігали просто неба у різних локаціях міста.
Це рішення ще більше посилило протести мешканців і загострило цю ситуацію. Сміття з часом почало розкладатися, через опади почав виділятись фільтрат, а також неприємний запах, що дошкуляв місцевим мешканцям. Вони почали виходити на протести, зокрема і перекривати дороги. Тим часом сміття у контейнерах продовжувало накопичуватись.
Відтак закриття сміттєзвалища негативно вплинуло на усе населення міста. Коли у 2006 році мене призначили на посаду заступниці мера, мені доручили дуже швидко знайти рішення, щоб подолати цю проблему (залишила свою посаду Марія Бояджийська у грудні 2016 року - ZAXID.NET).
Спершу ми вирішили зосередитись над тим, щоб сформувати стратегію, яку ми погодили з Європейською комісією, Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) та місцевими депутатами.
Такий вигляд мали брикети зі сміттям у Софії
У чому полягала ця стратегія? Вона включала набір короткотермінових заходів, а також рішення щодо того, як у майбутньому місто буде розпоряджатися своїми відходами. Перше, що я запропонувала, - це вивезти усі сміттєві брикети за межі міста. Наступним кроком було проведення оцінки можливостей старого сміттєзвалища та його відкриття. Життєво важливе рішення, яке мала прийняти міська рада Софії, - це припинити фасування сміття у брикети і відкрити старе сміттєзвалище.
У 2005 році річка вийшла з берегів і затопила наше сміттєзвалище. Поруч є промислове звалище, а також приміщення колишніх військових комплексів, де у ті роки кілька разів навіть вибухали старі боєприпаси. І поруч із цими об’єктами живуть люди.
Відстань від сміттєзвалища до житлових будинків становить менше кілометра
Уявіть собі, як ми до них приїхали і розповідали, що ми хочемо повторно використати сміттєзвалище. Люди запитували нас, чи ми не збожеволіли. Однак, ми порозумілись і пообіцяли, що рекультивуємо сміттєзвалище поетапно. З одного боку ми захоронювали відходи, а з іншого проводили рекультивацію полігону.
«Дива не відбудеться і сміттєзвалище само не зникне»
Повторне відкриття сміттєзвалища було початком його рекультивації та створення зеленої зони на цій ділянці. Ми пояснювали мешканцям, які живуть поблизу сміттєзвалища, що воно нікуди не зникне, дива не станеться і воно само собою не випарується. Однак, якщо його рекультивувати відповідно до стандартів, воно стане безпечним.
Найскладніше мешканцям, які живуть біля сміттєзвалища. Але швидкого вирішення цих проблем немає. Їм буде складно, якщо знову почнуть їхати вантажівки, але цю проблему не можна вирішити за рік, якщо ми хочемо, щоб рішення було довготривалим.
Марія Бояджийська. Фото Мирослава Пархомика/ZAXID.NET
Міська рада Софії також запровадила проект обробки сміття перед його захороненням. Йдеться про встановлення сортувальної станції на сміттєзвалищі, де зі змішаних відходів забирали пластик, шкідливі речовини, громіздке сміття, до прикладу, крісла. Тобто ті відходи, які можна повторно переробити чи утилізувати.
Під час впровадження цих короткотермінових заходів, ми працювали й над масштабнішими рішеннями. Ми взялись за зведення заводу з механіко-біологічної переробки сміття на іншій ділянці і облаштування там нового сміттєзвалища, а також встановлення установки для компосту, тобто переробки органічних решток та їжі.
Це тривалий процес, ми порахували, що нам для цього потрібно вісім років. Однак, окрім використання існуючого сміттєзвалища та поетапного спорудження нового комплексу, ми відкрили ще одне, уже третє звалище – тимчасове, яке зведене за стандартами ЄС. Нам треба було себе підстрахувати, розумієте?
«Нічого надзвичайного у Грибовицькому сміттєзвалищі нема, таких є тисячі»
Я була на вашому Грибовицькому сміттєзвалищі, воно не є якимось особливим і нічого надзвичайного там нема. Таких сміттєзвалищ є тисячі і наше було дуже схожим. У вас навіть є перевага, адже на вашому сміттєзвалищі є станція переробки інфільтрату, а в нас такої не було. Однак у нас була встановлена система дегазації.
У нас старе сміттєзвалище працювало доти, поки тимчасове сміттєзвалище не було готове до використання. У той час ми почали поетапну рекультивацію старого сміттзвалища.
Щоб розробити ТЕО (техніко-економічне обгрунтування) сміттєпереробного комплексу, ми витратили 1,5 роки. Ми шукали відповідь на запитання, який нам потрібен завод, якою має бути його потужність, технології та скільки вартуватиме процес його будівництва.
Після цього ми розпочали переговори з Єврокомісією щодо фінансування і у 2009 році ми оголосили перший тендер на проектування і дизайн майбутнього заводу. Усі проекти фінансувались за кошти Єврокомісії та ЄІБ. Моніторинг, які проводять ці установи є настільки суворим, що неможливо вийти за рамки стандартів.
«Захоронюється лише 20% сміття»
Першу стадію проекту ми закінчили у 2012 році. Ми побудували полігон і установки для проведення компостингу. У 2014 році завершився другий етап – побудова заводу з механіко-біологічної обробки сміття.
Обсяг інвестицій складав приблизно 175 млн євро. 85% цієї суми – грант Єврокомісії, а ще 15% - кредит ЄІБ.
Сміттєпереробний комплекст поблизу Софії
Завдяки цим заходам нам вдалося зменшити обсяг сміття, яке захоронюється на полігоні. Цього року на нашому полігоні ми захоронюємо лише 20% продукованого містом сміття.
Думаю, що ми зламали свої стереотипи щодо сміття. Ми почали вбачати у смітті ресурс, що його можна переробити і використати. Наприклад, виготовляючи компост, ми його продаємо та заробляємо на цьому гроші.
Цього року ми запускаємо фінальну стадію проекту, для нас це буде технологічний стрибок, оскільки ми запустимо комбіноване виробництво тепла і електрики. За допомогою наших ресурсів ми подаватимемо у теплоелектроцентраль і тепло, і електрику. Для нас це вагоме досягнення, адже це буде значна економія природного газу.
«Сортуванню сміття треба вчити з садочків»
Сортування сміття дається мешканцям дуже складно. Якщо б повернутися у часі на 10 років назад і я могла б почати усе заново, то я б поширювала інформацію про правильне сортування відходів у дитсадках та школах. Це звичка, якщо ви маєте звичку сортувати сміття вдома, то ви будете так робити протягом усього життя. Дуже важко виробити цю звичку у дорослих людей.
Контейнери для роздільного збору сміття у Болгарії
У нас є законодавча вимога, що до 2020 року 50% усього сміття, яке продукується, має повторно перероблятись. Наразі ми маємо переробку на рівні 35%.
Наша система у Софії не є досконалою. Часто проблеми виникають через те, що люди не хочуть сортувати сміття. Вони звикли усе сміття скидати в один контейнер, так і роблять, незалежно для чого цей контейнер призначений. Освіта, яку ми пропонуємо молоді, дітям, дасть свій результат найшвидше через 10 років, коли вони виростуть.
«Тариф за вивіз сміття обраховується на основі приватної власності»
Щодня наше місто продукує приблизно 1000 тонн відходів (у Софії живе 1,2 млн. мешканців – ZAXID.NET). Ціна на вивіз сміття не залежить від того чи сортують мешканці відходи, оскільки за цим неможливо простежити. У нас такі самі багатоповерхівки, як у Львові, і за кожною сім’єю не простежиш.
Тому ми обраховуємо тариф на основі вартості їхньої приватної власності, як податок. Як приклад, можу навести свою родину. Я живу у трикімнатній квартирі з сім’єю і ми платимо 50 євро у рік. У цю ціну входить збір, сортування та утилізація сміття. Це дуже дешево. Однак зараз цю систему хочуть змінювати, оскільки вона не відображає обсягів продукованого сміття.