Мати на увазі

Про недоговореність, яка вилазить боком, про землю, війну і пенсії колаборантам

20:00, 11 листопада 2019

«Мати на увазі» – це доволі багатозначний вислів. Можна «мати на увазі», а можна і «мати десь». Усе залежить від ситуації. А оскільки життя – складна штука, то такий підхід часто вилазить боком тому, хто вирішує за допомогою словесних вивертів переграти ситуацію в процесі.

Наприклад, зараз найкращі уми думають над тим, як відкрити ринок землі. При цьому всі щось «мають на увазі». Бо «ринок землі» для фермера – це одне, а для власника печатки якогось «держоблгеокадастру» – зовсім інше. І у всіх напоготові свіжа соціологія (наприклад, така). Отже, більшість (53%) проти скасування мораторію. Але ж «70% вважають, що власники земельних паїв повинні отримати право продавати/дарувати їх, але виключно вітчизняним компаніям або громадянам України».

Якщо послухати всіляких експертів, можна знову почути «плач Ярославни» про народ, який сам не знає чого хоче, і взагалі не розуміє, яке щастя до нього привалило. Але чому не припустити, що народ не проти того, щоб люди могли продавати своє і купувати чуже? Але народ (той самий) проти того, щоб «керманичі» продавали «нічийні», тобто державні землі. Це ж на поверхні. Так, народ довіряє владі, але ж не настільки…

Окремо йдеться про вічну тугу – продаж землі іноземцям. Тут «народ і партія єдині», тобто проти. Але якщо вже в соцопитуваннях згадано «іноземців», то давайте включати й «олігархів». І так ці поняття розмиті до неможливості, і всі «мають на увазі» щось своє. Зрештою, тут не важко спрогнозувати результати. Але, заради спортивного інтересу, вартувало б поставити питання бодай так: «умовний Коломойський (українець) готовий купити вашу землю за 100 доларів, умовний Ротшильд (іноземець) – за 500. Ви за чи проти продажу своєї землі іноземцям?». Саме «своєї», це важливо.

Зрештою, щоб зрозуміти, наскільки важливо називати речі своїми іменами, можна ознайомитися з історією колонізації Нової Зеландії. Європейці думали, що купують землю. Вожді думали, що продають європейцям лише тимчасове право на користування. Войовничі маорі думали, що ринку землі у них немає, бо вона вся спільна («народна» чи «державна», якби сказали українці). До речі, в маорі теж є свій войовничий танець…

Інший приклад того, як «віра у власні сили» не допомагає переграти шулера в карти – це війна, АТО і ООС. Ми вже визнали агресію Росії, визнали окупацію, але воєнний стан – це ж загроза для міжнародної фінансової підтримки, це відлякує інвесторів. Чого ж тоді обурюватися, що ті самі західні партнери (про Лаврова і мови нема) говорять про «конфлікт на Сході України»? Ми ж все робимо правильно: потяг Львів-Москва – для наших людей, електрика в окуповані міста – для наших людей, а тепер і майбутня відбудова зруйнованої економіки – від наших людей нашим людям.

Нема нічого дивного в тому, що Сергій Сивохо «голосом Донбасса» розповідає про складність отримувати українські пенсії на окупованій території. Бо, згідно з нашою позицією (якій не рік, нагадую), мирні жителі окупованих територій, навіть з російськими паспортами – це не російська меншина в Україні, це просто такі трохи інакші українці. І тут Сивохо – радше наслідок. Бо причина – у патентованих патріотах, котрі за всі роки незалежності не спромоглися назвати російську національну меншину російською національною меншиною. Чому угорець може бути угорцем, поляк – поляком, а росіянин має бути укрАинцем? Походження (на відміну від належності до політичної нації) не вибирають.

Ну от, тепер у нас на Сході не російська агресія, а конфлікт між українцями і укрАинцами. Бо всі «мали на увазі» щось своє. З землею, підозрюю, така сама оказія трапиться…

Назар Кісь