Допоки українці цікавитимуться виключно загальнонаціональними проблемами і не бачитимуть, що відбувається у них під носом, доти вони будуть бідувати.
Таку думку висловила моя товаришка під час поїздки українських журналістів до Америки, мешканців якої, окрім новин їхнього штату, мало чим можна зацікавити. Шкода, що у Львові навпаки...
«У вас, напевне, великі і круглі очі, якщо ви вперше у США», - такими словами зустріли нас у National Public Radio. Це було перше знайомство групи українських журналістів із роботою однієї з провідних американських редакцій, що у столиці Вашингтоні.
Спочатку нам розповіли, як працює радіо, а згодом й те, що вони чули про Україну. Як виявилося, знають тут про нашу країну небагато, однак про те, що енергію України має відродити Руслана зі своїм альбомом «Дика енергія» - їм відомо. У відеосюжеті ми побачили, як українці, вбрані у чорні шкірянки та із запакованими у чорні кульки від BOSS емоціями, пересуваються брудними після дощу вулицями. Вже не пригадую, яке з українських міст зняли на відео американці, але дух жителів цього міста - в руках Руслани. Та й вся країна там... Тому надія є. Ну що ж, добре, що хоч якесь світло в кінці українського тунелю американці все ж побачили, як і наші великі круглі очі, але не від Америки, а від цього ролика...
В українців виникнуть ті ж проблеми, що в американців
Упродовж свого перебування у США ми постійно зустрічались з американськими журналістами, щоб перейняти досвід їх роботи - зрештою, у цьому й полягала мета нашої поїздки. Вже під час третьої зустрічі ми зрозуміли, що проблеми американських мас-медіа не особливо відрізняються від українських. Падіння тиражів друкованих видань, перехід до цифрових медіа, небажання журналістів, які звикли працювати у традиційних мас-медіа, набувати нові навички - все це стосується і розвитку медіа в Україні.
Хоча американці у наш ІТ-розвиток, мабуть, не вірять. Періодично представники мас-медіа співчутливо запитували у нас, чи знаємо ми про існування такого телефону, через який можна закачувати новини на сайт. Щоб довести свою прогресивність, нам доводилося діставати свої фото- та відеокамери, після чого наша українська група ставала схожою на корейців.
Та найбільше американців вразило те, що в Україні близько 90% населення користується мобільним зв'язком. Думаю, вони у це не повірили, адже у них ця цифра менша. Та нам не захотілось їм пояснювати, що у далеких українських селах іноді лише мобільний і тягне.
Зате щодо інтернет-юзерів ми особливо похвалитися не змогли, та й американці поспішили запевнити нас, що навіть якщо в нас збільшиться відсоток користувачів Інтернету, то на нас чекають такі ж проблеми, які зараз є у них. Детальніше про це ми дізналися згодом, коли одна наша журналістка сфотографувала дітей у музеї. До речі, вони самі про це попросили. Та згодом збіглися мами цих дітей і звинуватили мою колегу у тому, що вона має намір розмістити ці фото на порносайтах. Нашому здивуванню не було меж, та фотографії довелося стерти під пильним наглядом латиноамериканського охоронця. Тоді ми й зрозуміли проблеми інтернет-редакцій: у Штатах понад 80% населення має постійний доступ до нету, та читають вони у ньому не новини та аналітику, а використовують для розваг та контактів.
Білорусь випередила Україну
Ми не до кінця повірили у ці дані, хоча... International Center for Juornalist, що досліджує розвиток мас-медіа у пострадянських країнах, дослідив, що на першому місці за використанням Інтернету серед пострадянських країн - Білорусь. За словами віце-президента компанії Патріка Батлера, Україна перебуває на третьому місці, на другому - Росія. За даними американців, 16% користувачів Інтернету у пострадянських країнах серед білорусів, 13% - росіян, 12% - українців, 9% - вірменів, 8% - казахів, 7% - азербайджанців, 5% - грузинів, по 4% - серед киргизів та таджиків та 3% - в Узбекистані.
Щодо традиційних мас-медіа, то в Україні б'є всі рекорди телебачення - 81% (особливою популярністю користуються російські телеканали, зокрема ОРТ), далі йде радіо - 64%, газети - 61% та журнали - 17%. В американській компанії нас запевнили, що дані нові, однак, за словами директора Школи журналістики Києво-Могилянської академії Євгена Федченка, зараз уже близько 30% українців користуються Інтернетом.
Щодо сайтів, які найчастіше юзають українські користувачі для пошуку інформації та своєї пошти, то, за даними американців, знову ж таки переважають російськомовні Інтернет-сторінки - yandex.ru, rambler.ru, mail.ru. (добре, що американці ще не знають про odnoklassniki.ru, - подумала я). До слова, ці ж сайти користуються популярністю і в Грузії. Звісно, що в першу чергу це пов'язано з мовними бар'єрами, однак хедлайнером в українському рейтингу найближчим часом може стати і Google, який відносно недавно запропонував українську версію.
В Америці газети читають бомжі
Попри зниження тиражів, в Америці все ж продовжують виходити друковані видання, зокрема щоденні газети. У штатах цих редакцій працює стільки ж людей, як на заводах. Скажімо, у «Washington Post» нам розповіли, що в газеті налічується 800 працівників. Лише 100 «вашингтонпостівців» відповідають за сайт газети. Працівники виходять на роботу у різні зміни, їхні робочі місця також нагадують цехи - повсюди перегородки, за якими однакові комп'ютерні столи та техніка, і лише за фото на робочих місцях зрозуміло, що тут працюють різні люди.
Однак на американців також чекають зміни. Зараз в Америці розповсюджена тенденція щодо впровадження конвергентних ЗМІ. Хитрі американські менеджери підрахували, що журналісти одного ньюзруму можуть самостійно створювати контент і для друкованого видання, і для радіо, і для телебачення, і для Інтернет-видання. Відеокамера зі штативом на плечах, фотоапарат на шиї, диктофон в зубах та ноутбук у руках - так має виглядати журналіст цифрового майбутнього Ну що ж не зробиш - гроші керують світом. А працедавцям головне зекономити (не дай Боже, й наші до такого додумаються). Звісно, що таке ноу-хау сподобалось не усім медійникам, адже в Штатах, як правило, вузька спеціалізація працівників. У тому ж «Washington Post» статтю, перш ніж надрукувати, 5-6 разів обговорюють та перечитують фахівці. Проте зараз у більшості американських видань створюють курси перекваліфікації. Перед журналістами стоїть вибір - або вчитись, або звільнятись і поповнювати лави безробітних... і безпритульних. До речі, на вулицях Вашингтона їх не так вже й багато, та й ті грамотні. Майже усі з них постійно читають газети. Можливо тому, що видання, як правило, можна взяти собі безкоштовно із спеціальних боксів просто на вулиці.
Голос Мирослави Гонгадзе
«У вас там постійно щось відбувається, тому українську службу «Голосу Америки» так швидко не закриють», - розповіла нам учорашня українка з нинішньою американською посмішкою Мирослава Гонгадзе. Після таких слів один із моїх колег навіть перехотів з нею фотографуватись. «Теж мені... американка... «У вас там»... Ніби не про свою країну говорить», - пояснив він свою позицію. Та все ж, мабуть, Мирослава гордиться, що з України, бо на стіні, що біля її робочого місця, на найвиднішому місці прикріпила своє фото з Віктором Ющенком та трохи скромніше (не український все ж президент) - із Саакашвілі.
Те, що ми розмовляємо не зі справжніми американцями, ми зрозуміли вже на другій хвилині розмови. Бо на запитання «Як у вас справи?», американці ніколи не жалітимуться. Зате наші... Вони навперебій почали розповідати, як їм стало важко після того, як закрили польську службу новин, оскільки поляки вступили у Євросоюз. Це ж можна було і звідти новини черпати. А так... Вони ж, звичайно, побоюються, що і їх закриють (Увага! Це відбудеться, якщо Україна перестане бути країною третього світу!), але зацікавленість американців щодо приєднання України до НАТО та українсько-російських стосунків має зберегти їм роботу.
«Ну раз наші, так наші», - подумали ми, і почали розпитувати наскільки незалежним є «Голос Америки», який фінансує держава. «Ми є незалежними!» - твердо, однак з американським акцентом, відповів нам начальник української служби «Голосу Америки» Адріан Кармазин. Та згодом додав, що іноді, ну вже дуже-дуже іноді, їм все ж таки нагадують, що треба висвітлити певні події.
Потім нам розповіли, що українська служба новин «Голосу Америки» не пасе задніх. Український «VoA» на другому місці після «Голосу» індійського. Це щодо глядачів телебачення. Та й у величезному приміщенні, схожому на те, в якому розміщено наше державне обласне телебачення, редакцію українських новинарів розміщено поруч з країнами Азії.
На завершення екскурсії американськими редакціями кураторів нашої групи запросили в прямий ефір «Голосу Америки», де запитали, що ми побачили в американських ЗМІ, чого немає в Україні. На велике здивування діаспори відповідь була, що в американців ті ж проблеми, що й в українців.
Бракує нам лише свободи...
P.S. Поїздка українських журналістів у США проходила в межах проекту «Журналістика цифрового майбутнього», організованого Благодійним фондом «Розвиток України» та Києво-Могилянською академією.
Львів-Вашингтон-Львів