В «УПА» з'явилася книжка вибраної поезії Юрія Андруховича. Власне, до червоного й ошатного видання увійшло не все з п’яти збірок Юрія Ігоровича. Причина в тому, що тексти, написані для гурту «Мертвий півень», за визначенням Патріарха, − зовсім інший жанр.
Тому фани творчості автора й музичні гурмани водночас не побачать улюблених хітів у цій книжці. Натомість основний корпус текстів «БУ-БА-Бістського» періоду та «Листи в Україну» вкотре потішать читацьку аудиторію.
Повернувся Юрій Андрухович до своїх віршів не тільки з ініціативи видавця Івана Малковича, а й щоб підкоригувати їх. На презентації в Києві гість привідкрив двері своєї творчої лабораторії, себто розповідав про процеси пошуку потрібної рими, вдалого слова та про те, як вони трансформують поезію. Наприклад, раніше було: «коли в букетах подаєш надії, від сльоти продряглі», виправлено на: «Коли надії подаєш, мов діаманти неогранені» або «крик нічних вістунок мертвить і воскрешає», а тепер «вбиває і воскрешає» (вірші зі збірки «Небо і площі»). Цікаве автокоментування, певне виправлення/доповнення самого себе зняло з Патріарха маску такого собі забронзовілого й канонізованого класика, якого не затьмарює успіх в читачів, особливо в Польщі чи тій же Німеччині. І що прикметно, вірші найстаршого «Бу-Ба-Біста» тут ні при чому. Письменницькими лаврами удостоєно авторову прозу, його романи переклали багатьма мовами світу та інсценізували в Європі. Тому перш за все Юрій Андрухович – прозаїк європейського масштабу, а вже потім поет-вісімдесятник, постмодерніст, «Бу-Ба-Біст». Та якщо мовити про поетичний доробок митця, він складається не тільки з буфонади чи балагану, за які його шпетять деякі критики. Є в Андруховича чудові зразки еротичної лірики («Дерево…» зі збірки «Небо і площі»), поезії споглядально-медитативного, майже буддистського зразка («Травень є травень…», «Щойно червень, а пахне від лип…» із книжки «Cередмістя»), занурення в історичні колізії Львівщини – цикл «Три балади», повернення до Івана Котляревського з постійними алюзіями на його «Енеїду» («Поет запитує», цикл «Загибель Котляревщини…» з різних видань). Тож літератори, які закидають Юрію Ігоревичу тільки постмодерністську гру, лишень «БУ-БА-Бістську» естетику, думаю, мають переглянути свої погляди щодо його поетичного вибраного.
З приводу листів в Україну. Складається цикл із 20 поезій, написаних ще в 1990-х роках у Москві. За задумом письменника, це віршовані послання українського поета, які він пише до вигаданого приятеля зі столиці Росії. Поетичний цикл виник під впливом епістолярної лірики Йосипа Бродського та культурологічної есеїстики Євгена Маланюка, а саме його «Книжки спостережень». «Листи в Україну» передусім прикметні своїми спостереженнями, іронією, сарказмом, пафосом. Ліричний герой обсервує довколишню дійсність, передаючи її найтонші нюанси, доречні порівняння. От хоча б вельми пікантне зрівняння російської жінки з українською кінця 80-х – початку 90-х років: «…Вони тут не стільки юні, // скільки терті… Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, // вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі,… їм відомо з десяток способів сексу,… Пересвідчишся легко – лишень приїдеш,// поведу тебе по ямах, борделях…»; «українські ж дівчата більш кольорові… Всі вони чорноброві, всі порядні й чисті…» (Лист №3). У четвертому ж листі автор ще більш уцнотливлює українських жінок, говорячи, що вони музичні, пластичні, «…по обіді в неділю читають Квітку-Основ’яненка, в церкві співають хором» (с.182). Таке враження, що поет користується літературними типами, які вигадали письменники, а не реальною прозаїчною дійсністю. Окрім того, в листах поет приділяє увагу й суто побутовим, політичним, історичним навіть економічним аспектам країни під назвою Раша, порівнюючи їх з українськими реаліями. Інколи такі зрівняння хибують надмірною описовістю, різкими висновками та поверховою емоційністю. Натомість письменник Сергій Жадан у післямові припускає, що весь цикл, та й сама книжка, присвячені пошукам любові. «І весь карнавал та кримінал, уся буфонада й клоунада, всі «історичні хроніки» та хронічки просто, все середньовіччя та бароко, є лише тлом, декораціями безкінечних і по-своєму безнадійних пошуків тепла і любові. Адже про що, за великим рахунком, сам цикл, за яким названо збірку, ці двадцять листів в Україну? Звісно, про любов». Ще одна цікава думка для критиків Юрія Андруховича та його палких шанувальників.
Юрій Андрухович. Листи в Україну. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2013. - 240 с.