Не зважаючи на економічну кризу, Кремль закручує гайки дедалі сильніше. Роскомнадзор чавить імпортні продукти, московська мерія трощить магазини, а Кадиров погрожує опозиціонерам розправою. А між тим у суспільстві зростає обурення: слідом за далекобійниками на протести зважилися валютні позичальники. Здається, ситуація в Росії стрімко наближається до революційної – саме так стверджують деякі політологи.
На революцію в Росії сподівається і чимало українців. Падіння агресивного путінського режиму допомогло б нам впоратися з сепаратистами, а може і повернути Крим. Однак не варто поспішати з оптимізмом. Майданом у Москві наразі й не пахне, а свавілля режиму лише зміцнює його підвалини. І зовсім не через генетичне рабство росіян, а в силу об’єктивних історичних закономірностей.
Бий своїх
До початку 2015-го верхом свавілля Кремля був процес над групою Pussy Riot. Але після вбивства Бориса Нємцова стало зрозуміло, що внутрішня політика путінського режиму буде не менш брутальною, ніж зовнішня. Розгони мітингів, цькування й арешти опозиційних політиків там були і раніше. Були інші убивства (Литвиненко, Політковська та ін.), проте жертвами ще ніколи не були політики такої величини.
Весь минулий рік Кремль наче навмисне пояснював громадянам РФ, що здатен на будь-яке безглуздя. Чого варта лише епопея з імпортозаміщенням, коли екскаватори Роскомнагляду ритуально чавили сир, овочі та м'ясо під прицілами телекамер. У 2016-му під каток потрапили московські магазини. Лише за ніч проти 9 лютого було зруйновано понад сто торгових павільйонів, котрі московська мерія оголосила незаконно збудованими.
І тут буденну роботу мерії перетворили в садистське шоу, яке у ЗМІ вже назвали «ніччю довгих ковшів». За свідченнями очевидців, павільйони руйнували з усім начинням, яке належало орендаторам. Деякі будівлі починали трощити, навіть якщо всередині перебували люди. Власники намагалися апелювати до закону, але відповідь мера Сергія Собяніна, надана постфактум, була безапеляційною: «Не можна прикриватися папірцями про власність».
Попали під удар і далекобійники, котрих уряд зобов’язав сплачувати додатковий податок за проїзд федеральними трасами. Суми виявились настільки великими, що далекобійники наважились перекривати траси, вимагаючи припинити здирництво, яке ставить їх на межу розорення. Влада пішла на символічні поступки перевізникам, але політика залякування населення безглуздими каверзами продовжується.
Російська внутрішня політика вже починає нагадувати північнокорейську. Так, у Мінкомзв’язку вже планують поставити під контроль інтернет. Зокрема йдеться про скасування анонімності у мережі та про підготовку її російського сегменту до роботи в умовах ізоляції від зовнішнього світу. Також під державний контроль збираються поставити інтернет-операторів та основні канали інтернет-трафіку. Подейкують, що зайнятися цим доручив особисто Путін.
Так чи інакше, все це підживлює конспірологічні теорії та тривожні плітки. Одні вважають, що Путін просто з’їхав з глузду, інші – що Росію штовхають до революції новітні більшовики. Дехто навіть оголошує протести далекобійників передвісниками російського Майдану. Однак при всій позірній абсурдності дії Кремля – зовсім не шарпання психопата, а продумана і цілком раціональна стратегія зміцнення режиму.
Високоточні удари
Ускладнюючи життя різним соціальним групам, Кремль справді провокує протести. Однак жодна акція не здатна здетонувати Майданом, оскільки її учасники мають вузькі групові інтереси. Взяти до прикладу далекобійників: яким чином їхня боротьба за прибутки стосується, приміром, студентів чи медиків? Те саме стосується московських підприємців або споживачів дорогих імпортних продуктів.
Все це відносно невеликі соціальні групи з чітко окресленими кордонами. Цими ж кордонами обмежується і їхній мобілізуючий потенціал. В Україні на ці граблі свого часу наступали і чорнобильці, і афганці, і підприємці – жоден з їхніх міні-майданів не здобув підтримки всього суспільства. Лише тоді, коли тітушки і «Беркут» почали гамселити всіх без розбору, до протесту стали долучатися всі – від студентів до підприємців і від пенсіонерів до айтішників.
Крім того, у своєму внутрішньому терорі Кремль старанно обходить свою основну опору. Йдеться, звісно ж, про незаможних обивателів – так звані «широкі народні маси». Заборона імпортних продуктів болісно зачепила середній клас, який вже звик до високого рівня споживання. Але статистична більшість росіян не споживає ані хамону, ані пармезану. Для таких істерики «буржуїв» – лише привід для зловтіхи.
Те саме стосується власників московських орендних площ. Для пересічного мешканця ЗаМКАДдя їхні страждання – це чергова серія мильної опери «Багаті теж плачуть». Те саме стосується підприємців-перевізників. Натомість із «ширнармасами» Кремль поводиться дуже обережно. Приміром, «Уралвагонзавод» більше року не виробляє продукції, але його робітники отримують дві третини заробітної плати.
Так само каверзи Кремля не стосуються придворної олігархії. Навпаки, подейкують, що «ніч довгих ковшів» у Москві та розорення далекобійників – це просто перерозподіл фінансових потоків на користь «любих друзів» Путіна та держкорпорацій. Ну а стосовно хамону, то партійні бонзи непогано почувалися навіть у блокадному Ленінграді. Тож продуктові санкції жодним чином не стосуються пайовиків кооперативу «Озеро» та інших поважних людей.
Анатомія режиму
Внутрішня політика Кремля лише підтверджує те, про що політологи пишуть уже кілька років поспіль. Путінський режим має дві опори: так званий «народ», «простих людей» і придворну олігархію. Середній клас, інтелігенція, фахівці і навіть чиновники вагомої ролі не відіграють. Це хлопчики для биття, яких авторитарний лідер регулярно згодовує левам на потіху плебсу. Ну а «любі друзі» Путіна отримують доступ до розподілу національних багатств.
Зрозуміло, що геополітичні авантюри Путіна завдають шкоди всім. Російський обиватель потерпає від інфляції, а режимна аристократія – від підсанкційної ізоляції. Однак руйнівний потенціал їхнього незадоволення цілком компенсує стан перманентної війни. «Простих людей» залякують легіонами НАТО, а кооператив «Озеро» став клубом співучасників злочинів Путіна. Ще трохи – і вони самі опустять Залізну завісу, аби не потрапити до Гаазької буцегарні.
Ну а для потенційних бояр-заколотників у Путіна завжди є аргументи з ФСБ-шного арсеналу. Для всіх інших, хто схоче проникнути в Кремль з вулиці, є ціла армія хунвейбінів – від кадирівців до православних байкерів – не кажучи про поліцію та ОМОН. Якщо Януковичу довелося організовувати тітушок похапцем і в останній момент, то росіянам доведеться піднімати свій Майдан в умовах, коли антимайдан вже давно переміг.
Здається, що сильніший тиск режиму, то швидше станеться революція. Але історія цього не підтверджує. Навпаки, революції відбуваються у періоди лібералізації режиму. Людовік XVI, якого відправили на гільйотину, був добросердим реформатором, Микола ІІ розбудовував парламентаризм, а СРСР розвалився в часи Горбачова, а не кривавої диктатури Сталіна. Все це чудово розуміють у Кремлі і тому спокійно затягують гайки.
Реальна загроза для режиму постане тоді, коли Путін (чи його наступник) почне послаблювати тиск на громадян і спробує переукласти суспільний договір. Але поки що це питання далекої перспективи.