Одне з найбільших модульних містечок для внутрішніх переселенців розташовується на Сихові у Львові. Це «Маріяполіс», де мешкають понад 700 українців, які втратили дім через російське вторгнення. Вони спільно з містом облаштовують простір навколо себе й у суботу, 20 травня, ініціювали посадку грядок. Львівська міська рада спільно з ГО «Плато» відгукнулася на запит. Вони привезли компост та спільно з внутрішніми переселенцями посіяли насіння. Допомагали облаштовувати простір активісти з урбаністичного інтенсиву. ZAXID.NET відвідав модульне містечко та розповідає, як живуть його мешканці.
***
На годиннику 14:00. Біля одноповерхової частини модульного містечка черга за їжею. Чоловіки на тачках везуть хліб до своїх помешкань. За білими однаковими будинками ліс, а вздовж перед ними тягнеться доріжка з гравію. По ній, з боку двоповерхових модулів, на рожевому велосипеді їде дівчинка. Дрібні камінці шурхотять і розсипаються під колесами. Позаду голосно сміються діти, а їхній сміх через кожні кілька хвилин перебиває звук пилки. За інструментом стоїть Микола Рябика – виконавчий директор ГО «Плато», яка поліпшує екологічну ситуацію в місті. Зараз Микола ріже дошки, з яких виготовлять 14 дерев'яних основ для грядок.
Робота пришвидшується, коли до модульного містечка приходять активісти урбаністичного інтенсиву від «Українська спілка молодих географів» в межах програми Upshift. Це географи, урбаністи та будівельники зі Львова, Луцька, Тернополя, Києва. Дівчата та хлопці з'єднують дошки для грядок, шліфують готові коробки. Навколо них юрмляться діти, час від часу підходять зацікавлені дорослі.
Галина з Токмака Запорізької області – одна з перших мешканок, яка прийшла допомогти активістам облаштовувати грядки. Їй доручили покривати конструкції для грядок олією, щоб зміцнити деревину. У модульному містечку жінка з доньками й онуками живе з квітня 2022 року.
«По нашій вулиці у Токмаку їздили росіяни, заходили у двір й запитували про жителів міста. Сусід вкрав у них снаряди, хтось про це розповів росіянам, вони прийшли до нього. Наші чоловіки не мали зброї й не мали чим захищатися. Ми самі бачили, як їде колона, а позаду крематорій. Вони палили й своїх, і наших. За моїм будинком раніше дивилася сусідка, але на новий рік прийшли чеченці й почали вимагати ключі. Потім туди заїхали ще росіяни. Молимо Бога, щоб хоч лишилися стіни. Цей будинок збудував мій батько», – розповідає Галина.
Вона пригадує, що наважилася їхати з міста, коли донька дізналася про вбивства в Бучі, розплакалася і сказала – не пробачить собі, якщо щось станеться з дітьми. Після цього вони знайшли знайомих, в яких був транспорт. Проте у Токмаку залишилася інша донька Галини з дітьми. Вони прожили в окупації рік і 1 травня приїхали жити у львівське модульне містечко.
«Паспорт вони російський не брали, а дітей нікому не показували. Їм вдавалося навчатися онлайн в українській школі. Один з внуків дуже боявся обстрілів. Йому 10 років, і в нього вже сиве волосся», – додає Галина.
Наразі жінка підпрацьовує у модульному містечку у пральні, а у вільний час плете маскувальні сітки для військових. Галина каже, що у Львові тепер має багато подруг, які не раз допомагали пережити зимові блекаути.
«А ще ми у вересні завели собі маленького песика, бо діти дуже засумували. Одна з внучок стала дуже замкнутою, хотіла додому. Мені у грудні буде 65 років. Один день народження вже тут святкували, інший хочу вдома», – каже жінка.
До Галини підбігає хлопчик з полум'яним волоссям. Це 12-річний Артем з Бахмута. Він обіймає Галину й називає її своєю бабусею.
«Ми не родичі. Але це моя бабуся», – каже хлопець.
Артем – один з восьми дітей Світлани. Жінка також прийшла допомагати садити городину. До початку російсько-української війни сім'я жила в Макіївці, але придбала квартиру у Бахмуті. У 2022 році сім'я спочатку евакуювалася до Чехії, але через півроку захотіла повернутися в Україну.
«З дітьми дуже тяжко. Я зразу тут влаштувалася на роботу і прибираю в модульному містечку. З Бахмута ми всі виїхали у березні 2022 року, коли почалися обстріли. Нашої квартири вже немає. У Чехії було дуже гарно й добре, але хотілося в Україну. У 2014 росіяни також знищили нам будинок. У мене померла дитина, якій було 2,5 місяці. Не було дитячого харчування, молоко в мене зникло. У мене нікого не було – ні матері, ні батька. Я виросла в притулку, але своїх дітей ніколи не кидала. Зараз чекаємо нашої перемоги й хочемо повернулися на Донеччину. У Бахмуті я працювала нянею в дитячому садочку. Зараз розумію, що доведеться починати жити заново», – розповідає Світлана.
Активісти встановлюють грядки перед модульними будинками. Мешканці висаджують перші насінини та розсаду. Діти сперечаються, якими робити грядки, й перебирають коробку з насінням огірків, кабачків, спаржевої квасолі, шпинату, кропу та кінзи. Крім цього, є саджанці шавлії, м'яти, меліси, розмарин та орегано. Один з хлопчиків просить не забути покликати його, коли створюватимуть наступну грядку.
Поруч на дитячому майданчику бігає Дмитро. Хлопчик переїхав до Львова з Попасної. Він одягає сонцезахисні окуляри, позує на камеру й просить зробити фото з друзями. Дмитро бере мене за руку й розповідає про друзів, школу, купання у львівських фонтанах та те, як сильно він хоче додому.
Ми прогулюємось до грядки, яку щойно облаштували. Насіння та розсаду висадила Марія з Бердянська Запорізької області. Жінка приїхала до модульного містечка лише кілька днів тому, а до того мешкала в знайомих.
«Я 40 років жила у квартирі в Бердянську. Коли мені було вже понад 70, то я купила будинок в селі, і жодного разу про це не шкодувала. Там у мене був город, сад з трояндами та ліліями. Були навіть арки з винограду, які зять допоміг зробити. Зараз в будинку живуть дочка й зять. Вони вирішили його охороняти й чекають нашої перемоги», – розповідає Марія.
На грядці вона посадила м'яту, посіяла огірки. Згодом ще планує посадити квіти. Подивитися на грядку приходить Олена. Вона з Лисичанська. Жінки говорять про городину, але починають розпитувати одна одну про минуле.
«На моєму обличчі результат обстрілу. Я просто була на вулиці, і впали уламки. Я залишилася без половини обличчя, без ока. Зараз чекаю на нову операцію», – каже Олена, відгортає з чола волосся і показує шрами.
Активісти встановлюють останні грядки. Координаторка проектів ГО «Плато» Анжеліка Зозуля каже, що тепер треба дочекатися паростків і замульчувати рослини, щоб не було бур'янів і краще зберігалася волога. «О, як на дачі», – киває головою одна з жінок, яка чує поради Анжеліки.
«Коли створювали модульне містечко, то провели опитування серед всіх мешканців, як би вони хотіли бачити своє дозвілля. Приблизно 200 людей хотіли займатися садівництвом і городництвом. Ми маємо окремий проект "Розсадник" – міський сад-город у парку "Залізна Вода", де з минулого року проводимо різні заняття для внутрішньо переміщених українців. Бачимо, що люди, які приїхали сюди в пошуках прихистку, час від часу вдаються до садівничих практик, бо це і заспокоює, і відволікає, тому посадити грядки є ініціативою мешканців, яку донесли до нас представники міської ради. Приблизно місяць тому ми почали думати, як втілити щось, що відповідало б очікуванням мешканців. Сподіваємось, що ці грядки матимуть життя і стануть людям у нагоді», – розповідає Анжеліка Зозуля.
Вона додає, що на території містечка ґрунт неродючий: раніше тут були будівельні відходи, ділянку перекваліфікували, завезли мінімальний шар ґрунту, де росте лише газон. Проте зараз мешканці мають можливість використовувати компост.
«Це потрібно, щоб рослини отримували поживні речовини саме з ґрунту, а не від хімікатів. Ми зробили 14 грядок, але у нас залишається компост, бо його замовили 6 тонн. Люди можуть його брати й вирощувати, наприклад, кабачки. Крім цього, це просвітницька ініціатива. Люди приїхали з інших міст, а Львів унікальний тим, що тут працює єдина в Україні компостувальна станція, яка переробляє органічні відходи. Ми розповідаємо, що це не просто ґрунт. Сортуючи органічні відходи з кухні можна отримати цінне добриво. Це теж формат інтеграції. Це побутові звички, які треба поширювати», – пояснює Анжеліка Зозуля.
Попри те, що мешканці модульного містечка облаштували всі грядки, робота ще триває. Діти, які захопились городництвом, створюють город на околиці помешкань. Анжеліка каже, що вони посіяли шпинат, коріандр і дуже багато моркви.
«Діти в захваті. Можливо, вони не до кінця розуміють, що відбувається. Однак мені здається, що вони навіть краще, ніж дорослі, розуміють наші ідеї», – усміхається Анжеліка.