Світлана Позднишева – солістка Львівського органного залу, органістка, піаністка, клавесиністка, а ще – танцівниця бачати та завзята мандрівниця. Світлана Позднишева за два роки у Львівському органному залі встигла відіграти кілька світових і українських премʼєр, створити з десяток різноманітних програм та повернути до життя цілий пласт української органної музики. Розкриваємо секрети органістки у цьому інтервʼю.
Шлях до музики
Ти не з родини музикантів. Як ти прийшла до музики, з чого все почалося?
Я почала грати на фортепіано в чотири роки. Відвідувала мистецьку студію. У нас була надзвичайна викладачка – Лілія Калічинська. Ми з нею малювали, займалися ліпкою, співали, танцювали і ставили спектаклі. Вона була професійною піаністкою, тож приватно навчала гри на фортепіано. А з 8 років перейшла у школу педпрактики при музичному училищі до Лідії Москаленко.
Рішення грати на фортепіано було твоїм свідомим?
В дитинстві то було рішення мами. У 7 років я ще нічого не планувала.
А звідки у мами така любов до музики? Хто вона за освітою?
За освітою вона програміст-електронщик. У родині захоплення музикою розпочалося з моєї мама та її сестри. Вони дуже багато слухали платівок, концертів класичної музики по радіо. Мистецтво завжди відігравало велику роль в їх житті.
У консерваторії ти навчалася у Петра Довганя. Розкажи, як він допоміг тобі розвинути свої якості.
Він дуже вірив у мене, я перейшла до Петра Довганя на другому курсі. Перший рік в консерваторії для мене був надзвичайно важким і депресивним. Були надзвичайно високий пресинг та вимоги.
Я впевнена, що якби не змінила викладача, то десь за рік змінила б спеціальність. Тож я бажаю кожному знайти «свого» педагога. Адже що пасуватиме одній людині, може бути смертю для іншої.
З Петром Володимировичем робота виглядала наступним чином: студенти приносили на урок твори не тоді, коли ледь вивчили текст і аби-як зліпили до купи, а коли ми зробили все, що могли самі, і вже не знали, куди рухатися далі. Ми мали принести на урок такий собі варіант концертного виконання. Адже в професійних виконавців зазвичай дуже обмежений час вивчення творів. І нехай можна ще працювати і працювати над твором, але водночас в будь-який момент ти маєш заграти його цілісно і переконливо.
Така робота давала свободу, але водночас й накладала відповідальність. Вона готувала до концертного виконавства, адже саме це є метою музичної академії.
Орган – любов з першого звуку
Коли ти почала займатися органом?
Я ніколи не забуду свій перший дотик до органа! Це було під час майстер-класів у Польщі, в Сяноку, я була на четвертому курсі. Це був один з найбільш хвилюючих моментів мого життя!
До того у мене було ставлення до органа, як до великого синтезатора, неживої машини, яка не реагує на дотик. Але коли ми, власне, прийшли в Сяноку в костел, та атмосфера, промені світла, що падають від вітражів, потужний, проникливий звук, який ллється, наповнює собою весь простір та огортає притихші вулички мальовничого міста – це було просто неймовірно! Повернувшись до Львова, я зрозуміла, що хочу навчитись грати на органі.
Проте на той момент не змогла знайти, до кого звернутися. Тож коли в асистентурі я побачила оголошення, що набирається органний факультатив, я одразу сказала: «Хочу!». Я прозаймалася рік, а потім, на жаль, не мала дозволу продовжувати цей курс, бо вже не була студенткою консерваторії.
Ти була учасницею Органної резиденції-2021 від Львівського органного залу. Що саме дала тобі участь в резиденції, чого ти навчилася?
Це був надзвичайний досвід: майстеркласи органістів з України і закордону, знайомство та неформальне спілкування з органістами з усієї України, обмін досвідом та враженнями, лекції з історії органобудування та догляду з інструментом, а також про самопрезентацію себе як музиканта – навички і знання, про які рідко говорять, але якими має володіти кожен митець у ХХІ столітті. Також були виступи чудових органістів, а заключним акордом стали виступи учасників резиденції: сольні та з оркестром. Все це стало поштовхом для роботи над собою, а також об’єднало українську органну спільноту. З багатьома учасниками Резиденції я продовжую спілкуватися – обмінюємося досвідом та репертуаром, можливостями навчання та майстеркласами, їздимо в гості та на концерти.
Як у тобі уживаються піаністка та органістка?
Люблю обидва інструменти й не хотіла б відмовлятися від жодного. Фортепіано я люблю за гнучкість, за неймовірну чуйність до дотику. Я б сказала, що воно дає більше відчуття моменту тут і зараз. Особливо це важливо під час гри в ансамблі, адже всі сольні інструменти є динамічними і на фортепіано ти можеш дуже чуйно підтримати їх, відреагувати на всі їх зміни і ідеї, які можуть бути дуже мінливими і неповторними.
Орган я особливо люблю за його колористичні можливості. Я взагалі фанатка фарб, а орган надзвичайно надається для того, щоб «розфарбовувати» твори.
Загалом я люблю різноманіття. Мені це дає більше енергії, ніж зануритися з головою у щось одне. І я чуйно прислухаюся до тих можливостей, які мені пропонує життя зараз. Я з задоволенням граю не лише сольно, але й у різноманітних ансамблях. Особлива моя любов до фортепіанного дуету. Разом з Ольгою Стрілецькою ми граємо надзвичайно потужні та цікаві програми як на фортепіано, так і на органі.
З 2021 року ти є солісткою Львівського органного залу. За цей час вже зіграла не один десяток нових програм. Що тобі імпонує в Органному залі?
Мені дуже імпонує свобода, яку тут дають щодо вибору репертуару – це для мене надзвичайно важливо і як для людини, і як для музиканта. Я люблю цікаві і маловідомі твори, почуваю себе, як першовідкривач, що ступає на нову незвідану землю. Як на мене, баланс свіжої та добревідомої для слухача музики є найкращим при виборі програми.
В Органному залі постійно відбуваються маштабні проекти, майстеркласи, приїзджають чудові органісти з інших міст та країн, у яких завжди можна повчитися чомусь новому. Тут постійний рух, життя вирує. Дуже тішуся поповненню нашої органної спільноти: постійна взаємодія та підтримка як з досвідченими, там і молодими органістами.
Як знаходиш ноти маловідомих органних цікавинок?
Це дуже цікавий процес, проте часом тривалий і виснажливий. Часто шукаю ноти в інтернеті. Вбиваю назву твору в пошуковик та слухаю записи, якщо вони є. Так я знайшла Роя Стоутона та його органні сюїти – «Перську», «Єгипетську» та «Казки арабської ночі». Музика дуже цікава! Запрошую всіх почути її на концертах у Львівському органному залі.
Твори українських композиторів часто зберігаються в рукописах і ще чекають свого оцифрування. Але останнім часом в цій сфері – шалений прорив, завдяки проекту Ukrainian Scores, розпочатого Органним залом з партнерами. В цій електронній бібліотеці нот українських композиторів вже більше двох тисяч творів різних жанрів, складів, періодів.
Ти була першою виконавицею творів для органа соло та з оркестром, написаних українськими композиторами на замовлення Львівського органного залу, наприклад, минулого сезону грала твори Марії Олійник, Анастасії Сисенко. Як це, виконувати твори, які ніхто до того раніше не чув?
Це надзвичайний досвід. Водночас відповідальний, захоплюючий, дуже емоційний, проте часом навіть виснажливий. Робота над такими творами проходить дуже по-різному в залежності від того, чи є в тебе прямий контакт з композитором. Одна справа, коли тобі дають готовий завершений твір з чітким баченням композитора, як він має звучати. Тоді твоє завдання – розгадати всі ідеї творця твору і максимально вдало їх втілити. Зовсім інша річ, якщо композитор творить твір разом з виконавцем. Є такий цікавий факт: більшість відомих широкому загалу композиторів не писали для органа або писали досить мало (за винятком епохи бароко, коли орган був одним з основних інструментів). І навпаки: найбільше чудової музики для органа написані композиторами, які були хорошими органістами. Водночас вони мало писали для інших інструментів, тому маловідомі широкому загалу.
Це я веду до того, що орган має дуже багато особливостей і треба добряче заглибитися в його специфіку, щоб написати твір, який буде звучати на ньому справді добре. Тож якщо є можливість, я багато співпрацюю з композиторами і намагаюся розкрити таємниці цього інструмента-велетня та допомогти якнайкраще втілити композиторські ідеї. Я дуже люблю сучасну музику і завжди радію, коли з’являються нові якісні оригінальні твори!
Кожен орган – унікальний
Розкажи про особливості гри на органі. Чим вона відрізняється від фортепіано?
Насправді різниця колосальна. Перша - це, скажімо так, зовнішня. До прикладу, кілька клавіатур замість однієї. Педальна клавіатура. Зовсім інша посадка, адже цілком змінюється точка опори. Наявність неймовірної кількості регістрів. Зовсім інший підхід до виконання твору: на фортепіано ти, звісно, вибудовуєш в уяві загальний план і ідею твору, але безпосередньо ти його твориш під час виконання. Тобто якщо ти приїзджаєш в новий зал на новий інструмент, то після 10 хв репетицій ти цілком можеш заграти цілий концерт.
На органі ж треба все заздалегіть «запрограмувати». На якому мануалі (тобто клавіатурі) ти будеш грати той чи інший фрагмент. Яке буде регістрування. Як воно буде змінюватися протягом твору. Така підготовка вимагає багато часу і зусить. Тому зазвичай органісти приїзджають хоча б за день, а то і за кілька днів до концерту.
А друга важлива різниця між органом і фортепіано: це виразові засоби. Це, певно, найскладніша річ при переході з одного інструменту на інший. Багато речей, які на фортепіано робляться динамікою (тобто гучністю звуку), на органі можуть бути втілені лише за допомогою штриха (тобто тривалості звучання ноти) та агогіки (тобто невеличких змін темпу). Ці речі є дуже тонкими, але лише навчившись володінню ними можна стати хорошим органістом.
На скількох органах ти грала? Які інструменти подобаються тобі найбільше? Чим особливий для тебе орган Львівського органного залу?
Органи загалом дуже відрізняються один від одного, і серед іншого велике значення має трактура, тобто те, яким чином клавіші з’єднані з трубами. Найдавніший вид – це механічна трактура, тобто коли клавіша за допомогою різноманітних ричажків напряму з’єднана з клапаном труби. Вона вважається найкращою, адже дає найбільший контроль над звуком.
Проте гра на таких інструментах часто вимагає значних фізичних зусиль, адже клавіатура на них дуже важка. Такий вид з’єднання можна застосувати не на всіх органах: якщо інструмент дуже великий, то неможливо розташувати всі труби так, щоб напряму з’єднати їх з клавіатурами. Тоді застосовують інші типи з’єднання. До прикладу, у Львівському органному залі це електро-пневматична трактура. Клавіатура тут дуже легка і вимагає цілком інакшої техніки гри. Швидко пристосовуватися до різних типів клавіатур – окремий виклик для органістів.
Крім Львова я грала на органах у Рівному, Луцьку, Чернівцях, Золочеві, Одесі. Закордоном грала в Чехії, Німеччині, Австрії, Польщі. Неймовірно вразив найстаріший збережений ренесансний орган в місті Олькуш – гра на ньому вимагає окремого спеціалізованого навчання, настільки він відрізняється від сучасних інструментів.
У кожного органа є свої родзинки. Зроблені у бароковому стилі інструменти відрізняються ясністю і стрункістю звучання, романтичні ж – маштабністю та різноманітністю барв. У Львівському органному залі мені найбільше імпонує власна ця величезна палітра тембрів, якими можна «розфарбовувати» твори.
Не лише музика
Ти ведеш свій блог на сайті Львівського органного залу. Як ти почала писати? Чи це у тебе від природи?
Трошки писала в школі. Мені завжди важко давався процес, але подобався результат. Не можу сказати, що зараз щось змінилося. Мені імпонує комунікувати з аудиторією. Хочеться висловлювати свої думки. Часто ідеї приходять до мене десь в дорозі, вони поступово складаються у речення.
Ці тексти допомагають налаштуватися на музику?
Так. Людина, яка не пов'язана з мистецтвом, не має за що зачепитися. Є люди, які добре сприймають емоційну сторону музику. А є такі, яким треба налаштуватися. І коли ти хоч трошки говориш про твори, слухач зовсім інакше сприймає музику.
У мене є також цікавий досвід говорити на публіку і з публікою. Дуже довго мені було важко навіть банально назвати твір, який буду зараз виконувати.
Все почало змінюватися на 3-4 курсі академії. Є у нас така кав'ярня-галерея «Штука». Це дуже камерний простір, де можуть розміститися до 30 людей. Мене почали запрошувати грати там камерні концерти. І дуже імпонувало, що в кав'ярню зазвичай приходять люди далекі від класичної музики. А тут – кава, тістечко, вони розслабленні, доброзичливо налаштовані.
Це був надзвичайний шанс: можливо вперше познайомити цих людей з класичною музикою. На тих концертах я вперше почала розповідати про твори, про композиторів. Ти говориш до слухачів, бачиш їх очі, їх реакцію, а потім сідаєш за інструмент і продовжуєш говорити до них музикою. Це був надзвичайно цінний досвід.
Хочу поговорити про речі, які наповнюють твоє життя крім музики. У тебе дуже багато різних захоплень: коні, бачата, подорожі, різні проекти на стику мистецтв.
Дуже багато всього. Зараз у своєму житті велике значення має бачата. Це імпровізаційний танець, де ти постійно в моменті. Ти не знаєш, що буде наступної миті, куди тебе поведуть. Це дуже схоже на гру в ансамблі – лише за допомогою трепетного дослухання один до одного і миттєвої реакції на ідеї, які щоразу можуть бути дещо іншими, можлива справжня взаємодія і співтворення. Насправді у музиці значно більше імпровізації, ніж здається. Тож отримую справжню насолоду від імпровізації та взаємодії у бачаті.
Я дуже люблю гори. Вони прекрасні в будь-яку пору року.
Подорожі для мене – це пізнання світу. Зустрічаючись з людьми, які мають інший досвід життя, інші погляди, ти розширюєш свій кругозір і можеш зрозуміти музику композиторів різних країн. І навіть враження від подорожей – це те, чим ми можемо збагатити потім музику. Як передати світанок у музиці Дебюссі, якщо ти не сидів на березі моря, чи не забирався в Альпи і не зустрічав сонце серед снігів?