1 травня у Львові, в Національному музеї-меморіалі пам’яті жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», відбулася зустріч із членом-засновником Української Гельсінської групи, дисидентом, політв’язнем радянських таборів, проректором УКУ, письменником Мирославом Мариновичем.
Ведуча зустрічі Вікторія Садова розповіла, що місце зустрічі обрано не випадково, адже саме тут, у слідчому ізоляторі Комітету держбезпеки, у 1960-1970-х роках утримували багатьох політичних в’язнів, засуджених за «накинуті» обвинувачення.
Ця зустріч відбувається до 35-річчя Української Гельсінської групи. «Члени УГГ були багатолітніми ув’язненими. У цьому музеї ми хочемо створити у камерах на другому поверсі Музею гідну, достеменну і глибоку експозицію про дисидентський рух, де будуть також матеріали про Українську Гельсінську групу», - зазначила Вікторія Садова.
«1 серпня 1975 року були підписані «гельсінські угоди», де з поміж інших тем мова йшла про те, що кожна людина може поширювати інформацію не залежно від держави. Цей документ серед інших 35 країн підписав і Радянський Союз… За що ж тобі сидів Ігор Калинець, який передав свої речі за кордон, і там вийшла його книга. І таких людей було багато», - сказав М.Маринович.
Перший Гельсінський комітет було засновано у Москві, цей комітет стежив за виконанням Гельсінських угод. 9 листопада 1976 р. Микола Руденко, Олесь Бердник, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Ніна Строката-Караванська, Оксана Мешко, Петро Григоренко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Такі ж комітети були ще в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв'язки.
Мирослав Маринович розповів, що коли йому 28-річному хлопцеві та Миколі Матусевичу (колезі) запропонували бути в Українській Гельсінській групі, вони одразу розуміли, що це в майбутньому може закінчитися арештом. «Ми від першого моменту з Миколою Матусевичем вибрали цей шлях. Оксана Мешко, коли зустріла нас в листопаді на вулиці Києва запросила в УГГ. Вона сказала, що групі потрібні молоді хлопці, які змогли б бути зв’язковими, оскільки, наприклад, Іван Кандиба був пришпилений до Львівської області, а Левко Лук’яненко до Чернігова. Ми розуміли, що вступ в УГГ призведе колись до арешту. Я подумав, що якщо відмовлюся зараз, то все своє життя буду соромитися, що я побоявся. І оті переслідування перші, оті звільнення з роботи – це вже було за якоюсь межею страху, ми першу межу страху переступили», - поділився член УГГ.
УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, збирали інформацію про факти порушень в Україні Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі, і передавали їх за межі Радянського Союзу, де вони публікувалися у ЗМІ. «Збирати інформацію було фатально важко. Не кожна людина хотіла, щоб інформація про її переслідування з’являлася публічно, не хотіла бути причетною до КДБ. Друге – було дуже важко архівувати такі матеріали: ми бачили, що у наших помешканнях, де ми жили, були таємні і публічні обшуки», - зазначив М.Маринович.
«У різний час Українська Гельсінська група нараховувала 41 особу. Було 1 зречення – Олеся Бердника і одна особа – Михайло Мельник вчинив самогубство. То був уже інший час, коли не затримували за політичні речі, а щось підкидали, так наприклад В’ячеслава Чорновола звинувачували у зґвалтуванні, іншим підкидали порнографію чи ножа чи по «валютній» статті затримували… тобто був страх, що щось «накинуть», - розповів Мирослав Маринович.
Також у межах зустрічі до 35-ліття Української Гельсінської групи відбулися покази фільмів про дисидентів, зокрема про Аллу Горську, та виступи поетів Надії Мориквас, Володимира Пішка та Богдана Чепурка.
Мирослава Мариновича арештували 1977 за звинуваченням у «проведенні антирадянської агітації та пропаганди», відтак було cемирічне ув’язнення в таборі суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської обл. (Росія) та трирічне заслання в с. Саралжин Уїльського р-ну Актюбинської обл. (Казахстан).
Довідка ZAXID.NET
Мирослав Маринович – український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінкської групи, організатор амністерського руху в Україні, віце-ректор Українського католицького університету у Львові. Від 1997 року Маринович – директор Інституту релігії і суспільства Львівської Богословської Академії, член Українського богословського наукового товариства. 13 вересня 2010 року Мирослав Маринович очолив українське відділення міжнародного ПЕН-клубу. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕН-клубу в Києві.
З 2007 року й донині – член громадської Унівської групи, яка займається культурними проблемами Львова. 1З вересня 2010 року – президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу.