- У Бучачі завжди було жваве громадське та культурне життя. Як і всі галицькі містечка, до Другої світової війни воно було заселене поляками, євреями та українцями. Саме в Бучачі народився та провів дитинство і юність Нобелівський лауреат з літератури Йосеф Шмуель Агнон. Крім того, у Бучачі мешкали дідусь та бабуся Зігмунда Фройда.
Письменниця Мар’яна Максим’як в інтерв’ю ZAXID.NET ділиться міркуваннями про духовну поезію та її місце в українській літературі, розповідає про своє рідне місто Бучач з ратушею, прикрашеною скульптурами Пінзеля, та варіанти спілкування з колегами по клавіатурі.
– Мар’яно, вже беручи твою першу книжку «Solo душі», починаю думати, що тексти, в ній уміщені, є трохи не такими, як звиклося чути на слемах. Як би ти могла окреслити простір, що впускаєш у своє письмо?
– «Solo душі» – це дебютна, дуже юна, можна сказати навіть дитяча збірка. У ній уміщено перші вірші, дві короткі новели і одне оповідання. Ця книга не мала гучних презентацій, вона стала таким собі подарунком для родичів та друзів. Вірші, котрі можна прочитати в ній, абсолютно інші, ніж можна почути на слемах. Це перші проби пера, ніжні та позбавлені будь-якої іронії, яку часто можна почути у поезіях слемерів. Зрештою, я ніколи себе не вважала слемером, і мій досвід у цьому обмежується лише однією участю у слемі в Тернополі. Щодо простору, то найчастіше пишеться про те, що болить не тільки мене, але й інших. У мене є кілька гострих соціальних поезій, а також жіноча інтимна лірика.
– А чи навчання в УКУ якось впливає на те, що ти пишеш? Чи якось проникає теологічна освіта у твій поетичний світ?
– Раніше, під час навчання на богословському факультеті, релігійна тематика рідко входила до моїх віршів. Тепер, уже після закінчення університету, я дуже захопилась польською духовною поезією. Почала робити деякі переклади на українську, а також пробувати себе у цьому своєрідному жанрі. У майбутньому взагалі мрію про власну збірку релігійної поезії.
– Мар’яно, як гадаєш, яке місце духовної поезії в нашій літературі порівняно з іншими європейськими літературами?
– На жаль, в Україні релігійна поезія не така популярна, як скажімо, у Польщі. Тішить, що хоча би маємо поодинокі переклади духовної поезії на українську. Щодо літератури в Україні, то вважаю поезії Івана Малковича гідними зватись глибоко духовними та надзвичайно щирими.
– Чи може така поезія бути цікавою агностикам і чи важко витримувати баланс, аби не вдатися до моралізаторства?
– На мою думку, релігійна поезія взагалі не має щось нав’язувати чи вдаватись до моралізаторства. Це, перш за все, тонке словесне відображення твого особистого ставлення до Бога. Це дуже інтимна та щира розмова з Богом, у якій немає місця повчанням. Це швидше сповідь або молитва.
– А зараз би попросив розказати про своє рідне місто Бучач. Це достатньо сильний естетичний керунок.
– Бучач – надзвичайно красиве містечко. Маленьке, проте, дуже компактне та мальовниче. Особливість його у рельєфі – місто лежить у долині, а довкола пагорби. У Бучачі завжди було жваве громадське та культурне життя. Як і всі галицькі містечка, до Другої світової війни воно було заселене поляками, євреями та українцями. Саме в Бучачі народився та провів своє дитинство і юність Нобелівський лауреат з літератури Йосеф Шмуель Агнон, крім того, у Бучачі мешкали дідусь та бабуся Зігмунда Фройда. Разом з тим, це рідне місто для Мар’яна Крушельницького, Михайла Островерхи, Осипа Назарука та інших відомих історичних постатей. Дуже цікавим є і те, що саме у Бучачі мешкав та творив знаменитий майстер-різьбяр Іоанн Пінзель. У місті залишились храми з його вівтарними скульптурами, а також без перебільшення надзвичайної краси ратуша – творіння Пінзеля та Меретина.
– Знаю, є історія про те, як Пінзель вінчався у Бучачі. Як то все було?
– Я також не знаю, як то все було, бо ж відбувалось у далекому 18-му столітті (усміхається). Віра Стецько, тернопільський мистецтвознавець, яка досліджує творчість Пінзеля з середини 80-х років, розповідає, що у записах церковних книг бучацької парафії йдеться про те, що 13 травня 1751р. в Бучачі укладено шлюб між «шляхетними Іоаном Георгієм Пілзе, молодшим скульптором вівтарним та Маріанною Єлизаветою Кейтовою, вдовою», дівоче прізвище якої було Маєвська. Окрім того, що ця згадка – перша, саме з неї дізналися ще й ім’я митця, яке до того було невідоме. З огляду на наступні записи з книги хрещень того ж Успенського костелу в Бучачі, відомо, що Пінзель мав двох синів, одного з яких назвав на честь архітектора Бернарда Меретина, який був хрещеним батьком хлопчика. Але вже 24 жовтня 1762 р. маємо останній запис про Іоана Георгія Пінзеля: про те, що вдова Єлизавета Пілзнова вийшла заміж за Іоана Беренсдорфа. Чи помер Пінзель чи просто зник – досі залишається загадкою. Про життя відомого майстра у сучасній українській літературі написано два романи авторства Євгенії Кононенко та Володимира Єшкілєва. Раджу почитати.
– Мар’яно, а чи проникає ця естетика і ці історії у твоє письмо?
– Звичайно, я часто натхненна красою міст. Останні роки більше мешкаю у Львові, ніж у Бучачі, проте часто навідуюсь у рідне місто. У дитинстві та студентських роках мріялось утекти з Бучача у якийсь мегаполіс, тепер я мрію про протилежне – повернутись до Бучача. Там я відчуваю спокій, натхнення та розумію, скільки таємниць та людських історій містить у собі це місто, і скільки можна про нього написати. Надзвичайно люблю Бучач.
– Попри це, твої літературне становлення і діяльність більше пов’язані таки зі Львовом. Яке там нині мистецьке середовище? Чи є у когось із твоїх друзів-колег такі твори, що їх могла би читати із задоволенням, не знаючи авторів?
– Про львівське мистецьке середовище важко говорити однозначно. Я не особлива завсідниця львівських поетичних тусовок. Я взагалі досить закрита у собі, якщо я контактую із кимось, то з цього або зав’язується дружба, або все сходить нанівець і згодом обмежується буденним «привіт». Єдине, можу зауважити, що у Львові є варті уваги молоді перспективні поети, котрі вже досить відомі в Україні та й не тільки: Юлія Мусаковська, Альбіна Позднякова, Оксана Васьків та ще кілька.
– Дякую, Мар’яно за розмову. На завершення, було би незле почути від тебе побажання нашим читачам.
– Насамперед, я бажаю бути здоровими духовно і тілесно. Бажаю відчувати себе цілісно, впевнено та вільно. Обирати в житті те, що до вподоби, а не те, що нав’язують інші.
Довідка ZAXID.NET
Народилась 1986 р. у Бучачі на Тернопільщині. Закінчила Український Католицький Університет, за фахом – теолог. Продовжує навчання у Львівському національному університеті, на факультеті журналістики. Пише поезію, прозу, короткі сценарії.
Автор дебютної збірки “Solo душі” (”Каменяр”, Львів 2004).
Автор літературних проектів: «Ніжність» в межах IV Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (2007); «Дванадцять пустельних дівчаток» у рамках Шостого Міжнародного фестивалю «Флюгери Львова» (2008).