Один день з історії України потягнув би на товстезну збірку новел. Чого вартий тільки лютий підрозділ забезпечення зі стрілецькою зброєю, який зачистив Охтирку.
А як вам відважні і вперті прикордонники Зміїного, які після цілого дня оборони ціною власного життя послали нах*й у прямому ефірі «руSSкий корабль»?
З другої половини дня ми переживали за моторних парубків, які у запеклому бої зачистили Гостомель і позбавили недонаполеона його наполеонівських планів якнайшвидше завоювати Київський престол.
А ще є учасники битви за Каховську ГЕС і перетягування канату ініціативи на цій важливій ділянці фронту.
Мер Геніческа в якості пресловутої «української гниди».
Бездоганно рішучий і трохи наполегливий МЗС, у першу чергу, в особі пана Кулеби.
Завзяті, бадьорі і надихаючі козаки з Генштабу та Міноборони. Навіть боюся представити, який тягар ліг на їхні плечі. Яка історична місія по збереженню цивілізованого світу малюється на їхніх стратегічних мапах.
Президент з ознаками триденного недосипання на обличчі, який раптом з безяйцевого Бубочки перетворився на Залізного Клоуна.
Міжнародні партнери з їхніми різнотемповими і неоднозначними еволюціями поглядів на ситуацію.
Неочікуваний виступ УПЦ МП і Онуфрія особисто.
Гротескний образ Хуйла. Адже такі люди більше за все бояться бути посміховиськом і терпілою.
Невтомні волонтери, пильні/ласі до фейків блогери і журналісти.
Полонені російські тінейджери в якості грізної армії.
Бізнес, який тягне на потреби армії різні матеріали, вироби, продукти тощо, обираючи залишатися і працювати в Україні до останнього.
Машиністи метро, водії таксі і потягів, які намагалися робити свою справу у цей дивний і страшний день.
Продавці в супермаркетах, які вийшли на роботу попри вранішні ракетні атаки.
Прості люди, які, долаючи страх і паніку, заспокоювали дітей і пояснювали їм, що таке війна і чому їм треба сидіти у бомбосховищах.
Ми всі - Україна. 24 лютого Україна вистояла.
Я б назвала цю книжку «Майже весна».