Львівська кераміко-скульптурна фабрика на Мучній, 32 була масштабним художнім підприємством, яке діяло з 1940-х до 1990-х років і давало можливість львівським художникам творчо розвиватися. Зараз це 13 500 м² занедбаних приміщень, навколо яких між спілкою художників, якій належать приміщення, та компанією «Акрополь», яка управляє майном, точиться судова тяганина. Засновником фабрики є саме спілка художників, яка у 2000-х роках стала власницею приміщень. Земля, на якій розташовується фабрика, у власності міста.
Міська рада пропонує митцям та культурним менеджерам Львова напрацювати концепцію розвитку фабрики, щоб створити там творчий простір. Для цього ЛМР 19 серпня ініціювала воркшоп, але розмова перетворилася у конфлікти та крики. Згодом керівництво Львівської обласної організації Національної спілки художників, яке не в останню чергу завдяки своїм діям втратило низку майна, звинуватило міську раду у «рейдерському захоплені фабрики» та «травлі спілки художників», яке нібито відбулося під прикриттям воркшопу. Розповідаємо, якою була зустріч митців.
***
Перед скульптурною фабрикою 19 серпня зібралися художники, галеристи, куратори. Всі вони попри вихідний та спеку прийшли на воркшоп, який зініціювала мерія. Перед обговоренням і дискусією всіх охочих запросили на екскурсію територією. Її провела львівська керамістка Анна Лисик. Мисткиня розповідає, що прийшла працювати на фабрику 1988 року. Жінка каже, що застала добрі для підприємства часи. Після цього почався стрімкий занепад.
«Коли я прийшла, то тут було неймовірно цікаво. Тут працювали приблизно 40 художників-керамістів. Фабрика дала мені все – від професіоналізму до уявлення про ремесло, художню кераміку», – каже керамістка.
Есккурсія майстернями (Фото ZAXID.NET)
Анна Лисик веде кілька десятків присутніх до творчих майстерень. Приміщення занедбані, у них стоять сотні виробів, де-не-де протікає стеля. Подвір'я навколо майстерень та цехів всипані склом, навколо колишнього фонтана лежить сміття. У найгіршому стані – склоцех. Відвідувачі намагаються потрапити у кімнати, де стоять печі, але всі двері замкнені. Частина входів заварена. Про те, що тут активно працювали керамісти видно зі стін, які прикрашені фрагментами виробів.
Подвір'я ЛКСФ (Фото ZAXID.NET)
Переміщення між корпусами по території фабрики займає приблизно годину. Все уповільнює спека. Люди розгублено дивляться на те, що залишилося від корпусів. Серед них стоїть Ростислав Оленчин – керівник компанії «Акрополь», яка з 2008 року управляє майном фабрики. Чоловік каже, що раніше «був людиною з мотивацією, але все завершилося у 2021 році, коли спілка художників, яка є власником фабрики, відмовилася реалізовувати проекти».
Останньою точкою екскурсії є цех бетонної скульптури. По дорозі до неї голова львівської спілки художників Ігор Гавришкевич активно жестикулює й докоряє представникові ЛМР Павлові Богайчику, який прийшов на воркшоп: «Нащо ви мене перебиваєте? Це нетактовно! Говоріть так в міській раді з міським головою!».
Майстерня, де виготовляли монументальні скульптури (Фото ZAXID.NET)
Після оглядин всіх приміщень люди заходять до адміністративного приміщення. Коли перші учасники воркшопу сідають на стільці, Ігор Гавришкевич запитує їх: «Скажіть, будь ласка, на яких правах ви тут є? На яких правах?».
Куратор та мистецтвознавець Павло Гудімов намагається пояснити, що кілька тижнів тому була зустріч в заступника мера Андрія Москаленка, на якій і домовилися про формат воркшопу. Також згадує про «Лабіринти ЛКСФ» – проект 2020 року, який досліджував історію фабрики. За словами Гудімова, тоді спілка не долучилася до організації попри всі прохання.
«Я маю право вам сказати "вийдіть". Розумієте? Бо це є приватна власність. Не перебивайте. Ви тут також в гостях. Будь ласка, помовчіть. Ви зобов'язані були все узгодити з директором фабрики, так? Що, як і чому, яка тема обговорень. Ви прийшли до нас в гості. Ви розумієте адекватність і людяність цього питання?», – вигукує Ігор Гавришкевич.
У суперечку втручається Павло Богайчик. Він каже, що не розуміє обурення Гавришкевича, оскільки той був на зустрічі в Андрія Москаленка й підтримав проведення воркшопу.
«Я перепрошую, але ви гість! І як гість можете звернутися до мене, щоб обговорити!», – не перестає сперечатися Гавришкевич наче інших аргументів в нього не було.
За всім спостерігає юрист Юрій Вахель. Він підходить до Гавришкевича й падає перед коліна: «Прошу пана, дозвольте нам побути на вашій території!».
Голова спілки розгублений, але не перестає сваритися: «Давайте в клоунів не гратися! Цю всю клоунаду організувала міська рада. Хто вас запросив? Вас запрошували? Ваш сусід може запросити вас до вашої ж хати? Помовчіть! Ви тут гості!».
Павло Гудімов запитує, чи має право говорити тут, як гість. Гавришкевич заявляє, що не хоче його слухати, а міськрада не мала права нікого запрошувати до фабрики. Із залу хтось вигукує: «Так ви не один приватний власник! Це земля львівської громади. Члени спілки так само власники! Ви не можете виступати як один єдиний власник!».
Голова спілки ще більше обурюється і не реагує на прохання перестати кричати: «Ваша хата також на землі львівської громади! І моя хата на землі львівської громади! Ви не керуйте, тут і мені не пояснюйте. Тут пояснює власник! Це є ТОВ " Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури" і я тут керівник».
Павло Гудімов запитує, чи голова спілки хоче зірвати захід. Після цього кілька хвилин у приміщенні гамір. Ігор Гавришкевич знову переконує, що міська рада не має тут нічого проводити. До присутніх звертається мистецтвознавець та художник Ростислав Шмагало. Він просить тиші й слова для Гавришкевича.
«А є на це згода, щоб я висловився як керівник? Товариство, сідайте, щоб всі все бачили й чули. Шановне товариство...», – вже спокійніше говорить Гавришкевич.
Із залу вигукують: «А можна голосніше? Ми вже звикли до попередніх децибел».
«Товариство, хочу почати з того, що перепрошую за свої попередні емоції. Правда мусить бути правдою. Вона все ж таки є за нами, за художниками. Міська рада запросила всіх, щоб обговорити концепцію подальшого розвитку території, яка тепер має назву Львівська фабрика скла, кераміки та скульптури. Власне, мова йде про нерухомість», – розпочинає довгу промову Гавришкевич.
Він говорить, що у 2008 році спілка художників уклала угоду, за якою нерухомість фабрики на площі 13 500 м² перейшла в управління «Акрополю». За словами Гавришкевича, у документах немає жодних механізмів контролю за майном та механізмів, щоби запобігати відчуженню майна. Саме через це, на думку Гавришкевича, приміщення фабрики перебувають у такому стані. Він зазначив, що угоду замість тодішнього голови Національної спілки художників України підписав художник [заступник голови НСХУ з економічних питань] Володимир Зінченко. Гавришкевич говорить, що проти Зінченка є відкрите кримінальне провадження, як і проти інших, хто відчужував майно спілки.
Зазначимо, що наразі слідчі Національної поліції розслідують заволодіння майном Національної спілки художників України. У матеріалах справи йдеться, що голова львівського осередку Олег Микита [помер 2020 року] використовував підконтрольні йому компанії, зокрема й «Акрополь», та заволодів нерухомістю спілки. «Акрополь» отримав договір оренди з правом викупу будівлі. Зараз спілка художників вимагає передати їм майно фабрики. Натомість «Акрополь» заявляє, що хоч спілка передала майно в управління, але у 2019 році зареєструвала право власності на скульптурний цех, яким управляє компанія. Спілка художників відстоює позицію, що договір втратив чинність, оскільки вона відмовилася отримувати вигоду від управителя майном.
«Проти Акрополя також відкрита кримінальна справа. Слідчі говорять, що найближчим часом буде оголошена підозра», – каже Гавришкевич.
Керівник «Акрополя» Ростислав Оленчин слухає промову Гавришкевича з іншого кінця залу. Він не вступає в суперечки. Зазначимо, що у 2017 році ZAXID.NET повідомляв, що саме «Акрополь» переписав на себе частину спілчанської нерухомості у Львові, хоч Ростислав Оленчин і переконував – компанія лише управляє майном.
Голова спілки продовжує говорити й переконує, що не відступить від територій. За його словами, фабриці потрібні інвестори, але вони не пропонують нічого, що підходить художникам.
«У Луцьку є музей сучасного мистецтва. Львів'яни й львівська академія мистецтв їдуть аж у Луцьк. У нас цього немає. Я намагаюся знайти таких людей, вожу їх в Луцьк і показую, як можна зробити. І поради прийму від всіх, як би мене там не обзивали. Ось є територія. Робіть музей сучасного мистецтва. Є скульптури. Ось уже маєте від чого відштовхнутись, а я чекаю пропозицій. Я знаю, що дехто хоче тут житло. Моя роль дуже непроста. Але якщо мене будуть клювати ще й свої, ще й ті однодумці… Не кожен художник може потягнути те, що наросло. 12 судових позовів тільки від "Акрополя"! Все треба вичитати. Добре, що в мене є практика, бо, признаюся, був тричі депутатом», – вже спокійніше каже Гавришкевич.
Проте після прохання залу, щоб слово взяли представники міськради, Гавришкевич заперечує й наголошує, що зараз час запитань до нього. Директорка арт-центру Jam Factory Art Божена Пеленська просить голову спілки й нинішнього керівника фабрики перейти до конструктивного діалогу й надати слово організаторам. Вона пояснює: прийшла працювати, а не витрачати свій час.
Гавришкевич реагує різко: «Вважаєте, що все це було неконструктивно? Якщо ви витрачаєте свій час, то чого сюди прийшли? Якщо можете щось порадити, то, будь ласка, якісь запитання до мене».
Попри заперечення Гавришкевича слово надають Світлані Тимків – культурологині за модераторці воркшопу. Голова перебиває її. Тимків обурюється: «Ситуація трохи пішла не так, як ми планували. Тепер, пане Ігорю, узгоджуватимемо при всіх порядок денний. Ви проти моєї персони й того, щоб я модерувала дискусію, бо я не маю стосунку до фабрики? Ви будете модерувати?».
Гавришкевич вкотре повторює, що за законом все тут має робити він. Слово знову надають Ростиславу Шмагало. Він говорить, що у 2020 році спілка подала на область проект, який успішно пройшов конкурс і був включений в перспективні проекти для розвитку області до 2027 року. За словами Ростислава Шмагала, проект для фабрики чинний, його можна розвивати або критикувати.
«Спілка художників та правління працюють на доброчинних засадах, витрачають свій час. Щотижня ми розбираємо справи, 90% яких є юридичними. Зараз пішли кримінальні справи. У нас є свої місця роботи. Я працюю у Львівській національній академії мистецтв. Правління ходить щотижня, розбирається, бо на цю площу є дуже багато ласих. Тут є господарі, які працюють роками й дуже добре, що є цей культурний десант сьогодні. Але ви б мали знати хоча б якесь підґрунтя, те, що робиться», – каже Шмагало.
Зал починає сперечатися й вирішувати, як далі має відбуватися модерація. Світлана Тимків пояснює, що першочерговим планом воркшопу було запросити громадських активістів, галеристів, художників, менеджерів та напрацювати в робочих групах три питання: як запустити фабрику, які є ризики, чи варто зберігати ЛКСФ. Світлана Тимків пояснює, що останнє питання потрібне не для того, щоб поставити під сумнів існування фабрики, а зрозуміти її цінності.
«Ми взяли на себе сміливість розподілити людей, щоб в кожній групі були художники, які працюють на фабриці, були управлінці, були менеджери та громадські діячі. Якщо ви бачите свій порядок, то будь ласка, озвучте. Якщо когось в списках немає, то доєднуйтесь до групи, де вам буде комфортніше», – каже Світлана Тимків.
Слово бере Михайло Лемак, який керував процесом ревіталізації старого трамвайного депо Lem Station, а зараз є військовослужбовцем. Чоловік зазначив, що не був на попередній зустрічі, тому має зрозуміти, від чого відштовхуватись.
«Чи можна було б почути конкретно, які є зауваження, перестороги міста і ті домовленості, які були зафіксовані на попередній зустрічі, щоб розуміти, як рухатися далі. Є люди, які не розуміють контексту. Було б добре конструктивно рухатися далі. Ми розуміємо, що не зможемо багато всього опрацювати, але перші кроки ми можемо зробити», – запитує Михайло Лемак.
Павло Богайчик пояснює, що два тижні тому була зустріч у заступника міського голови Андрія Москаленко з представниками спілки художників, митців, які працюють на фабриці, також компанії з управління проектами «Акрополь». На зустрічі Андрій Москаленко чітко озвучив позицію міста, що на території ЛКСФ має бути культурно-мистецький центр. Щоб зрозуміти, як проект має розвиватися, міськрада запропонувала воркшоп.
Далі Лемак запитав про власність. Гавришкевич почав викрикувати, що фабрика є приватною власністю: «Я розумію, що всі почули мене і розуміють, що таке приватна власність. Тобто, це як ваша хата, ви приватизували вашу хату. Право розпоряджатися на цій території є лише у керівництва приватної власності Львівської фабрики скла кераміки і скульптури. Тому дякую тому, хто мені закидував, бо переконаний, що не розуміє, що говорить. Це є приватна власність. Так само як ваша хата приватизована. І ця приватна власність у випадку ліквідації фабрики, переходить Національній спілці художників України. Зараз за цю приватну власність воює той, кому дали в управління. Тобто "Акрополь"».
У залі знову вирішують, як має відбуватися модерація. Михайло Лемак перепитує, яким має бути результат воркшопу Світлана Тимків повторює: «Маємо видати дуже приблизні напрями й тези щодо того, як потрібно запустити роботу цього культурно-мистецького центру».
Гавришкевич починає сваритися, що не існує тут жодного культурно-мистецького центру: «Це приватна власність! Ви усвідомлюєте, що ви говорите? Це юридичне питання!».
У залі кілька хвилин лунають суперечки. Піднімає руку, щоб взяти слово, юрист Юрій Вахель. Він хоче почути позицію представника «Акрополя», в управлінні якого є фабрика. Керівник підприємства Ростислав Оленчин підтверджує, що приміщення фабрики не повернули компанії, яка його передала в користування «Акрополю». Гавришкевич викрикує, що Оленчин перебуває тут незаконно.
Ростислав Оленчин підтвердив, що суд не припиняв договір, згідно з яким «Акрополь» управляє фабрикою. Проте він зазначив, що перебуває в судових спорах зі спілкою художників, оскільки спілка вважає, що договір втратив чинність. Після кожної скупої репліки Оленчина й запитань присутніх у діалог намагається втрутися Ігор Гавришкевич.
«Річ у тому, що є таке поняття як настрій. Сьогодні, згідно з нашою зустріччю в міськраді, куди ми були запрошені, був настрій і були плани. У присутності Андрія Москаленка ви не були таким гарячим. Ви не висловлювали претензій!», – обурюється Павло Гудімов.
«Висловлював! Може я прийду у вашу хату й керуватиму там! Згідні?», – викрикує Гавришкевич.
«Ні, не висловлював! Я не пам'ятаю таких гарячих висловлювань. Пам'ятаю, що коли Андрій спитав, чи ніхто не заперечує проведення на фабриці воркшопу, то ніхто, зокрема й ви, не заперечували. Було визначено на зустрічі з Андрієм Москаленком, що "Бюро спадщини" і Павло Богайчик проводить цей воркшоп. Ви не мали заперечень. Якщо у вас слабка пам'ять, а ви управляєте такою організацією, то, напевно, треба передати це комусь іншому. Заходьте в гості! Ви поводитесь на дуже низькому рівні. На рівні гостинності нижче плінтусу», – виголошує Гудімов.
Гавришкевич звинувачує Гудімова й хамстві й провокаторстві. Він знову свариться й переконує, що міська рада не має жодного стосунку до фабрики.
«Я вважаю…», – починає Гудімов.
«Ви собі вдома вважайте!», – перебиває Гавришкевич.
Їх перебиває Світлана Тимків, яка каже, що сьогодні вже ніхто не зможе працювати через настрій та неузгодженість. Проте вона знову просить розділитися на групи й піти за напрацьованим планом.
Гавришкевич не погоджується: «Не нагинайте чужу юридичну особу! Ми до вас в міську раду не приходимо й не говоримо, як керувати! Навіть на громадських обговореннях!».
Михайло Лемак пропонує виступити ще комусь зі спілки художників. Слово бере керамістка Анна Лисик, яка на початку зустрічі проводила екскурсію фабрикою. За її словами, конфлікти й скандали почалися тоді, як голова спілки [Ігор Гавришкевич] запропонував художникам подивитися на приміщення, на які мають обміняти на фабрику.
«Не йшлося розмов про якісь музеї, розвиток. Ми знаємо, що вже були історії з салоном-художником, який десь розчинився. Ми не вірили у всі ті речі й вирішили діяти, як можемо. Тобто написали у Facebook [проти обміну приміщень фабрики й переходу на іншу територію]. Не вірю жодному слову Гавришкевича. Ми хочемо, щоб цей воркшоп відбувся й хочемо лишитися на фабриці й працювати. Хочемо, щоб територія розвивалася, щоб не було жаху, який тут є. Щоб не було цього кошмару, зробленого руками Оленчина і руками спілки. Не віримо, що спілка здатна своїми руками щось добре тут зробити. Треба знаходити тих людей, які хочуть нам допомогти. Не зривати зараз це зібрання, що ви збираєтесь робити», – емоційно говорить Анна Лисик.
Гавришкевич не погоджується з нею і говорить, що Лисик все перекрутила. Богдан Гой, який очолював Львівську спілку архітекторів, говорить, що у нього дійсно було бажання допомогти фабриці, але зараз він не бачить сенсу слухати обговорення.
«Знаємо, що сюди залазять приватні інвестори з бажанням побудувати елітну житлову нерухомість. Боротися з такими інвестиціями завжди дуже складно. Це величезні кошти, за які можна тут 10 фабрик побудувати. Дуже хочемо, щоб це без перебільшення золоте місце зажило як частина культурного життя Львова», – каже Богдан Гой.
Чоловік невдовзі покидає обговорення. Після нього із залу виходять й інші люди. Ті, хто залишився, після понад години сварок намагаються знову почати воркшоп. До слова знову кличуть Ростислава Оленчина. Він неохоче відповідає присутнім й наголошує, що не бачить на фабриці ніякого майбутнього й завершує свої функції на об'єкті. Він підтверджує, що «Акрополь» не досягнув фінансових та якісних показників на фабриці, які планував.
«Чому не змогли? Інтерпретацій багато. Офіційна позиція – багатостраждальні дорожні карти розвитку фабрики. Затверджені концепції припинили виконувати у 2021 році. Бізнес-план передбачав перенесення фабрики на Збиральну на околиці Львова… Передбачали, що фабрика може бути локалізована в площі до 5 тис. м² з 13. Цього би цілком вистачало, щоб підтримувати функцію креативної платформи. Щодо іншої площі було декілька планів. Але яка мета це озвучувати? Дивіться, це вже закінчилося у 2021 році, тому я просто не бачу сенсу», – каже Оленчин.
Юрій Вахель обурюється й таки просить відповісти, що «Акрополь», планував робити на фабриці. Оленчин же говорить, що тут пропонували створити бізнес-парк для креативних індустрій, але зараз немає жодних ідей і бажання це реалізовувати.
«Кроком першим передбачалася реконструкція, наприклад, адміністративного корпусу, де ми зараз є. Функція мала бути така сама, яку має фабрика: музейний простір, творчі майстерні, виставковий простір тощо. Спілка відмовилась їх реалізовувати в 2021 році. І тому я просто не зміг далі їх виконувати без спілки», – каже Оленчин.
У залі знову починаються гучні дискусії. Гавришкевич намагається заперечити слова Оленчина. Юрій Вахель заявляє, що з такими настроями тут не з'явиться жодного інвестора.
«Розумієте, я б писок побрискав спиртом і тікав звідси за горизонт. Тому що через той бордель, який тут розвели, починаючи, так би мовити, з дуже уклінної зустрічі, ви сюди нікого не затягнете, окрім тих, які роздерибанять й все забудують хатами. А ви стоятимете під міською радою й продовжуватимете пікетувати», – сказав Юрій Вахель.
Ігор Гавришкевич кричить, що не вірить, що йому хочуть допомогти. Він питає, де була міська рада раніше. Павло Богайчик пропонує заспокоїтися й обіцяє розіслати всім документи й презентації, які стосуються фабрики. Один з присутніх чоловіків каже: «Після того базару, який тут був, мені навіть не хочеться в ту спілку ніколи вступати. Тільки крики, що ми праві».
Павло Гудімов звертається до Ігоря Гавришкевича. Він просить продемонструвати самодостатність спілки художників. «Поставте терміни, зробіть тут музей. Прийдемо із задоволенням потиснемо вам руку. Неприємно, бо ми вийдемо з осадом. Чому людей, які виступають проти вашого рішення, виключають зі спілки? Чому за стільки років спілка розгубила і ткацьку фабрику, і майстерні в Стрийському парку, і художній салон? Ви ж декларуєте, що працюєте. Що спровокувало вас до пропозиції, яку ви критикуєте. Ви критикуєте пропозицію Оленчина, щоб фабрика переїхала на Збиральну, а потім самі ведете керамістів на Збиральну», – каже Гудімов.
Гавришкевич заперечує, що нікуди нікого не водив, а за час його керівництва зі спілки не виключали людей, а поновлювали. Проте він зазначив, що кожен член спілки має не порушувати норм статуту. За словами голови, зі спілки можуть виключити за «неетичні висловлювання».
«Ігорю! Стоп, стоп, стоп! Все почалося з того, що люди сказали свою думку. І сказали те, що їх болить. За те, ти пішов такими репресивними методами. Я бачив ті листи, які ти писав людям і продовжуєш писати! Про що ти говориш? Про яку довіру до спілки? Людям, які працюють тут на фабриці по 30-40 років, маєш руки цілувати! Коли ти востаннє був на фабриці перед цим?», – обурюється художник-кераміст Ігор Ковалевич.
Гавришкевич реагує бурхливо й заявляє, що Ковалевич «першим зводив проти нього дезінформацію». Ростислав Шмагало підтримує Гавришкевича й переконує, що виключення людей зі спілки – міф. Після цього у залі знову вигуки й суперечки.
Минає приблизно дві години сварок, які так і не стали воркшопом. До фабрики приїжджає заступник міського голови Андрій Москаленко, який ініціював зустріч. Він обіцяє таки провести воркшоп, але вже не на території ЛКСФ.
«Сьогодні дуже гаряче. Минулого разу ми домовилися з більшістю присутніх тут колег про воркшоп, формат без звинувачень. Наступні кроки будуть такими, як ми й домовлялися раніше. Тобто ЛМР затвердить концепцію розвитку цієї території. Це зроблять попри те, чи буде хтось це підтримувати, чи ні. Але є одна важлива умова – концепцію мають розробити митці, скульпторами й, бажано, щоб це було розроблено спільно зі спілкою», – говорить Москаленко.
Заступник мера каже, що почув тут не пропозиції захисту простору, а зневагу до митців, які, можливо, не захочуть вдруге прийти, щоб допомогти фабриці. Він наголошує, що на території фабрики має бути творчий простір для митців, а концепцію треба погодити впродовж найближчих двох місяців.
«А можна запитання? Де ви почули образи художників і зневагу до митців? Скажіть, будь ласка! Підніміть руку, хто зневажав митців! Я ні! Тут не було зневаги! Неправда!», – вигукує Гавришкевич.