Фільм «Люксембург, Люксембург» режисера Антоніо Лукіча в другий вікенд прокату зібрав 6,59 млн грн, що майже на 1 млн гривень більше, ніж у стартові вихідні (12-17 квітня). Усього ж з 12 квітня фільм уже встиг заробити понад 14 мільйонів гривень, його переглянуло майже 94 тис. глядачів.
«Зазвичай хорошим результатом вважається падіння на рівні 30-40% відсотків відносно стартового вікенду. Але щоб фільм не лише не втратив, а, навпаки, набрав обертів – досить нечастий випадок. Цікаво, що так само сталось із першою картиною Антоніо Лукіча "Мої думки тихі"», – коментує результат Робін Ґрбіч з компанії «Кіноманія», дистриб’ютора стрічки.
Додамо, що така ж ситуація сталася і з недавнім релізом фільма Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». Він так само за другий вікенд прокату зібрав більше, ніж у перший.
Чому так сталось? Скоріше за все, автори картин проаналізують секрети свого успіху, а ми спробуємо поговорити про них з точки зору глядачів. Видається, що головною причиною збільшення кількості тих, хто хоче подивитись кіно, є… самі глядачі. Ті, хто встиг потрапити у кінотеатри першими, постами у соцмережах та розповідями заохочують інших також подивитися фільм. Зрозуміло, що для цього він має бути добрим.
Про принади «Памфіру» та дебюту Лукіча «Мої думки тихі» ми уже багато говорили. Що ж вдалось картині «Люксембург, Люксембург»?
Лукіч знову говорить про те, що добре знає. Цього разу він навіть виносить у титр «За мотивами реальних подій». Хоча шукати тут саме сюжетних збігів не варто. Йдеться скоріше про емоційні переживання, про пошуки зниклого батька. Але саме особиста нота дозволяє режисерові знайти абсолютно точну інтонацію, слугує камертоном, що протягом усієї картини не дає фальшувати.
Це, як і «Мої думки тихі», своєрідне роуд-муві в пошуках родинних зв’язків.
Головні герої, близнюки Коля та Вася, втілюють два прагнення, дві ідеї та два почуття: один прагне знайти батька-кумира, інший вважає його зрадником та бачити не хоче.
Коля і Вася – вогонь і вода; дрібний злочинець та поліцейський; хамовитий тіпок, що живе з мамою, та люблячий чоловік і батько – обидва вони є сторонами одної історії, спільних прив’язаностей та розчарувань, надій та реальності. Дуже точно режисер та актори (яких на перший погляд розрізнити практично неможливо) позначають героїв і кольором одягу, і інтонаціями, і мімікою. Нюанси насправді не є дріб’язком та об’єднуються у спільну картину, багатопланову та багатошарову.
Саме це є головною принадою картини: її можна сприймати дуже по різному, як комедію чи як драму. Вона працює однаково добре на різних рівнях та у різних жанрах. У фільмі є «клєткі демона» та ціла «клєточна» теорія, бандити 90-х, нова поліція, старі машини та місто, що завмерло у часі.
Головні ролі у стрічці «Люксембург, Люксембург» зіграли учасники реп-гурту «Курган і Agregat» – брати Раміл та Аміл Насірови. Їх популярність та така дещо «попсова» привабливість є яскравою фарбою та ще однією принадою фільму.
А знімали кіно переважно у Лубнах, трохи в Києві і трохи у Люксембурзі.
Антоніо Лукіч наголошує, що такий фільм можна було зняти лише до 24 лютого 2022 року. Зараз така картина не могла б з’явитись. Можливо. Проте «Люксембург, Люксембург» виявився потрібним глядачам саме зараз: він смішний, сумний та дотепний, його, без сумніву, розберуть на цитати (одну з них ми винесли у заголовок).
Це фільм, про який можна багато говорити з приємністю та інтересом. Цікаво порівнювати фільми, наприклад «Памфір» та «Люксембург, Люксембур» і за різними моделями родини, образами батька, жанровим та мовним розмаїттями. Але головним залишається те, що у кінотеатрах можна подивитись різне українське кіно, спільним у якому є добра якість.