«Люди загинули не за Юлю»

20:01, 23 лютого 2014

Ні, цей заголовок – це не авторський креатив. Це – напис з плакату, з яким сьогодні вийшла на проспект Свободи одна дівчина, і який зворохобив представників «небайдужої громадськості».

Дівчина сиділа навпроти Віденської кав’ярні, неподалік від сцени львівського Євромайдану, вкривши ноги пледом. Позаду неї лежали її милиці. А в руках в неї був оцей згаданий вище плакат: «Люди загинули не за Юлю». Більш нічого вона не робила – не скандувала, не агітувала, не переконувала.

Але Львів – це осередок небайдужої громадськості. Тому навіть цього було достатньо, аби періодично навколо неї збиралися незадоволені, яким конче треба було висловити своє «фе» і почати агресивно доводити, що, мовляв, Юлія Тимошенко – це наше все.

Пишучи «агресивно», я не перебільшую. Один чоловік в пориві праведного гніву навіть вирвав у дівчини із рук її плакат, і почав його м’яти. Лише люди, які стояли поруч, втрутилися і віддали його назад.

В якийсь момент начальник управління внутрішньої політики Львівської міськради Андрій Шевців навіть мусив одягнути жилет, в якому ходять патрулі, і почати заспокоювати борців за справедливе ставлення до Тимошенко, бо ті остаточно втратили самоконтроль.

Були й інші незадоволені. Хтось помилково читав «Люди загинули за Юлю», і протестував проти такого месиджу. Ще хтось інший підходив і обурювався, що дівчина вийшла із таким плакатом в день жалоби, і що це недоречно, при цьому якось не дуже переймаючись, що влаштовувати сварки в день жалоби – ще менш доречно.

І якось так дуже важко вдавалося до цих людей донести, що ми живемо – або ж, принаймні, прагнемо жити – у вільній країні, де кожен має право на висловлення тієї думки, яку вважає правильною, вчасною і потрібною. І що цензура і совкові підходи – це зло саме по собі, незалежно від того, до яких думок їх застосовувати.

І що, зрештою, поки в нас самих житиме бажання закрити іншому рота, то й влада наша матиме точно такі ж прагнення. Бо вона, ця влада – породження нас самих, не більше.

Це все – при тому, що месидж на плакаті був, по правді кажучи, далеко не найгірший.