Чи можна засоціювати Ріхарда Ваґнера з війною? Та легко, варто хоча б нагадати, що він був улюбленим композитором палія Другої світової Адольфа Гітлера. А ще – той епізод з «Апокаліпсису сьогодні» Френсіса Форда Копполи, коли підполковник Кілгор відправляючи, бойові гелікоптери, свою «повітряну кавалерію», аби ті винищити до ноги в’єтнамське село, вмикає на радіохвилі ваґнерівський «Політ Валькірії». Ця сцена стала такою ж меморіальною для світового кінематографа, як прибуття потяга на двірець Ла-Сьота братів Люм'єр, Потьомкінські сходи в Ейзенштейна, натхненний монолог Скарлет О’Хари «Я ніколи більше я не буду голодувати», сміх Фантомаса, I'll be back Арні-Термінатора чи дві пігулки від Морфеуса з «Матриці» братів-сестер Вачовскі. А відтак Ваґнер став невіддільним від війни, принаймні в кінематографі.
І от маємо новітню асоціацію: приватна військова компанія «Ваґнера». Про себе вона «голосно» заявила щойно цьогоріч на початку лютого під час «хішамської масакри», проте, люди втаємничені чули про її діяльність ще кількома роками раніше.
Підрозділ-фантом
То ж чим є та сумнозвісна ПВК «Ваґнера»? Чи точніше: що ми про неї знаємо? Передовсім, що це підрозділ-фантом, ПВК «Ваґнера» не значиться ні в реєстрах силових відомствах, ні в реєстрі юридичних осіб, а її бійці відсутні в формулярних списках особового складу.
Сам підрозділ був сформований, як вважається, 2013 року з військових відставників та шукачів пригод й на початках називався «Слов'янським корпусом». Тоді ця озброєна група налічувала 267 найманців і виконувала бойові завдання в Сирії, здебільшого охороняючи нафто-газові об’єкти. Командиром «Слов'янського корпусу» був полковник запасу Дмітрій Уткін. До цього він командував 700-м окремими загоном спеціального призначення Другої окремої бригади спеціального призначення Головного управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації. Тобто Уткін був фаховим військовиком-спецпризначенцем.
«Ваґнер» крайній праворуч
То звідки ж взявся «Ваґнер»? Відомо, що саме таким був військовий позивний полковника Уткіна. Кажуть, що він чи то був шанувальником німецького композитора, чи то вдавав зі себе такого. А от чого він дійсно був прихильником – то це нацистської ідеології, а тому шанував всю атрибутику Третього Райху. Ходить чутка про такий курйозний випадок з «Ваґнером», коли він привів свою команду воювати на сході України. Декотрі з рекрутованих ним «ідейних» добровольців (ті, котрі не просто йшли тупо заробляти гроші за вбивства) були переконані, що їдуть воювати на Донбас з українськими фашистами, захищати від них мирне населення. А тут – шок: командир, котрий кохається у ґакенкройцах, проповідує національну зверхність і людиноненависництво. Але згодом цей шок минув. Хтось з «ідейних» відмучився, хтось «перевиховався», і тепер більше ніхто не ставить командирові дурних запитань, а лише чітко виконує його накази.
«Ваґнер» у Криму
Однак, торкнувшись, донбаської епопеї «Ваґнера», ми перестрибнули через один важливий епізод – кримський. Але спершу про те, чому «Слов'янський корпус» став ПВК «Ваґнера». Справа в тому, що, як вже було сказано, ПВК «Ваґнера» – це підрозділ-фантом. А стати таким він мусив не стільки через свої таємні брудні справи, скільки через відсутність у Росії правової бази для своєї діяльності. Уже кілька років у Державній думі балакають про необхідність ухвалення закону про приватні військові компанії, але досі справа буксує. Припускають, що, зокрема, й через спротив офіційних військовиків, котрі не бажають мати під боком легітимних конкурентів. Тому «Слов'янському корпусу» довелося перейти на напівлегальне становище, спекатися засвіченого імені й взяти умовне – ПВК «Ваґнера».
Власне, з новим іменем і в новій ролі – вже не охоронців енергетичної інфраструктури, а професійних диверсантів – ПВК «Ваґнера» з’явилася в Криму наприкінці лютого 2014 року. Саме уткінські хлопці розпочали захоплювати державні й військові об’єкти на півострові. Розрахунок Кремля був зрозумілим: пустити наперед підрозділ-фантом, від якого досить легко можна буде відхреститися у разі невдачі. Бо хто зна, може українські силовики зненацька почнуть чинити збройний опір, може втрутяться американці, може «запрацює» Будапештський меморандум, може «каміння з неба»… Але все обійшлося, «ваґнерівці» виконали свою місію й пішли далі – на Донбас. А Крим зазнав офіційної анексії Росією.
Ціна «Ваґнера»
Що відомо про фінансування ПВК «Ваґнера»? Бюджет формування, за різними підрахунками, сягав минулого року понад 17 мільярдів рублів, 2016 року він був ще – 10 млрд, а 2015 – п’ять мільярдів. Незле таке зростання – практично вдвічі щороку. За даними групи журналістів-розслідувачів Conflict Intelligence Team (CIT), яка стежить за діями російських військовиків у Сирії, зарплата «ваґнерівців» під час перебування в Росії становить від 50 до 80 тисяч рублів, під час закордонних «відряджень» – 100-120 тисяч, в разі безпосередніх військових дій – 150-200 тисяч, а коли справа доходить до особливо гарячих кампаній, як от операція в сирійської провінції Дейр-ез-Зор, то платня зростає до 300 тисяч. Існує також і система премій та інших стимулів за спеціальні досягнення.
Попри те, що Кремль вперто зрікається своєї причетності до ПВК, встановлено, що негласно «ваґнерівців» курирує Головне управління Генерального штабу Збройних сил РФ. До місця ведення бойових дій їх доставляє транспортна авіація Міністерства оборони Росії, вони лікуються в російських військових шпиталях і навіть отримують державні бойові нагороди.
Окрім того, відомо, що заборонена російським законодавством група військових найманців без жодних напружень тренується собі на військовій базі поблизу хутора Молькіно в Краснодарському краї. Це одна й найкращих російських військових баз, з наймодернішим полігоном, в який Кремль щороку вкладає сотні мільйонів. Свого часу обладнання для цього полігону російської армії мав виготовити німецький концерн Rheinmetall, проте оборудку довелося розірвати через запровадження Європейською Унією антиросійських санкції. Але й без німців знайшлось кому обладнати полігон для російських найманців за найвищими стандартами.
Офіційно в Молькіно дислокуються три військових підрозділи: 1-а гвардійська ракетна бригада (в/ч 31853), 10-а окрема бригада спеціального призначення ГРУ Міноборони (в/ч 51532), а також 243-й загальновійськовий полігон (в/ч 55485). Звісно, що офіційно ПВК «Ваґнера» – «іхтамнєт».
Яка нині загальна чисельність «ваґнерівців»? У багатьох публікаціях-розвідках щодо них йдеться про приблизно дві тисячі багнетів, німецьке видання Bild наполягає на цифрі 2500, а от видання Republic, поспілкувавшись з кількома «ваґнерівцями», а також офіцерами Міноборони РФ і ФСБ, довело особовий штат ПВК до 3600. Відомо, що після донбаської кампанії ПВК поповнилася особами з українськими паспортами, котрі побачили, що, воюючи з «укропами», тепер багато не заробиш, то вирішили покращити свою фінансову ситуацію, вбиваючи сирійців і курдів. У СБУ точно знають про перебування у лавах найманців щонайменше чотирьох десятків формально українських громадян. Хоча не виключено, що їх там більше.
Донбас і «Ваґнер»
Нині вже відомо, що СБУ вперше зафіксувала наслідки злодіянь ПВК «Ваґнера» на сході України Донбасі ще в травні 2014 року. Але щойно в жовтні 2017 року голова СБУ Василь Грицак заявив про причетність «ваґнерівці» до збиття військово-транспортного літака Іл-76 над Луганським летовищем, коли загинуло 49 українських військовиків, до штурму Донецького аеропорту і бойових дій під Іловайським і Дебальцевим. Також існують вагомі підстави вважати, що саме «ваґнерівці» займалися фізичним знищенням командирів «Новоросії», котрі ставали «зайвими» для Кремля. Дивно, що наші спецслужби цю «ваґнеріану» так довго «тримали в собі». Але з’ясовувати цей момент – не мета даного тексту.
Тож ми знаємо, що ПВК «Ваґнера» проходила своє так зване «бойове хрещення» у вигляді воєнних злочинів – причому і за українським, і за міжнародним, і навіть за російським законодавством (військове найманство все ще заборонено статтею 359 КК РФ) – на сході України. Сподіватимемося, що раніше чи пізніше російські найманці у повній мірі відповідатимуть за свої донбаські пригоди перед Гаазьким трибуналом. Чи, посилаючи своїх бойовиків чинити військові злочини, Уткін вмикав їм музику Ваґнера? Цей момент історія замовчує. Утім можна сподіватися, що таке припущення справедливе, треба ж було якось емоційно й символічно підкріпити гучну назву підрозділу.
Сирійська «ваґнеріана» і «кухар Путіна»
Але перейдемо до сирійської глави «ваґнерівської» історії. З розслідувань російських та західних журналістів відомо, що свідчення активності ПВК в Сирії зафіксовано вже з другої половини 2015 року. «Ваґнерівці» опинилися в «гарячій точці» ще за кілька місяців до офіційного оголошення Росією початку воєнної операції «допомоги дружньому сирійському народові» (30 вересня 2015 року). У ході сирійської активності засвітилося й ім’я головного куратора й спонсора «ваґнерівців». Ним виявився так званий «кухар Путіна» Євгєній Прігожин.
«кухар Путіна»
Кілька слів про цього жевжика. Як і всі «серйозні люди» на пострадянському просторі Прігожин заробив собі в молодості дві «ходки» на зону за насильницькі дії. У бурхливі 90-і стрімко піднявся до власника ресторанної мережі, де любив похарчуватися й сам Путін. Звідси в Прігожина і відповідний неформальний титул. У будь-якому випадку, нині він входить у пул найдовіреніших осіб шефа Кремля й виконує для нього досить специфічні місії, про які ми ще поговоримо.
«товариш Кім» - у центрі
Ми вже назвали два імені, пов’язані з керівництвом ПВК «Ваґнера», варто назвати ще третє гучне ім’я – Сєргєй Кім, 1978 року народження. Він є начальником оперативного відділення компанії. Свій кривавий слід Кім залишив ще на Донбасі. У Сирії прославився тим, що, як стверджують експерти, котрі слідкували за його діяльністю, де лише міг, намагався насолити американцям, ставлячи під загрозу й так хисткі домовленості між Вашингтоном і Москвою щодо зон розмежування в Сирії та режимів тиші. Виявилося, що саме «товариш Кім» планував ту фатальну операцію під Хішамом в провінції Дейр-ез-Зор, яка на весь світ «прославила» ПВК «Ваґнера».
Хішамський наступ
Про те, як регулярні американські війська організували російським найманцям «криваву лазню» в Хішамі у ніч з сьомого на восьме лютого, останнім часом писалося й говорилося досить багато. Спробуємо коротко описати суть інциденту. Отже на початку лютого «ваґнерівці» спільно з загонами проурядового сирійського ополчення здійснили рейд через славну річку Євфрат. Вони вторглися на територію, контрольовану курдськими Сирійськими демократичними силами – союзниками коаліції на чолі зі США – і облаштували там плацдарм для того, щоб розвивати подальший наступ. Експерти переконують, що така операція була б просто неможливою без санкції російського командування.
Подолання Єфрату здійснювалося понтонним мостом, спорудженим російським інженерно-саперним підрозділом ще у вересні 2017 року. Але шостого лютого рівень води в Євфраті несподівано піднявся на кілька метрів, а швидкість течії збільшилася в двічі. Наступного дня стрімкі потоки води знесли 200-метровий понтонний міст через Євфрат. Як згодом з’ясувалося, підняття води відбулося не спонтанно, не внаслідок природніх процесів, а стало наслідком відкриття шлюзів на греблі гідроелектростанції Ет-Табка, яку контролюють американці. Отже на сухопутне підкріплення «ваґнерівці» вже могли не сподіватися. Це мало б стати попередженням для них від Пентаґону, мовляв, зупиніться, ми вас бачимо й знаємо, що ви замислили.
А замислили вони, як мінімум, захопити нафтопереробний завод Conocо й сусідні нафто-газові родовища. Чи могло російських найманців зупинити згадане попередження американців? Пригадую, як восени 2013 року на кіноекрани вийшов голлівудський фільм «Капітан Філліпс» з Томом Генксом у головній ролі. У ньому показано, як кілька озброєних «калашами» сомалійських піратів наздоганяють на невеличкому моторному човні величезний американський контейнеровоз MV Maersk Alabama і захоплюють капітана в заручники. Все чим могла захищатися команда танкера від таких примітивних нападників – це лише відганяти їх водяними гарматами.
Можливо «ваґнерівці» ідентифікували себе з тими піратами, з котрими американці здатні воювати лише водою (відкриття шлюзів). Але вони, напевно, забули чим завершується фільм: прибувають американські спецпризначенці й за кілька секунд точними влучаннями перестрілюють всіх нападників – happy end.
Можливо «ваґнерівці», напічкані кремлівською пропагандою були переконані, що під Іловайськом чи Дебальцевим вони воювали з американцями й здолали тоді їхній опір, то чому ж не спробувати знову. В сенсі: «можем повторить».
Можливо російські найманці вважали систему командування в американській армії дуже неефективною. Сподівалися, що угрупування американських вояків на місці подаватиме запит до командування об’єднаної коаліції в Сирії, а та, своєю чергою, проситиме санкції у Пентагону, останній, захоче зв’язатися з Білим домом тощо. Тобто, допоки буде отримано дозвіл на відкриття вогню у відповідь, справу буде зроблено.
Чому не справдилися надії росіян на хішамський бліц-кріґ – йтиметься у другій частині статті.