18 травня, у Міжнародний день музеїв, у Львові можна було помандрувати в минуле.
Хоч усі музеї цього дня люб’язно запрошували відвідувачів, проте захотілося вибрати для такої мандрівки саме Інтерактивний-музей «Таємна аптека», який відчинився у лютому цього року, та Природознавчий музей, в якому востаннє довелося побувати ще школяркою, ще до неймовірно тривалого 17-річного ремонту.
Насправді вхід до «Таємної аптеки» зовсім не таємний – він міститься в аптеці на площі Соборній, 1, і щодня тут можна побувати з 10.00 по 20.00.
У 1902–1939 роках ця аптека називалася «Під Угорською короною», і, як запевнила екскурсовод, у 1938 році тут вперше працювала жінка-фармацевт. Як бачимо, посада провізора не була у Львові жіночою майже до Другої світової війни, хоча тепер жінки-провізори значно звичніші для відвідувачів, ніж чоловіки.
Учасницям екскурсії для спуску в «алхімічну лабораторію» роздали фартушки. Знайшовся і маленький, дитячий.
Екскурсовод у стилізованій під 19 ст. сукні поцікавилась, якою мовою проводити екскурсію, на що російськомовні жінки з Луганщини запевнили, що чудово розуміють українську: «Ми ж з України».
Екскурсовод показала старовинні меблі та розповіла про історію аптеки, заснованої ще 1772 року, та про її власника – аптекаря і підприємця Якуба Піпес-Поратинського, який мав ексклюзивне право на виробництво продукції (вода, гірка сіль, брикетована торф’яна грязь) з курортних джерел Моршина. Піпес-Поратинський придбав на Бернардинській площі у Львові ділянку і замовив відомому архітекторові Каролю Боубліку великий будинок, на першому поверсі якого й запланував аптеку.
В аптеці можна побачити надзвичайно цікаву ікону – «Христос-аптекар». Її спеціально відтворили в іконописній школі Українського католицького університету, адаптувавши до стилю українських ікон. Оригінал цієї ікони зберігається у м. Вердер, неподалік Берліна. Цей образ був створений у Німеччині в 16-17 ст. На ньому, в притаманній для епохи бароко алегоричній манері, Ісус Христос показаний як дбайливий «аптекар», який, готуючи ліки від душевних і фізичних ран людини, використовує духовні компоненти: «Віру», «Надію», «Любов», «Благодать», «Терпіння». До слова, менші копії ікони можна придбати у таємній аптеці.
І ось найзахопливіша мить – мандрівка у підземелля. Тут, у напівмороці, коли усі розташувалися на лавах, екскурсовод передала слово Таємничому аптекарю з екрана, який запросив відвідувачів у минуле Львова, львівських аптек і винаходів, серед яких найчастіше люблять згадувати гасову лампу.
Не без іронії Таємничий аптекар розповів, що до аптеки «Під Угорською короною» полюбляли вчащати в давнину міські чиновники, в яких була особлива хвороба – сверблячка рук. Спеціального мила, придбаного тут, вистачало ненадовго. Так само вчащали міські красуні за косметикою, виробленою за рецептами зі Сходу, не гребували чар-зіллям та отрутами.
До речі, нам, як учасникам екскурсії і новопосвяченим членам Таємної аптеки, довелося складати обітницю і куштувати таємний напій. Подробиці не описуватиму – краще спробуєте за нагоди самі.
У Таємній аптеці можна також собі пригадати, що до винаходу бехерівки, дитячого харчування і навіть туші для вій причетні саме фармацевти. Тут можна отримати пігулки для щастя і від нудної роботи, а також багато інших, надзвичайно корисних для доброго гумору препаратів.
Після екскурсу в минуле можна вже при світлі розглянути та сфотографувати інтер’єр і записати свої враження до величезної книги відгуків.
Мені сподобалась ось така лапма-«канделябр» з пробірками
Вихід з Таємної аптеки – інший, ніж вхід. У під’їзді можна помилуватися чудовою плиткою фабрики видатного архітектора Івана Левинського.
Оскільки Природознавчий музей цього дня працював до 23.00, то майже в сутінках ми подалися і до нього, щоб на власні очі побачити скелет старунського мамонта і муляж волохатого носорога.
У музеї, попри пізній час, зібралося багато відвідувачів, тож для нас також провели екскурсію. Екскурсовод розповіла, як 1907 року рештки цих вимерлих тварин знайшли в озокеритовій копальні на Прикарпатті (місцевість села Старуня). Спершу голову мамонта робітники сприйняли за волову. А сам він був настільки добре «законсервований», що клапті його шкіри порізали на постоли. Згодом в охочих виготовити собі «мамонтову» взувачку, шкіру відібрали і разом з кістяком відправили до музею Дідушицького. Група вчених зі Львова та Кракова досліджувала знахідку і навіть випускала спеціальний присвячений сенсаційній знахідці журнал «Старуня».
Зараз у музеї є експозиція лише у трьох залах, повністю відновити його роботу планують до 2015 року. Відвідувачі охоче фотографували на згадку опудала, ведмедя, зайця, вовка і червонокнижних дикого кота та чорного журавля.