Текст базується на реальних думках, слововивержених кандидатами у депутати під час публічних виступів.
Політика – це зло, і тому я йду в політику, щоб творити добро. У цьому немає ні сенсу, ні логіки, зате є відображення моєї внутрішньої краси, честі та порядності. Я буду ложкою меду, яка зіпсує діжку гівна. Я буду фанатом київського “Динамо” у секторі вболівальників “Шахтаря”, або навпаки. Я одягнусь там, де роздягаються інші, я плюватиму проти течії й казатиму правду навіть тоді, коли вона буде брехнею.
Я представляю інтереси народу, тому що я сам – народ, і добре знаю свої інтереси. Мене не зупинить той факт, що народ мені не вірить: я сам собі не вірю, зате вірю в народ і його мудрість. І не треба казати, що я заплутався у своїх міркуваннях, – у головах мого народу ще гірша каша й бардак.
Я пішов у політику, бо не можу мовчки спостерігати, що її у нас поки немає. Горе мого народу полягає у тому, що в політику йдуть лише дві категорії громадян: злочинці широкого спектру (від махрових рецидивістів до дрібних аферистів) і люди з душевними розладами. Тому я теж хочу бути депутатом, щоб нарешті зрозуміти: хто я і хто мій народ? Хоч би яка була відповідь, я гідно захищатиму наші спільні інтереси. У мене нічого немає і нічого не буде, я про це ще не раз скажу і навіть задекларую, а якщо раптом з’явиться щось – я все віддам дітям, бо діти мого народу – це передусім мої діти.
Я зламаю цю систему, яка не ламається, навіть якщо ніхто цього не помітить (із самою системою включно). Зате нам всім буде що відсвяткувати.
У мене чіпка пам’ять і великий досвід. Ви поставите п’ять запитань – я дам відповідь на всі вісім. Не тому, що 5 = 8, а тому, що я ліпше знаю ті запитання, які вас по-справжньому турбують, і скільки їх.
Я розкажу вам всю свою біографію, бо мені, по-перше, немає чого приховувати, по-друге, у моїй біографії лише три пункти: дитинство, юність і боротьба за ліпшу долю українського народу. Я виріс у бідній сім’ї, закінчив школу з медаллю і здобув дві вищі освіти: хіміка та педіатра, після цього працював сторожем і вантажником, а потім заснував найбільшу в Україні мережу супермаркетів і збудував п’ять заводів, а це – тисячі робочих місць, соціальні гарантії та сплачені податки.
Злочинна влада постійно порушувала проти мене закон і притягувала до кримінальної відповідальності, але я вистояв завдяки вашій підтримці.
Конкуренти використовують проти мне брудні технології, але я не скажу жодного поганого слова про цих засранців, тушок і бандитів, бо ви самі маєте зробити свій вибір. Я був депутатом минулого і позаминулого скликання, але до якої б фракції не входив і звідки б не виходив – я завжди залишався в опозиції. Ви всі бачили, що я сумлінно працював і не прогулював, завжди казав те, що насправді думаю, навіть коли думав про те, що не сказав, або взагалі не думав.
У мене немає ні власної машини, ні квартири, ні банківських рахунків, а всю свою зарплату я витрачаю на благодійність. І якщо хтось десь патякає, ніби я живу в палаці на п’яти гектарах землі, відпочиваю в Монако й колекціоную спортивні автомобілі, то я готовий пробачити цим людям, бо вони не знають, про що говорять. Якби знали – то навряд чи говорили б. Як то кажуть, не варто змішувати сухий залишок з мокрою домішкою. Або ж, як учить святий настоятель Лаври, будьте людьми – і все у вас буде, бо ми живемо в країні для людей, і кожен у нашій країні може спробувати стати людиною.
На відміну від усіх інших, я готовий визнавати свої помилки, і я не боюся про них говорити. Так, я брехав вам 2003 року, брехав 2004-го, у наступні роки також регулярно підбріхував, але ж – дивіться! – ось я стою перед вами і відверто про все це розповідаю.
Я не буду вам нічого обіцяти, як попередники, які вже все і так пообіцяли. Ми не дозволимо, щоб влада й надалі руйнувала наші сподівання, – більше ніяких сподівань, годі! Я вірю в мудрість і працьовитість свого народу, який сам собі викопає яму – просто так, про всяк випадок.
Як представник опозиції, що перебуває в опозиції до будь-якої опозиції, я розумію, що вони – всі ці олігархи, корупціонери та моральні покручі – владу просто так не віддадуть, тож нам доведеться брати її не просто так, а ще дорожче. У цій боротьбі ніхто не виграє, але ми можемо збити ціну.
Мій народ так добре готовий до поразки, що я не наважуся пропонувати йому будь-що інше. Я вірю в те, що вже ніхто ні у що не вірить, і це запорука нашого порозуміння. Ми з вами зробимо те, що зможемо, і якщо навіть нічого не зможемо – не біда, раніше теж не могли.
Тому я чітко знаю: мій народ піде на вибори, щоб з гарячим серцем, повстанськими настроями і ненавистю в очах проголосувати за партію влади, бо який сенс голосувати за партію, в якої немає влади? Мій народ добре тямить, що безглуздо йти вперед, якщо дорога веде назад.