Життєва історія, – так коротко можна означити першу книгу Ганни Медвідь «Магда, батькова дочка». Роман написаний в реалістичній манері, відчуття достовірності поглиблюється викладом від першої особи. Лаконічність стилю, відсутність витіюватих художніх образів, інтелектуальних загадок та абстрактного філософування над сенсом життя роблять книжку легкою до сприйняття – так, ніби за філіжанкою кави людина захотіла оповісти вам про своє життя. Прості житейські істини наскрізно пронизують книгу: любов, відчуття потрібності, важлива робота, добрі діти – що ще потрібно для щастя?
Видавець Василь Гутковський назвав в анотації книгу «своєрідним викликом чужоземним жіночим та детективним романам і серіалам, які заполонили наш літературний та телевізійний простори». Однак дозволю собі не згодитися, оскільки для серіалів найчастіше характерний щільний наліт «мильності», чого в романі Ганни Медвідь завдяки манері письма нема. Попри позірний мелодраматизм сюжетів: сирітство - недобра мачуха - нещасливе кохання - втрата батьків і розшук загублених родичів - цілісність образу головної героїні, її прагматизм, сила характеру надає розказаній історії об'єктивності.
Читаючи, проводиш паралелі між Магдою та особою авторки, скромне досьє на яку звучить так: «Народилася і мешкає на Івано-Франківщині. Закінчила обліково-кредитний технікум та економічний факультет Львівського державного університету. Працювала економістом, бухгалтером, продавцем, покоївкою в готелі, займалася підприємницькою діяльністю». Випробуванням для письменника стає спокуса наділяти персонажів своїми рисами, і, очевидно, Ганна Медвідь зі своїм життєвим досвідом не стала винятком.
Розповідь охоплює недалеке минуле - кінець 50-х - і сягає сьогодення, не проминувши час розпаду держави-гіганта і пов'язаної з ним економічної кризи. Ця компактна родинна сага охоплює долю кількох сімей. У ній чимало читачів може знайти щось близьке собі, те, що можна зіставити з власним досвідом, з родинними історіями, почутими від мами чи бабці. Наприклад, знайомий із розповіді мами мотив «виривання» молоді 60-х від безперспективності українського колгоспного села в місто на навчання (з амбіціями саме там знайти собі місце під сонцем) простежується і в романі авторки. Або ж характерний епізод з вчителем, який із серйозної розмовою прийшов до батька Магди, який одружився вдруге і став менше значення надавати навчанню доньки, нагадав про те, що років сорок-п'ятдесят тому вчитель диференціювався як сільський інтелігент та мав беззаперечний авторитет і вплив. Сторінки про Великдень, де всі діти йдуть на врочисте свячення пасок в обновках «з ніг до голови», теж нагадало розповідь моєї мами, як одного Великодня її, ще маленьку, пошкодували будити на всеношну та залишили вдома. Однак прокинувшись, мама сама побігла до церкви, і аж там, побачивши святково вбраних дітей, зрозуміла, що в поспіху забула про власні обновки.
В основі роману, як і належиться, лежить ... роман, тобто історія любові. Сюжетна лінія Магди - батькової дочки - переплітається з історією Івана - маминого сина, як жартівливо представляються один одному герої, зустрівшись якось в автобусі. Його історія є майже детективною: батьків його вбито, повстанці приносять його до самотньої жінки Марти, яка присвячує йому все своє життя. Цікаво, що авторка не дає якоїсь, крім суто людської, оцінки подіям, що трапилися з Івановими батьками, яких вбили «наші» з лісу нібито за те, що вони «руські», а точніше - з Харкова, звідки їх - міліціонера і вчительку російської мови - скерували на роботу на Західну Україну. Ганна Медвідь ніби для рівноваги протиставляє цій безглуздій смерті історію Марти, яку зґвалтували «їхні» і вбили її чоловіка. Знову ж, при прочитанні цих рядків згадала розповідь 70-річної бабусі, яку десь в той же час скерували з Полтавщини вчителювати у Львівську область. За її словами, батьки наперед оплакували її, вважаючи, що її вб'ють бандерівці.
Мотив завоювання міста не є визначальним в романі, але таки важливий в розгортанні сюжету і характеру героїв. Для Магди місто з його розвагами, театрами і можливостями залишається далеким попри те, що вона досягає в ньому успіху, робить кар'єру.
Пастельний спокій гірського села з лісами і сінокосом, очевидно, залишається їй більше до душі. Проте її коханого Івана міська розкіш компартійного діяча, в помешканні якого він з бригадою робить ремонт, не залишає байдужим, як і розповіді доньки цього діяча Клари, яка завдяки можливостям батька і своєму хворому серцю бачила світ за залізною завісою і прагне жити там, де краще. Видається, що якоюсь мірою і виїзд до Америки стає для Івана поштовхом розірвати з Магдою, а не лише вагітність Клари. Треба визнати, що всі герої книжки в різній мірі прагматичні, що підкреслюється і кількаразово повторюваною фразою не в грошах щастя, але все-таки щось в них є. Іноді вони викликають співчуття (хоча авторка ніде не намагається «вибити» з читача сльозу зайвою сентиментальністю), іноді - симпатію, не раз і осуд, словом, вони звичайні наші сучасники, і саме тому книга може стати цікавою, як то люблять писати в анотаціях, «для широкого загалу».
Ганна Медвідь. Магда, батькова дочка. ЛА «Піраміда», 2007.