Новина, котра, боюся, знову пройде непоміченою в українських мас-медіях: вчора Дзержинський суд Санкт-Петербурґа дозволив Європейському університету відновити свою роботу (https://community.livejournal.com/save_eu/).
Новина, звичайно, невелика, але приємна. Подаю її навздогін тій дискусії, котра була місяць тому на моєму блозі (Про їхні біди а нашу провінційність) і блозі Наталі Римської (По кому подзвін).
Один з учасників тоді питав, чи варто писати і підписувати листи на підтримку Університету. І взагалі, який сенс у таких акціях? Як бачимо, варто, і сенс таки є. Потік листів і звернень «зашкалив». Влада не могла не зреагувати - зокрема на ті, що йшли з-за кордону, а особливо з «близького закордону».
Звичайно, зіграли роль й інші фактори. Але історія з Європейським університетом показує, що акти громадської солідарності мають значення. А тому не вірте цинікам та іншим «бессервіссерам», котрі кажуть протилежне.
Усім, хто взяв участь у дискусії, а тим більше - підписав листа, хочу подякувати. Це свято і на нашій вулиці. Не певен, чи воно є тою ластівкою, що принесе весну. Але при цій нагоді більше випадає нагадати іншу латинську приказку: крапля точить камінь не силою, а частотою падіння.