Від січня 2013-го політичні партії намагалися стимулювати т.з. «народний протест проти злочинної влади». Вклали у це мільйони тіньових коштів, задіяли сучасні маніпулятивні технології, інтенсивно «піарилися» у ЗМІ – і все безрезультатно. Проплачені мітинги із тисячами партійних прапорів нікого не зворушили – українці добре відчувають нещирість.
Коли Янукович відмовився підписати документ, що визначає європейський шлях розвитку України, і потім жорстоко побили мирних протестуючих студентів – вся країна миттєво вибухнула цілком спонтанним, щирим протестом.
Майдан забезпечили самоорганізація і самофінансування, мережева горизонтальна співпраця. Тому над пост-радянською олігархічною системою влади нависла реальна небезпека.
Система зреагувала миттєво.
Перш за все мобілізувалися ті, кого було прийнято вважати політичною опозицією, а насправді виявилися елементами олігархічної системи влади. Вони встановили сцену Майдану, організували охорону – забезпечуючи собі таким чином публічну монополію. Справжні громадські лідери з ініціативами системних змін могли виступати лише пізно вночі. Натомість «реєстрова опозиція» та їхні наївні соратники метали із сцени грізні анти-владні блискавиці у прайм-таймі. А потім «народні лідери» поодинці дворами-кущами бігали домовлятися в адміністрацію президента.
Коли бандитська «еліта» залила Майдан кров’ю жертовних патріотів, а потім втекла, то владу відразу захопила таж-таки «реєстрова опозиція». І показала неймовірний майстер-клас: як можна нажити тіньові мільярди за 3-4 місяці. І продовжують наживатися дотепер.
Ми, українська громада, не змогли взяти владу. Віддали її назад - але вже не бандитській, а злодійській олігархічній пост-радянській системі. На жаль, Революція Гідності, незважаючи на принесені численні людські жертви, не призвела до зміни системи влади. Ми повернулися у до-януковичівську демократичну корупційну епоху.
Нас заколисують - обіцянками, брехнею, надіями.
Нас лякають різними загрозами у час війни, щоб нейтралізувати можливі протести.
Всі ЗМІ надалі в руках тих, хто продовжує радянську традицію утримувати народ у стані глупоти і бідності. Щоб грабувати і маніпулювати, потрібно нагнітати постійне відчуття загрози.
Коли люди думають про власну безпеку, вони не здатні до змін і реформ. Налякані люди не спроможні вибирати провідників, які реально можуть покласти край злочинній системі влади.
Ми повинні постійно пам’ятати про жертву Небесної Сотні, їх кров має «стукати в наші серця». Цей стукіт щодня посилюється новими загиблими у війні з Росією. Щоб ми не засинали, не заколисувалися, щоб не вірили негідникам.
Теперішня влада – це друзі та соратники тої влади, з якою боровся Майдан. Колишні та теперішні мають одні на одних тонни компромату. Тому наївно сподіватися, що злочинці будуть покарані. Що посадять тих, котрі вбивали людей. Влада ніби каже силовим структурам: «Якщо захистите нас від народу, то ваші злочини залишаться безкарними».
Наївно сподіватися на повернення до бюджету вкрадених бандитами мільярдів. Регіонали вже давно домовилися з нашою владою, оплатили свою безпеку і втішаються гарним життям за кордоном, або безпечно сидять у Верховній Раді.
Нам не потрібний Третій кривавий Майдан. Він може тільки зашкодити Україні. Після нього все повернеться знову «на круги свої», хіба-що з іншими, ще більш цинічними обличчями у владі.
Нам потрібне зріле громадянське суспільство. Здатне відповідально обирати владу і системно, кваліфіковано її контролювати. Лише зріле громадянське суспільство зможе змінити систему влади і побудувати гідну європейську Україну.
Народовладдя твориться знизу. Але це довга і важка праця.
Погляньмо, як іде децентралізація, що коїться на виборах до новостворених громад, – і позбудьмося ілюзій щодо можливого швидкого суспільного прогресу.
Це не песимізм - це розуміння сутності проблеми.
Крові, жертовної крові, пролито вже досить. Настав час мудріти і працювати – над собою і над суспільством. Забудьмо патерналізм – ніхто нам нічого задарма не дасть, ні місцеві князьки, ні великі олігархи, ані зовнішні донори. Замість міряти, як повісити чи розстріляти Верховну Раду – Кабмін – Президента, навчімося контролювати належні нам ресурси. Спробуймо забрати від місцевих князьків громадські кар’єри, ліси, стави та угіддя – і віддати їх у вигідну, справедливу оренду. Дослідити, як зникають громадські кошти у «чорних дірах» комунальних підприємств. Заблокувати мерам і депутатам можливість наживатися на дерибані землі, оренді та приватизації майна.
Це важче, ніж нарікати і мріяти розстріляти київську владу. Але це дасть відразу відчутний ефект.
Влада поводиться з нами так, як ми дозволяємо.
Господь дає нам таке життя, на яке заслуговуємо – своєю наївністю, пасивністю і страхом.
Подумаймо, чи влада могла би так зневажливо поводитися з прибалтами чи поляками?
Жертва Майдану була потрібна, але її не достатньо. Ще потрібна цивільна відвага і важка щоденна системна робота. Нікуди від цього не дінемося – як не зможемо ми, то настануть ще гірші часи і прийдеться цей шлях пройти нашим нащадкам.