Ніхто не знає, скільки на руках зброї. Ніхто не знає, у кого саме. Ніхто не застрахований, реально - ніхто й ніде. Через війну у людей притупилося сприйняття інформації про застосування зброї.
У центрі Києва у людей кинули гранату. Жертви є, нема, ну, й добре. А кинули не пітарду - гранату! Хулігани... Баришня гуляє по Києву з цілою сумкою вибухівки. Добре, СБУ її хлопнуло.
А скільки ще терористів поміж нас?
Зброю треба легалізовувати. І це - найменше, що можна швидко зробити для елементарного самозахисту мирних громадян.
Ще рік тому на цю тему я б сперечався. Зараз ситуація інша. Йде війна. І навіть якщо настане (дай Бог) мир, війна не закінчиться. Тероризм розповзеться по всій країні і тільки Богу відомо, коли ми повернемося до цілком мирного життя. Україні ще довго до ізраїльских соціально-економічних стандартів, але ми вже живемо в ізраїльських умовах безпеки. І нам треба якомога швидше у цьому собі зізнатися, бо на кону найдорожче - житття людей.
Я дуже-дуже-дуже хотів би помилятися. Але навіщо себе обманювати? Мені теж страшно...