Минуло вже більше місяця, як ми вийшли на майдан для боротьби за свої права. Хтось каже, що першого тижня жодної революції не було – просто молодь хотіла показати своє прагнення приєднатися до Європи, зокрема через угоду про асоціацію з ЄС.
Та я думаю, що уже першої ночі, з 21 на 22 листопада, почалася нарешті справжня революція.
Усі ми пам’ятаємо, як дев’ять років поспіль у суспільстві поширювалася загальна апатія й розчарування. Повсюдно чулися коментарі: «А що ми можемо змінити, та нічого і так не буде»… Усі нарікали на лідерів, стан справ, неспроможність опозиції… Правда, на мої запитання до таких критиків, чому ж вони про Януковича і Ко нічого не кажуть, мені відповідали: «А що тут казати?..» , таким чином даючи йому вести мирно і спокійно свою політику, спрямовану проти народу.
А тут народ нарешті не змовчав, вийшов на знак протесту. Вийшов сам, без партійних провідників, а тільки тому, що так вирішив!
Тому перший етап революції відбувся у головах людей, властиво молоді, саме у ніч на 22 листопада. Вийшовши на майдан, молодь заявила, що більше не буде мовчати і давати комусь вирішувати за себе. Народ потроху почав усвідомлювати вагомість п’ятої статті Конституції України: єдиним джерелом влади в Україні є народ України. Після заяви Азарова про призупинення євроінтеграційних процесів люди тієї ж ночі почали виходити на майдани, хоча опозиція закликала нікуди не йти, а почекати до 24 листопада… Це показало, що народ і опозиція – також дві різних течії, й опозиція не завжди бажає дослухатися до волі народу.
Другий етап революції, на мою думку, почався 30 листопада, коли довелося з болем усвідомлювати, що держава, в якій ми живемо, першочерговим ворогом своїм вважає народ. Це усвідомлення давалося важко, проте пролита «беркутом» кров наших дітей відіграла роль стимулятора громадянських процесів. Зміну на обличчях людей можна було спостерігати за лічені години. Майдан різко став дорослим. І не тому, що приєдналося багато старших, а тому, що студентам довелося за одну ніч подорослішати і усвідомити всю відповідальність моменту. Майдан почав переформатовуватися: ми – не тільки протест, ми – боротьба, незгода й активна дія. Майдан став середовищем формування нових громадян – небайдужих, свідомих, освічених, професійних і добре скоординованих.
Зараз, із хвилини на хвилину, мав би, на мою думку, початися третій етап революції – концептуальна зміна системи влади, правопорядку і загального функціонування держави. Варто усвідомити, що відставкою уряду, президента чи розпуском Верховної Ради ми нічого засадничо не змінимо. Мають змінитися наші психологічні установки – недопущення порушень закону, неприйняття невиконання програм і обіцянок, кара за злочин та відповідальність за брехню… Якість системи має почати рости, і цього можна досягти лише спільним вибором та зусиллями кожного.
А четвертим етапом революції мала б стати нова обрана влада.
Що я особисто очікую від Євромайдану як явища?
1. Євромайдан – це неймовірна громадянська міць, і буде гріх розбазарити цей унікальний ресурс. Суспільство потребує сильного молодіжного руху, основи якого заклав Майдан. На мою думку, цей рух мав би визначатися кількома критеріями:
а) непартійність (неприпартійність), вклад у майдан, професійність та небайдужість;
б) горизонтальна структура руху;
в) об’єднання всіх молодіжних середовищ, які вийшли і створили майдан;
г) співпраця з усіма конструктивними силами, які здатні приборкати власні амбіції, задля успіху загальної справи.
2. Євромайдан – це нова якість системи. Вийшовши на майдан, ми підняли планку вимог, і тепер завдання її – не тільки втримати, але поширити євромайданне середовище довкола себе. Європейський вибір, який ми констатуємо, – це передусім засади честі й моралі, які в українському політикумі майже відсутні, це верховенство прав людини, якого у нас немає, це чесні суди, міліція, яка захищає… Треба розуміти, що в один день це все не зміниться, тому починати треба зі себе. Шлях важкий і довгий, але тішить, що нас, готових до змін, вже є багато.
3.Євромайдан – це сила організації та дії. Опозиційні політики мають усвідомити одну дуже неприємну для себе річ. Майдан з’явився не лише як противага владі, але й також як противага опозиції, точніше – її бездіяльності та нездатності вирішувати наболілі питання… Після місяця протестів так і не напрацьовано чіткої програми дій. Лише звучать загальні гасла: відставка уряду, звільнення політв’язнів і т.п.; і жодного алгоритму, як ці заяви втілити у життя. Тому майдан має стати інтелектуальним центром, кадровим агентством для нової влади та нових молодих політиків. Саме майдан має напрацювати програму реформування України і докорінної зміни системи. Бо саме на майдані зараз зібрався інтелектуальний цвіт нації.
Які дії потрібні саме зараз?
1. Визначення можливих законних шляхів делегітимізації влади, яка постійно порушує закон і діє проти інтересів своїх громадян; розробка механізму самоуправління, створення чогось типу Тимчасового уряду, який буде відстоювати інтереси Українського народу і від його імені виступати суб’єктом переговорів.
2. Створення внутрішніх механізмів захисту активістів майдану, які зазнають переслідування через те, що влада порушила закон і шукає цапа-відбувайла. Це можуть бути гільдії юристів, охоронців, правозахисників, мережа інформування тощо.
3. Розробка стратегії протидії незаконним діям так званої влади та її поплічників: зокрема санкції щодо представників Партії регіонів, які зможе застосовувати і громада загалом, і кожна окрема особа, що має чітку позицію.
4. Опозиції варто усвідомити, що вона не знає виходу із ситуації, що варто більше прислухатися до нового голосу молоді/майдану; зробити дорадчі групи, зібрати інтелектуалів і напрацювати стратегію дій, нехай на кілька тижнів, кілька днів… але не окремо від громадського руху і не позиціонуючи себе вище нього. Народ розчарований у діях професійних партійних політиків на всі 100%, тому треба бути дуже обережним у діях та заявах.
5. Світовій українській спільноті треба взяти на себе обов’язок бути рупором Євромайдану у світі, а також чинити тиск на представників злочинної влади, які живуть за кордоном (чи їхніх дітей) та на світову спільноту – щоб виступила на захист прав і гідності українців.
І головне – усвідомити: революція лишень почалася. Скільки часу вона триватиме – залежить від нашої концентрації зусиль та бажання знайти шлях спільний, не осквернений протиборством персональних амбіцій. Відступати просто немає куди.
Українці, як завжди, відзначилися, запропонувавши новий рівень свідомості, гідності й боротьби. Тому маємо чітко йти обраним шляхом.